Серія тих кольорових поштівок була настільки вдалою, що «Видавництво салону малярів польських» випустило ще дві додаткові. На одній читаємо: «Вулиця Сапіжинська, Лінія А-В». Сапіжинська – це сучасна Незалежності.
Кам’яниця, що зайняла майже всю поштівку, вражає розмірами. Маючи три поверхи, мансарду та 27 вікон по фасаду, вона тягнулась уздовж Сапіжинської на 85,9 м. Це був найбільший і найпрестижніший житловий будинок Станиславова. Свого часу тут навіть мешкав бургомістр Артур Німгін. Весь перший поверх винаймали крамнички, плюс два проїзди до пасажу, який розміщувався на внутрішньому подвір’ї. Кам’яниця, як і цілий квартал, належала нафтовим магнатам братам Гартенбергам. Такого вигляду будинок набув у 1907 році після реконструкції по пожежі. Тоді ж сюди провели газ та автономне водопостачання.
А що ж таке лінія А-В? Вичерпну відповідь на це дає Ясь Нєдопитальський, дописувач Кур’єра Станіславовського. У 1905-му він надрукував цикл «Станиславівських нарисів, замальовок і типів», уривок з якого наводимо нижче.
«Чим для Відня є Ґрабен, На Пршікопє – для Праги, а для Львова – Марійська площа, тим самим для Станиславова є нижня [початкова] частина вулиці Сапіжинської, яка у нас загальновідома під назвою лінії А-Б. Рух тут панує впродовж усього дня. Зранку тут працює чорна біржа, де, окрім підвищення і зниження державних паперів, лихварі забирають із перших рук свої депеші, обговорюється політика. Також існує кредитний банк, де потребуючі можуть за добрячу оплату і завищені відсотки отримати позику на короткий строк.
Достатньо поглянути на ці постаті, які немовби викроєні з романів Чірікова чи Горького, аби переконатися, що ті люди, хоча й бідно виглядають, але володіють капіталами, зібраними хитрощами, а не в поті чола. Вони ходять поважно, насунувши баранячі шапки на очі, – щось муркотять: напевно розраховують, який прибуток отримають від сьогоднішньої маніпуляції.
Так триває до обіду, натомість ввечері А-Б набуває цілком іншого вигляду. Тоді сюди виходять усі вершки прекрасної статі, аби влаштувати кілька атак на спостерігаючих чоловіків. Їхні усміхнені рожеві губки, сповнені здоров’я і бажання бути використаними, утворюють надзвичайно красиву мозаїку, на якій з приємністю спочиває погляд пересічного парвеню. Пересікаються поглядами, обмінюються усмішками, нахиляються голівки, – а час від часу таємна записка переходить із рук в руки. Від рогу вулиці Карпінського і аж до Міщанського банку снують натовпи – туди і назад – веселі й усміхнені. Їх сюди вигнала не потреба шукати допомогу у лихварів, а звичайна звичка – щоденно тут зустрічаються одні й ті самі обличчя.
Лінія А-Б відзначається тим, що, будучи головною вулицею, святкового характеру набуває лишень вечорами та в неділю після служби. Недільними вечорами одні покоївки і служниці влаштовують тут променади. Якби хтось підслухав дам, котрі фліртують, прогулюючись, то міг би зібрати багатий матеріал, із якого довідався про почуття, що нуртують у них всередині. Тем для розмови тут ніколи не бракуватиме: магазинні виставки, салонні плітки, сердечні таємниці, обмови, зізнання – все це впродовж вечора буде обговорене і розібране на найдрібніші деталі.
Часто тут утворюється не одна пара, яка невдовзі поєднується узами до смерті. Багато згадують лінію А-Б із розчуленістю, хоча є й такі, хто проклинає її.
У верхній частині – аж до кладовища – нею мало ходять; натомість різні індивіди із темними намірами вирушають сюди на лови.
Після десятої вечора вся вулиця затихає, вилюднюється, а об одинадцятій годині гаснуть ліхтарі. Проте вже на другий день А-Б пульсує життям – щоденним, монотонним».
На жаль, кам’яниця Гартенбергів була знищена в часи Першої світової. Старі поштівки з її руїнами користуються великою популярністю серед колекціонерів.
Сьогодні початок вулиці Незалежності мало нагадує австрійську Сапіжинську. Після розбирання завалів очам перехожих відкрився пасаж. За Союзу початок вулиці зробили пішохідним, а нещодавно поруч висадили алею тюльпанових дерев. З травня по жовтень хідники захоплюють численні літні майданчики. Єдине, що не змінилось за 100 років – після одинадцятої вечора життя тут затихає.
Переклад з польської Тараса Зайця
Фото: Микола Волков
Поштівка з колекції Зеновія Жеребецького
