Існують заїжджені вислови, на кшталт «тут вітає дух століть», або «це місце пахне старовиною».
Кременець старовиною не пахне, він досі в ній живе, розповідає Репортер.
Принади головної вулиці
Найкоротший шлях з Франківська до Києва пролягає через Тернопіль і далі на Північ – у бік Дубно, де проходить траса Київ-Чоп. Дорогою вам обов’язково зустрінеться Кременець – невеличкий райцентр Тернопільської області з населенням трохи більше 21 тисячі. Містечко належить до поселень «домонгольського періоду», тобто таких, які були засновані за Київської Русі, змогли пережити вторгнення кочовиків, не зачахнути в наступних століттях і дожити до сьогодення.
Вперше Кременець засвітився у Іпатіївському літописі у 1227 році, коли його не зміг взяти угорський король Андраш ІІ. Далі місто належало галицьким князям, литовцям, польським королям, російським царям. У літописні часи споруди зводились з дерева і до наших часів не дійшли, а ось пізніші епохи тут представлені досить повно. Майже всі тутешні пам’ятки архітектури вишикувані вздовж вулиці Шевченка – головної артерії міста.
У стародавній панській садибі на початку ХІХ століття мешкав малий Юліуш Словацький. Пізніше він стане класиком польської літератури, якого мистецтвознавці відносять до трійці поетів-пророків, поруч з Міцкевичем і Красінським. А в особняку зараз працює літературно-меморіальний музей Словацького.
Також тут є невеликий, але дуже симпатичний костел Святого Станіслава, споруджений у 1857. Його взірцем слугував головний римо-католицький храм Санкт-Петербурга – костел Святої Катерини. За совітів він був єдиним, що діяв на території цілої Волині.
Втім, головною домінантою середмістя, безперечно, є комплекс колишнього монастиря єзуїтів, який раніше носив імена святих Ігнатія Лойоли і Станіслава Костки. Автор проєкту – відомий італійський архітектор Паоло Фонтана. Коли вперше дивишся на храм, виникає дивне відчуття, що ти вже його бачив. І дійсно, кременецький костел чимось нагадує нашу катедру. Фонтана зробив креслення, а за ходом робіт наглядав зодчий-єзуїт Павло Гіжицький. Дехто з дослідників саме його вважає творцем станиславівського костелу єзуїтів.
З гори відкривається гарний краєвид на середмістя. Праворуч – колишній єзуїтський монастир
З неймовірних висот
Найкращій вид на місто відкривається з Замкової гори, котру ще називають горою Бона. Аби туди дістатись, треба доволі довго їхати крутою дорогою, що серпантином закручується до гори. Шлях вистелений старовинною бруківкою, яка ще пам’ятає Російську імперію. Вона настільки грубо і недбало покладена, що мимоволі згадуєш акуратно забруковані вулички галицьких міст і розумієш, що австрійські комунальники були на голову вищі від москалів, які володіли Волинню понад сотню років.
Путівники повідомляють, що висота Замкової гори – 397 метрів над рівнем моря. Однак, варто пам’ятати, що сам Кременець не лежить на нульовій позначці, тому замок височіє над містом на 105 метрів. Це природне домінування вдало використали захисники фортеці взимку 1240 році. Тоді під Кременець підійшло військо хана Батия. За спиною монголів догорали такі потужні міста, як Чернігів, Переяслав, Київ. Але тут завойовники обламали зуби. Захисники вирубали всі дерева і полили схили гори водою, перетворивши її на величезну ковзанку. Після кількох провальних штурмів непереможний досі Батий залишив Кременець у спокої та рушив далі.
Втім, через кілька років монголи змусили Данила Галицького знести всі фортечні укріплення. Потім замок відбудували литовці.
Сьогодні від твердині мало що залишилось – в’їзна вежа та кілька кавалків стін. За останні роки тут відновили кутову вежу, але зараз вхід до неї зачинений глухими залізними дверима. Якби не шикарні краєвиди, на руїнах не було б чого робити.
За брамою одразу починається урвище, тож виникає законне питання – а як діставались до замку? Підказку дає стенд з історичною реконструкцією. Виявляється, далі проходив дерев’яний міст, який круто завертав праворуч і провадив до сусіднього пагорба, де стояла ще одна в’їзна вежа. У разі небезпеки міст руйнували і ворогам залишалося або стрибати, або дивитись на зачинену браму здалеку.
Як в Італії середньовічний замок перетворили на хостел (ФОТО)
Однак, була у замку своя Ахіллесова п’ята – він не мав криниці. У ХVI столітті власник замку, єпископ Януш, здійснив спробу дістатися до води. Тоді прокопали 30 метрів, але потім роботи припинили. Це була лише четверта частина потрібної глибини, адже лише висота самої гори становила 105 м. Натомість, обладнали систему збирання дощової води, яка кам’яними рурами збігала до великого підземного резервуару.
Полководцем, який позбавив неприступний замок цноти, став козацький полковник Максим Кривоніс. У 1648 році він взяв Кременець в облогу, яка тривала шість тижнів. Оборонці швидко вичерпали запаси води, а коли почалася спрага, лизали вологе каміння у підвалі і навіть пили власну сечу. Врешті замок капітулював і козаки його серйозно понищили. Відтоді фортецю вже не відбудовували.
Скарби, військовий гарем і шкіряний міст
Тепер настав час розповісти, чому гору ще називають Бона. У польського короля Сигизмунда І була серйозна проблема – монарху вже стукнув 51, перша дружина померла, так і не подарувавши йому сина. У 1518 він одружується вдруге – на 24-річній доньці міланського герцога Боні Сфорца. Італійська наречена навчила польську шляхту їсти виделками, вперше пригостила магнатів апельсинами та родзинками.
Бона Сфорца. Про королеву є багато легенд, але історики з того лише посміхаються
Вона подарувала королю довгоочікуваного спадкоємця і ще чотирьох дівчат. Вдячний Сигизмунд пожалував дружині місто Кременець, яким вона володіла з 1536 по 1556. Про королеву склали багато легенд. Нібито, коли Бона була вже не першої свіжості, вона приймала душ з крові незайманих дівчат, аби молодо виглядати. У такий жорстокий спосіб жінка загубила 300 юнок.
Фортеця на згадку. Франківські краєзнавці отримали з Кракова мапу Станиславова 1812 року (ФОТО)
Напроти замкової гори височіють Дівочі Скелі, де раніше був монастир. Кажуть, колись з фортеці туди вів шкіряний міст, яким королева часто їздила на богослужіння. Одного разу коні чогось перелякались, карета нахилилась, і Бона випала. Але її широка спідниця розкрилась, як купол парашуту, на якому жінка вдало спустилася додолу. Потім на місці приземлення королева наказала закласти католицький костел, на базі якого пізніше відкрили францисканський монастир.
А ще, подейкують, Бона дуже полюбляла чоловіче товариство і переспала ледь не з усім гарнізоном кременецької фортеці. Королю хтось стукнув про подружню зраду, він несподівано приїхав і наказав стратити хтивих вояків. Коли солдати стояли в черзі на плаху, Бона якимось чином вмовила чоловіка пощадити третього, сьомого та двадцять першого у шерензі – напевно, чимось вони їй запам’ятались у ліжку. Ніби з тих самих пір йде традиція 3-й, 7-й і 21-й тости пити за жінок.
Усі свої скарби королева заховала у замкових підземеллях. Дістати їх може незайманий 20-річний юнак, який у пасхальну ніч прийде на руїни. Коли залунає перший дзвін, з’явиться привид жінки в білому, що в зубах триматиме в’язку ключів. Її треба поцілувати, взяти ключі, спуститись у колодязь, відчинити 12 дверей та винести на поверхню всі скарби, доки триває всенощна. Той, хто не встигне, – назавжди залишиться у підземеллі, і навіть страшно уявити, що з ним витворятиме привид Бони.
Коли ці байки чують професійні історики, то лише посміхаються. Насправді королева жодного разу не відвідала Кременець, лише збирала з нього податки. В реальному житті вона була ще те стерво, отруїла невістку, яку терпіти не могла. Молодий король вислав маму назад до рідної Італії, куди вона прихопила свої скарби. Невдовзі Бона позичила величезну суму іспанському королю Філіпу ІІ. Той теж не був дурнем, борг віддавати не хотів і наказав отруїти кредиторку. Підкуплений особистий лікар королеви виконав замовлення, і в листопаді 1557 Бона померла у своєму князівстві Барі.
Автор: Іван Бондарев
Comments are closed.