Андрій Микитин Проказница-мартышка,осёл, козёл да косолапый Мишказатеяли сыграть квартетІ. А.?Крилов Старий батько Льоня (Кучма) вирішив розділити свою президентську спадщину між двома своїми молочними синами Вітьою та Вітьою. Для цього й задумав конституційну реформу: старшому синові — економіку, молодшому — трипільські черепки, ікони та туристичні поїздки в усі країни світу. Однак молодший Вітьок збунтувався і в «Чистий Четвер» приснопам’ятного 2004 року реформу завалив, а відтак заодно й свого старшого братка. Тому вся влада разом з заводами, пароплавами та черепками праукраїнської давності дісталася йому одноосібно.
І все б добре, якби ж старий Кучма не «настругав»… більше дітей. Одна з них, сестричка Юльця, вирішила прибрати гарну батьківську спадщину в свої милі й безкорисні рученята. Саме в ці дні, коли багатостраждальний український народ дружньо стукається яйцями та мирно жує свої паски й ковбаски — дорога (у всіх відношеннях) донечка-прем’єрочка написала надцять проектів нової конституційної реформи: у ній передбачені всі можливі й неможливі варіанти — усунути самого президента, позбутися прем’єра чи губернаторів, ліквідувати парламент чи навіть увесь цей вічно страждаючий народ. Юльця добре розуміє, що від перестановки… звірят в елітному управлінському логові країни не буде жодної суттєвої проблеми.
Юля, на відміну від своїх старших братиків, закінчила нормальну (міську) школу і достеменно розуміє мораль байки Крилова: тварини грати на музичних інструментах не вміють взагалі. Тому від заміни ослів, козлів та закарпатських ведмедів на лисичку?сестричку та лисого пана Коцького нічого особливого не станеться, за винятком остаточної приватизації державного корита.
Тим часом президент не особливо переймається замислами коаліцій та опозицій і на всі їхні проекти та законопроекти у нього є своя карта, якою він б’є та покриває всі ці бздури, продовжуючи спокійнісінько інспектувати (й оббирати) всі ярмарки країни, починаючи від Сорочинців і закінчуючи Космачом.
Зрештою, він добре знає, що його президентські любі звірята намалюють йому тих карт стільки, скільки треба. А ось найголовніший козир він здобув сам: тоді в 2004 на Майдані йому видали свідоцтво про обрання на президентську посаду. Ось цим посвідченням наш гарант може лупити скільки завгодно по… хитрій рудій пиці.
До речі, згадане свідоцтво має тільки одну дату: дату видачі. А от термін дії там не вказаний. Хоча наш славний гарант і тут зумів продумати хід гри на кілька кроків (років) наперед. Для цього він спорудив довкола своєї резиденції на Банковій міцний залізний паркан з армованою основою, міцніший за всі чорнобильські саркофаги. Теперичка єдине, що він ще просить у свого рідного народу — додати йому національну гвардію, а вірніше по одному нацгвардійцю до кожної штахети президентського паркана. І тоді другий козир буде в руках нашого найвеличнішого потомка гетьманських отаманів усіх козацьких полків. Двома козирями можна буде лупити всю опозицію та будь-яку пропозицію… про відставку.
І це виправдано (з історичної точки зору): оскільки тільки він, наш Віктор Андрійович, «знає вміє і може» і тілько йому одному народ сказав «Так!» на довгії і многії літа.
Ще один президентський термін просто необхідний, щоб завершити все, задумане на Майдані. За одну коротку п’ятирічку зреалізувати мрії та марення неможливо. І народ це розуміє, у всій своїй повноті й масі, за винятком кількох тварин криловського квартету. Але це не біда: якщо квартет остаточно не розпадеться й не переїде на батьківщину (Великоросию), то доведеться президенту брати третій козир — городити парканом (залізобетонним) рідний Майдан і — по нацгвардійцю з кулеметом під кожний стовпчик. А там, гляди, уже й армагедон нагряне.
Comments are closed.