Андрій Микитин Профiлактика ВIЛ в свiтi успiшно здiйснюється шляхом поширення кондомiв. Безпечний секс став запорукою в зупинцi епiдемiї.Однак в Українi презервативи поширюються ще далеко не тими темпами, щоб можна було б протистояти захворюванням, що передаються статевим шляхом. Тож не дивно, що Україна посiдає перше мiсце в Європi за темпами поширення ВIЛ?/?СНIД на душу населення.
Щодо використання презервативiв, то в Україні заважають дві перешкоди: перша — егоїзм нашої людини (бажання отримати максимум задоволення) та релігійні забобони, якi часто виправдовують першу причину.
Значний супротив презервативам чинять традицiйні церкви. На заходi України переважає греко?католицька церква, на сходi — православна. Цi церкви мало чим рiзняться мiж собою обрядово, а в риторицi щодо протистоянню контрацепцiї обидві опираються на так звану пелегiансько-армiнiанську теологiчну доктрину. До цих церков долучаються ще цiлий ряд протестантських конфесiй та сект, що розділяють погляди Пелегія та Армінія щодо Божого провидіння.
Найбiльшим борцем з презервативами й контрацептивами в сьогоднішньому світі виступає сам Папа Римський. Папа оголосив новiтнiй марш хрестоносцiв на контрацепцiю, яку власне нещодавно назвав найстрашнiшим й найсмертельнiшим грiхом. Православнi браття зазвичай папу не дуже шанують й не визнають за верховного авторитета, однак це не перешкоджає їм поділяти його ж погляди щодо заборони злощасних презервативiв.
Окремi священики православної та греко?католицької церков, зустрiчаючись з науковцями-медиками та фахiвцями з профiлактики СНIДу, в приватних розмовах та виступах часом висловлюють досить лiберальнi погляди щодо контрацепції, якi однак гостро суперечать офiцiйнiй науцi їх рiдних церков. Часом хитрi батюшки умудряються винаходити такi цiкавi теологiчнi роз’яснення, ща сам диявол не завжди може докумекати їх логічних викрутасів.
Один церковний служитель, виступаючи перед вчительською аудиторiєю спробував роз’яснити позицiю своєї церкви щодо заборони кондомiв таким чином. Спочатку вiн повiдомив, що церква не засуджує статевий акт i навiть не проти використання презервативiв, коли вони застосовуються не для задоволення хиті.
Тобто, з його слiв виходить, що користуватися презервативами можна було б для того, щоб не заразитися пiд час статевого акту, але такого акту, який не викликаний хиттю учасникiв. Та вникнувши в суть справи, бачимо лукавство та чергову хитрiсть послiдовника древнього Пелагiя.
Справа в тiм, що за церковним моральним кодексом статевий акт може здiйснюватися виключного для природного акту зачаття. Ціллю такого соітія є виключно народження дитини. Всі інші сексуальні стосунки стосунки є суть похіть та гріх.
Але як же ж тодi воцерковлений бiдолага може вживати презерватив, коли цiллю статевого акту є власне можливе зачаття?
Зрозуміло, що святець у колi фахiвцiв змушений якось роз’яснити ортодоксальну (науково вiдсталу) позицiю своєї церкви i зробити свою церкву бiльш привабливою в очах людей. Однак нiчого нового він нам не повідомив: кондом i далi залишається середником тяжкого грiха. І не королівське це діло вникати у суть проблем простих смертних.
Проблема ж полягає в тім, що ортодоксальнi церкви вважають, що сперма чоловiка повинна обов’язково потрапляти у пiхву жiнки. Виливання сперми поза пiхвою (або в презерватив) є тяжким гріхом. Сперма в час статевого акту повинна пройти весь природний шлях у внутрішніх статевих органах жінки аж до можливого заплiднення.
Таким чином, всi форми контрацепції — перерваний статевий акт, оральнi й вагінальні контрацептиви, внутрiматкова спiраль й хiрургiчна стерелiзацiя, і, звичайно, презервативи — однаково вважаються страшним грiхом.
Не всi вiруючi це знають достеменно, однак священнослужителi навчають їх цьому під час сповiдей та iндивiдуальних консультацiй.
Зрозумiло, що церква такими чином прагне домогтися як найбiльшого числа заплiднень i народжень нових членiв (церкви). Однак автору статті не вiдомо, чи церква з таким же азартом і послідовністю проповiдує антиконтрацепцію у Китаї, де кiлькiсть населення збiльшується в шаленiй геометричнiй прогресiї.
На Заходi католицькi жiнки, що вимагають захисту своїх жiночих прав, часом користуються так званим методом природного планування сiм’ї. Невiдомо також, щоб церква офiцiйно одобрила цей метод (мається на увазi на рiвнi папської булли чи рiшення ватиканського собору). Однак цей метод настiльки складний в застосуваннi та настiльки ненадiйний, що вiруючi вже встигли охрестити його «папською рулеткою».
Однак в християнствi iснує iнший напрямок августинiянсько?кальвiнiського теологічного світогляду.
Теологи цiєю школи вiдносяться до всiх досягнень медицини (в тому числi i засобiв контрацепцiї) як до явищ, які передбачені i допущені Богом з метою впливу на суспільство й на землю загалом.
Вочевидь, з допуску Бога, потреба в ростi числа населення свiту поступово зникає: науково?технiчний прогрес та сучасна технiка дозволяють обробляти землю в тисячi гектарiв за допомогою одного тракториста.
Мiжнароднi полiтичні iнститути обмежили кiлькiсть спустошливих вiйн, а медицина домоглася зникнення масових морiв та епiдемiй. Тому регулювання кількості населення здійснюється іншим шляхом, власне через контрацепцію, хоча існують ще епідемії, як от ВІЛ?/?СНІД, проти яких одним з ефективних методiв протидії власне і є застосуваня кондомiв.
Такий теологічний підхід до проблем контрацепції є бiльш правильним i вiдповiдає духу Біблії, а не духу середньовiчної iнквiзицiї.
Краще, коли люди, якi вирiшили заробiгти iнфiкуванню та не бажаному заплiдненню, застосують презерватив, нiж мучитимуться тяжкими життєвими обставинами. Бiльше того, пелегiанськi пастори мало чим допоможуть, адже СНІД не вилiковується, а небажанi дiти хочуть їсти та жити в сім’ї люблячих батькiв, а не перебувати в сирiтському притулку. Зрозумiло, що кожна особа повинна приймати рiшення самостiйно.
Автор статтi бажає всiм жити в християнському шлюбi, у вiрностi i подружнiй любовi та народжувати десяток здорових та щасливих дiтей.
Але тi, що стикнулися з проблемою i опинилися на розпуттi життєвої дороги, повиннi знати, що Бог не змушує їх вибирати менше чи бiльше зло. Бог хоче, щоб усi були щасливi й прийшли до Нього. Однак для кожного є свiй час і свій шлях.
Тож краще приходити до Бога з покаянням в здоровому тiлi й радiти життю в щасливiй сiм’ї, а не корчитися вiд страждань i лобизати святинi з надiєю знайти останню розраду. Не королівське це діло.
