Володимир Єшкілєв Тіні минулого знову виникають на обрії. В Японії роблять комікс за «Капіталом» Маркса. Економісти сперечаються щодо ефективності антикризових заходів Рузвельта у тридцятих і Тетчер у сімдесят дев’ятому. Історія, клята запліснявіла історія знов вповзає у тепле живе сьогодення. Заповзає не для того, щоби вчити нас.
А для того, щоби вмонтувати своє ніщо у наше щось. Історія каже нам: «Ви обіср… лися! Ви намагалися жити за рахунок майбутнього, якого вам ніхто не здавав в оренду. І тепер ви на зростаючій купі гною намагаєтеся зробити вигляд, що нічого не сталося. Що ви й далі сидітиме на позолочених тронах нестримного споживання, а не на контейнерах для сміття. Нічого у вас не вийде».
Нам не хочеться погоджуватися з цвинтарними голосами історії. Ми здогадуємось, що насправді в телешоу виступають не державні діячі, а бачки для сміття, які випадково навчилися говорити. Ми здогадуємось, що у світі відбувається не криза, а закінчення актуальної цивілізації, зорієнтованої на людські цінності. Якщо не остаточне закінчення, то один із останніх її обвалів.
Ми здогадуємось, що достатньо однієї терористичної акції з використанням зброї масового знищення і правителі планети остаточно відкинуть заяложені міфи з приватної колекції мрійника Джеферсона.
Ми вичерпали власне майбутнє, фантазуючи про можливі його варіанти. Нам не цікаві реальні космічні кораблі, тому що у фантастичних фільмах ми бачили зорельоти, здатні долати галактичні відстані. Ми не радіємо досягненням науково?технічного прогресу, тому що про усі сумні і радісні підсумки цих досягнень ми вже прочитали у книжках футурологів.
Нас не дивують нові спалахи моди, тому що насправді нових спалахів моди не спостерігається вже півтора десятиліття, а світова естетика рухається дурним колом повторів та запозичень.
Ми знаємо усе принципове, що може у майбутньому статися з тим суспільством, де головною подією року є різдвяний розпродаж. В цьому суспільстві у майбутньому станеться ще один різдвяний розпродаж. А після нього ще один. На одному з тих майбутніх розпродажів будуть продані ті варіанти майбутнього, які не продалися на попередніх. Серед варіантів буде розпродаж майбутніх розпродажів, аж до того розпродажу, якій передуватиме вершникам апокаліпсису. Хоча існує ще одін варіант: вершники вже давно продані разом із конями і самим апокаліпсисом. Апокаліпсис його нові власники — умовно анонімні — тепер здають в лізінг піарникам і тоталітарним сектам. Тому кінця насправді немає. Суспільство, де бачки для сміття формулюють національні ідеї, безсмертно за умовчанням.
Ми є свідками закінчення локального варіанту безсмертя. Мумії повертаються не з минулого, а з тих варіантів майбуття, які розпродали наші предки. Мумії повертаються з тих ідеальних світів, де трупи не гниють. Де здійснюються теорії, де перемагають революції, де добро тріумфує за життя своїх оборонців. Біда лише в тому, що повертаються не живі люди, а мумії. І при спробі встановити з ними конвенцію ті мумії розпадаються на дрібні змістові фрагменти, котрі дуже зручні для різвяних розпродажів.
Кажуть, колись один пророк розігнав міняйл, які окупували своїми ятками Храм. Потім міняйли розігнали пророків і назвали вільну від пророків площу «демократією». Тепер на пустій площі лежать мумії. Вони вважають, що повернулися.
Здається, Ніцше називав це «вічним поверненням». Як на мене, занадто красива назва для такої хєрні.
Comments are closed.