Занепад може бути красивим або потворним. Дехто вважає, що занепад є своєрідним випробуванням для кожної матеріальної речі, для кожної матеріальної складової. Якщо річ занепадає (руйнується, старіє) красиво, значить вона зроблена якісно і правильно. Якщо ж навпаки, то це свідчить про те, що матерія у ній скомбінована не в кращий спосіб. Це стосується і людського тіла. Скажімо, Софі Лорен знімалась напівоголеною для еротичного таблоїда у 70 років. А на тіла абсолютної більшості сімдесятирічних, як відомо, естетам дивитись не рекомендується.
Занепад оточує нас повсюдно. Так само, як і розквіт. Щось розквітає, щось паралельно занепадає. Колись, ще за радянських часів, мені було сумно дивитись на занепад старовинних будівель у Франківську. Вони повільно і красиво руйнувались, а поряд зростали незграбні «конструкти» в стилі економного і невибагливого радянського конструктивізму. Рівноваги занепаду і розквіту з того ніяк не виходило. Було очевидно, що заміна не є рівноцінною. Але пройшло чверть століття, і ситуація повторюється один до одного. Щоправда, на нижчому рівні естетики. Радянські будівлі руйнуються, а поряд зростають ще більш потворні та безглузді споруди. Про них язик не повертається вимовити «конструктивізм» чи там «постмодернізм», тому що насправді вони не належать до жодного архітектурного стилю.
Отже тепер ми опинились між двома потворностями. З одного боку, потворно занепадають хрущоби і вулики брежнєвської доби, з іншої – ще більш потворно зростають бридкі нагромадження торгових центрів та офісних будівель. Ці процеси остаточно знищили те європейське архітектурне обличчя нашого міста, яке ще 20 років тому проглядало крізь радянські новобудови. Тепер ми живемо у місті-базарі, яке, в принципі, достатньо «гармонує» із спекулятивно-заробітчанським духом, який панує навколо. Люди без стилю ходять поміж нестильних споруд і роблять нестильні речі. Все правильно. Так і треба.
Вітри нової епохи залишили нас без радостей і смакувань приємного для філософського споглядання занепаду. В теперішніх сутінках матеріального світу все менше красивих розсипів шляхетного каміння і все більше іржавої покрученої арматури. Діти ростуть у світі, в якому вбита естетична складова. Вони не знають різниці між прекрасним і понтовим. Замість гармонійної класичної величі – блискотливий «гламур» перехідних і нетривких формацій. Замість фундаментального роблення «на віки» – чергове спорудження хитких розтелепаних декорацій. Прийде час і ці декорації почнуть руйнуватись. Потворно і швидко. Облізе дешевенька позолота, почорніє плівка, якою тепер замість міді навчилися крити куполи та дахи храмів. Десь облізлу декорацію швиденько поміняють на свіжу «дєшовку», а десь воно так і залишиться – лахміття на лахмітті. Як пам’ятник бездарній добі, люди якої так ні на що путнє й не спромоглися. Крім примноження боргів і заповнення приватних помешкань китайською побутовою технікою.
У пошуках приємного естетичного занепаду варто мандрувати, адже дешеві декорації поступово розмножуються в усьому світі і захоплюють все ширші території. Прийде час і планета стане подібною на смітник. Але, думається мені, у планах Творця передбачена і така можливість. Отже, передбачено й те, що прийде потім. Будемо сподіватись, що смітникова епоха не виявиться довготривалою. Адже до життя на смітнику швидко звикають. Хто не вірить, може визирнути у вікно.
