Написати мемуари чи бодай хоч щось стає модно для українських політиків. Вони взяли це з Заходу, де політики-пенсіонери часто беруться за перо. Іноді мають з того зиск. Так, майже 10 років тому за книгу «Моє життя» 42-й президент США Білл Клінтон отримав гонорар у 12 млн. доларів.
Наша «еліта» не чекає пенсії, гонорари заробляє іншим чином. А пишуть…
• • •
Міністр освіти Дмитро Табачник почав письменство з 1987 року, за цей час став автором і співавтором кількох десятків наукових книг. Найвідомішими є «Вбивство Столипіна» та «Вбивство Петлюри», надруковані у видавництві «Фоліо» у 2010 році. Саме тоді там відмовився друкуватися письменник Юрій Андрухович. Того ж року під час ярмарку «МЕДВІН: Книжковий Миколай» до стенду «Фоліо» прийшли опоненти Табачника. Письменник і видавець Сергій Пантюк приніс відро з брудною рідиною і написом «Помиї для Табачника». «Ксенофоби мають знати своє місце! — сказав Пантюк. — Особливо обурює те, що Табачник хоче затесатися між справжніх письменників».
• • •
Нардеп Олександр Турчинов у 2006 році написав сценарій до фільму «Ілюзія страху». І одразу запевнив: це — поза політикою. У сюжеті йдеться про успішного підприємця, який захищає свій бізнес у важких 1990‑х. Згодом за сценарієм зняли кіно, яке Україна навіть висувала на «Оскар». У номінацію фільм не потрапив.
• • •
У 2008 році видав книгу тодішній спікер Арсеній Яценюк. Видання називається «Банківська таємниця часів помаранчевої революції». «Я б дуже хотів, щоб цю книгу, хоча б частково, прочитали діючий та майбутній уряд, Центробанк, фінансисти, і можливо, прості люди», — підсумував автор. Може, хтось і прочитав.
• • •
Леонід Кучма — автор щонайменше сімох книг. Найбільше уваги отримала «Україна — не Росія», де він зауважує на відмінностях у менталітеті та сприйнятті минулого.
Критики засумнівалися в авторстві книги. Наприклад, нардеп-опозиціонер Микола Томенко припустив, що її писали дві групи вчених — російська та українська. А Кучма зізнався, що у написання втручалися фахівці. Відзначили також і книгу Кучми «Після майдану». Це його щоденник 2005‑2006 років. Загалом — цілком західний варіант політичних мемуарів.
• • •
Микола Томенко — автор кількох наукових монографій, серед яких «Абетка української політики», «Теорія українського кохання», «Український романтик Микола Гоголь», «Український щорічник-2012» та інші.
У «щорічнику», крім звичного місця для нотаток, Томенко поставив біографії та вислови відомих людей, які жили та працювали для України. Для тих, хто хоче до них дотягнутися, він там же зробив графу: «Що я зробив для України?».
Книжки в Томенка ґрунтовні. Єдине запитання: коли він то встигає?
• • •
Віктор Янукович влітку 2011 року видав в Австрії англомовну книгу «Opportunity Ukraine» («Україна — країна можливостей»). Обіцяв, що згодом її перекладуть на українську. Перекладу нема, й, певно, вже не буде, бо книгу назвали плагіатом. Дослідила цю історію «Українська правда». «За підписом президента видано не лише чужі ідеї, — написала УП, — а скомпільовано цілі абзаци з текстів, які раніше виходили за підписом різних осіб — від одіозного журналіста В’ячеслава Піховшека до арештованого чиновника Василя Волги».
Не дивно, що знайти книгу майже нереально. Так, професор Радгерського університету США Олександр Мотиль обійшов книгарні Львова та Києва, а потім таки знайшов її у тому ж австрійському видавництві, де дізнався, що весь тираж відправили до України. Один екземпляр Мотилю продали — 19,90 євро. «Можу бути єдиною людиною поза адміністрацією президента, у кого є ця книга», — написав він.
Є в Януковича й інші книжки — найбільше відомі тим, що за авторські права на них і на все, що він напише потім, донецьке видавництво «Типография. «Новый мир» заплатило президенту 16 млн. 449 тисяч грн. Отже, за гонорарами він рекордсмен.
• • •
Ганна Герман свою першу книгу видала ще у 2003‑му, це збірка новел «Піраміди невидимі». Наступну — «Червона Атлантида» — у 2011 році. Цю книжку ще можна знайти у книгарнях. Там: долі жінок, смерті дітей, зради чоловіків — повний набір. Свого часу видання дуже хвалили політики…
• • •
«Репортер» відвідав франківські книгарні: «Є», «Сучасна українська книга» та «Лілея НВ». Знайшли тільки «Червону Атлантиду» й тільки в перших двох. Як каже Наталія Шкорута, адміністратор «Лілеї-НВ», такі книги вони не замовляють принципово, бо політики пишуть тільки заради рейтингу.
А директор «Української сучасної книги» Ігор Майгутяк переконаний, що слід розмежовувати книги політиків і книги, які пишуть за них. До останніх він відносить твори Януковича. Ще каже, «Червону Атлантиду» зараз не питають, а попит був. «Щойно по ТБ скажуть, і люди йдуть за книгою», — говорить Майгутяк.
«І я можу, і ви можете написати, як Ганна Герман, — стверджує комерційний директор «Сучасної української книги» Лідія Кульбанська. — Там — жодної цінності. Непогано пише Микола Томенко, видає збірники, де він упорядник. Наприклад, збірник про українське кохання — гарне видання, якісна підбірка матеріалу, тема цікава людям різного віку».
А що кажуть самі письменники?
Юрій Іздрик:
Звісно, я цього не читав. Останнім часом майже не читаю, а таке не читав би ні за яких обставин. Усім зрозуміло, що пишуть не ці люди, а наймані літературні раби. Це просто скопійований досвід із Заходу, де кожна людина, яка вважає себе зірковою, намагається написати книжку або зробити вигляд, що написала. Не знаю людини, яка би ставилася до цього серйозно. Всі сміються над цим і крутять палець довкола скроні…
Я вважаю себе письменником і не можу заробити на хліб своїм писанням попри те, що у мене вісім книжок, вони перевидаються, а твори перекладені 16 мовами світу.
Євген Баран:
Письменник — це не той, що вміє складати слова і написав кілька віршів під подушку, а той, хто розуміє весь тягар слова. У нас нема культури сприйняття книг, написаних політиками. А те, що вони пишуть, не завжди є літературою. Наприклад, Анна Герман — професійний журналіст. Тому вона вміє зліпити якийсь текст і, до речі, її чоловік написав непоганий текст, навіть кращий за неї. Але чи це література? Важко сказати.
Що стосується Януковичового писання, то це вже не тільки поза літературою, а й поза здоровим глуздом.
Тарас Прохасько:
Коли люди, які досягнули якогось стану, хочуть написати книжку, то це інтуїтивний вияв розуміння, що все минає: блага, життя, здоров’я, слава… А книжка в нашій культурі та ментальності є чимось, що залишає слід.
Анна Герман прийшла в політику з журналістики, літератури, а не навпаки. І вона цілком вправно пише. То не є видатна література, але заслуговує на те, щоб видаватися. Дмитро Табачник теж є своєрідним інтелектуалом, тому для нього нормальним є написання ідеологічних публіцистичних творів.
Окремої уваги заслуговує мемуаристика, коли автор пише, відійшовши від активної діяльності. Мемуари цінні самі по собі, незалежно від того, як вони написані, бо особи мають доступ до інформації, і їхнє життя наповнене якимись значущими речами. Такими добре написаними мемуарами є спогади Кучми «Після майдану».
Вважаю, що писати книжки — це більший вияв людяності, ніж робити якісь інші речі. Хай пишуть.
Comments are closed.