Чи не найбільше від економічної кризи в Україні постраждав будівельний ринок. А разом з ним і виробники будматеріалів, які майже миттєво втратили чи не половину клієнтів. Про непрості умови виживання цегельних заводів «Репортер» говорить з директором ТзОВ «Керамікбудсервіс» (у народі це підприємство відоме як Загвіздянський цегельний завод) Олександрою Сапіжак.
– Пані Олександро, як завод пережив відчутне падіння попиту на вашу продукцію?
– Важко. До речі, ми й досі відчуваємо кризу, оскільки спад будівництва в Україні складає приблизно 30‑40 %. Утім, сподіваємося, що ринок скоро оговтається, вже є перші паростки. Нині працюємо над реконструкцією другої технологічної лінії, яка дасть можливість випускати додатково ще 30 млн. цегли на рік. І, безумовно, будемо розширювати асортимент. Але це буде пізніше.
– Які обсяги маєте сьогодні?
– Під кризу ми зупинили одну технологічну лінію та зараз працюємо, можна сказати, на половину потужності. У 2008 році випустили 49 млн. цегли, у 2009‑му – 32, цьогоріч буде – 33 млн. Суттєвого підйому очікуємо навесні 2012 року – до 60 млн.
– Чим саме відрізняється загвіз-дянська цегла від усіх інших?
– Вона в нас облицювальна, керамічна, з використанням технології пластичного формування. Крім того, екологічна чиста, тому що глину беремо із місцевого Загвіздянського родовища. Наша цегла відрізняється високою якістю – вона міцна, морозостійка, має стабільний колір, високу вогнестійкість і порівняно низьку теплопровідність, низьке водопоглинання. Відповідно, забезпечує достатній рівень безпеки та комфорту і для житлових, і для промислових будівель.
Продукцію випускаємо під торговою маркою «Proкeram», яку вже добре знають не тільки в Україні, а й за кордоном.
– Більше реалізуєте на Прикарпатті чи…
– Наші дилери працюють в кожній області України. Чверть продукції продаємо на рідній Івано-Франківщині, поки що дуже невеличку частку (приблизно 2 %) – в Румунії та Білорусі. Решта йде по всій Україні: Вінниця, Луцьк, Київ, Житомир, Одеса, Миколаїв, Закарпаття, інші.
– Наскільки наші технології виробництва будматеріалів наразі відстають від західних? Чи, може, ми попереду?
– Ні, на жаль, вони нас таки випереджають. Основне – в автоматизації та енергозбереженні. Хоча, нас в принципі не можна порівняти із Заходом, тому що вони, наприклад, майже не використовують цеглу. Там більше поширене монолітно‑каркасне будівництво. Колись і ми до цього прийдемо.
Крім того, в нас, на жаль, немає такого сервісу. Вони за потребою, для профілактики чи ремонту обладнання, просто викликають спеціалістів з іншої компанії, ті приїжджають і роблять. А ми змушені ремонтувати все самі. На заводі стоїть нове німецьке обладнання, але наші спеціалісти працювали з німцями на монтажі й достатньо розібралися, щоб в разі чого справитися самостійно.
– Ви сказали про енергозбереження. Нові ціни на газ сильно вплинули на конкурентоздатність продукції заводу?
– Нова ціна на газ нас просто підкосила. Адже з 1 серпня її підняли на 338 грн. за 1000 кубометрів. Отже за серпень ми заплатили за газ на 120 тисяч грн. більше. Взимку ми використовуємо по 400 тис. кубів. От і порахуйте. «Газові» гроші – це третина собівартості нашої продукції.
А далі – гірше. Ми за всі роки жодного разу не зупиняли виробництво, а цієї зими, напевно, будемо призупинятись. Будівництво взим-ку впаде, до того ж, обіцяють дуже холодну зиму. Не витягнемо.
– А люди?
– Так, усе це буде непросто. Особливо з людьми. Частину будемо зберігати на підприємстві, частину якось працевлаштовувати. А потім, десь у березні, коли потепліє, – відкликати назад. Сподіваюся, люди зрозуміють. У нас дуже хороші стосунки в колективі. Працівників – більше двох сотень, сильний інженерно-технічний персонал. Середня зарплата – 2100 грн. Може не така велика, як хотілося б, але повністю «біла», без конвертів, плюс повний соціальний пакет. Возимо людей на роботу службовим транспортом. Оскільки працюємо у три зміни без вихідних, то доплачуємо за роботу вночі та у вихідні дні. Все, що передбачено трудовим законодавством, у нас є.
Що поробиш? У таких умовах, при такій ціні на газ, працювати взимку на склад ми не можемо собі дозволити.
– А печі – їх же не можна зупиняти?
– Звісно, потім будуть додаткові витрати на відновлення. Але для зупинки печей є спеціальна технологія – думаю, їм це не зашкодить.
– Будемо сподіватися, що навес-ні ви отримаєте потужний поштовх до розвитку…
– Я, взагалі, оптиміст і звикла надіятися на краще. Я також сподіваюся, що і наша Україна згодом стане багатою та потужною державою. Що до влади всюди прийдуть не говоруни, а ґазди, господарники, яким також не байдужа доля міста, району, області, держави.
У мене батьки свого часу по 10 років відсиділи за допомогу УПА. Батько до незалежності не дожив, а для мами нині Україна – болюча тема. Бо вона її не такою бачила.
Народ у нас дуже працьовитий, а живемо якось дивно. Маємо в місті асфальтний завод, а їздимо по страшних дорогах. Обіцяємо підняття рівня життя, а піднімаємо ціни – на продукти, на комунальні послуги, на той же газ. Краще піднімати зарплату. Якщо є можливість…
Досьє
Сапіжак Олександра Юріївна
Народилася в селище Перегінське Рожнятівського району.
Освіта: Львівський політехнічний інститут, інженер-технолог.
Кар’єра: Івано-Франківське заводоуправління будівельних матеріалів – змінний майстер, технолог цеху, інженер-технолог, начальник виробничого відділу, головний інженер, голова правління ВАТ «Будівельні матеріали».
З 2008 року – директор ТзОВ «Керамікбудсервіс».
Захоплення: подорожі по Україні та за кордоном. Найчастіше суміщає свої мандрівки з виставками будівельних матеріалів.
