Напевно, фотографи, що співпрацювали зі станиславівськими видавцями поштівок, були занадто теплолюбові, і в холоди воліли сидіти вдома. Інакше як пояснити майже повну відсутність листівок із краєвидами зимового міста? На австрійських і польських картках майже завжди літо чи весна, і лише епізодично вкрапляється осінь.
А що відбувалось у Станиславові взимку?
У статті використано фото з колекцій Володимира Шулепіна, Олега Гречаника, Михайла Зінька, Леоніда Орла
Остання австрійська зима
Під час Першої світової війни у продажу вперше з’явились так звані фотопоштівки. Вони виглядали як звичайні чорно-білі фото, але на звороті мали адресну сітку. Написав адресу, наклеїв марку – і можеш сміливо відправляти повідомлення. Щоправда, ілюстративний бік такої поштівки був трохи незвичним.
Якщо раніше фотографи намагались зафіксувати найгарніші куточки міста, то тепер у пріоритеті були… руїни. Станиславовом прокотилася війна, місто пережило вуличні бої, інтенсивні артобстріли, російський погром, численні пожежі. Центр жорстоко понищили, цілі квартали являли собою купу битого каміння.
Ми «склеїли» у фотошопі дві поштівки з руїнами та отримали панораму вулиці Карпінського – так тоді називався початок теперішньої Галицької. Світлина зроблена взимку 1918-го – в останній рік існування Австро-Угорщини. На передньому плані знищений квартал, який відбудують лише у 1930-х. Нині там церковна крамниця та їдальня «Карітасу». За медуніверситетом проглядаються рештки будинків, що оточували пасаж Ґартенберґів. Навпроти теж усе сумно – початку Бельведерської фактично нема.
Також зверніть увагу на катедру. На ній ще бані старої форми, а позаду невеличка вежа-сигнатурка. Вона зникне після ремонту храму в наступні 10 років.
За Польщі
Міжвоєнний період залишив значно більше матеріалу. Фотокамери подешевшали, що одразу позначилось на кількості фотоаматорів. Ця невеличка знимка презентує майдан Шептицького, який за Польщі мав ім’я піаніста і політика Ігнація Падеревського. Принципових відмінностей із сьогоденням небагато. Хіба що на костелі є хрести, а перед входом стоїть кам’яна статуя Богородиці. Її поставили тут ще за Потоцьких у XVIII столітті, але після війни пам’ятник знищили більшовики.
До теми: Місто і його герої. Топ-5 особистостей, які вплинули на розвиток Франківська (ФОТО)
Наступне фото теж зображає площу Падеревського. Рік невідомий, проте легко визначити дату – 19 січня. Фотограф Мар’ян Єндрик зобразив момент освячення води, що відбувається приблизно перед входом до морфологічного корпусу. У натовпі багато польських офіцерів, держслужбовців, священиків у цивільному. Однак це святкують українці, адже на одній з хоругв вгадується напис кирилицею. Та й відбувається таїнство задалеко від костелу – ближче до греко-католицької катедри. Що ж тоді на українському святі роблять польські військові?
Краєзнавець Леонід Орел каже, що тодішня польська влада змушувала чиновників і керівництво гарнізону бути присутніми на великих греко-католицьких святах. Це робилося для того, аби зблизити поляків і українців та показати толерантність Другої Речі Посполитої до інших народів.
Читайте також: Загадка стіни або невідомий Станиславів від Чеслава Хованця (ФОТО)
Ідентифікувати цих молодиків на груповій знимці нам допоможе прапор, який вони тримають у центрі. Напис сповіщає, що це школа підофіцерів 11 P. A. L. Мається на увазі 11-й полк легкої артилерії, що був сформований у 1921 році й містився у казармах на перехресті сучасних вулиць Сахарова та Коновальця (нині там військова кафедра нафти і газу). На озброєнні полку були 75-мм польові гармати зразка 1897 року. Дві з них стоять по боках від курсантів. По-теперішньому підофіцери – це сержантсько-старшинський склад. Їх набирали із рядових, кілька місяців навчали, присвоювали звання і направляли в регулярні частини. Коли німці напали на Польщу, полк рушив на Львів, але пробитись до міста не зміг. Частина артилеристів потрапила у німецький полон, частина опинилася в руках совітів, які потім повбивали польських офіцерів біля Катині.
Ну і яка ж зима без зимових розваг? У парку Ромашкана на озерах влаштовували ковзанку, втім, вона була не єдиною у місті. На фото бачимо вулицю Шевченка біля будинку 66. Сьогодні напроти нього один із корпусів ПНУ, а за Польщі там був великий пустир. Взимку майданчик огороджували, заливали водою і виходило нічим не гірше ніж у Ромашкана. Охочих покататись на ковзанах не бракувало. Цікаво, ця атракція була безкоштовною чи за гроші?
Дистрикт Галичина
Під нацистами місто пережило три окупаційні зими, одну з них бачимо на цій знимці.
Це теперішній Вічевий майдан, поблизу пасажу Ґартенберґів. Про те, що йде війна, майже нічого не нагадує – стоять нарядно вбрані жінки, діти, фотограф приготував свій апарат на довгій тринозі. Але достатньо уважно вдивитись на другий план, і питання з датуванням фото одразу відпадає. Стіни пасажу увішані величезними плакатами. На одному з них робітник із молотом, на другому – німецький вояк із гвинтівко. Плюс ціла купа свастик і нацистських орлів. Ліворуч, над бічним входом до пасажу, прибита вивіска, але напис на ній нечитабельний. Можливо, вона залишилась від магазину доби перших совітів, але тепер вітрини закриті завісами, напевно, заклад не працює.
До теми: Готхільф Кон і його враження від старого Станиславова (ФОТО)
А це єдине фото, що підписано.
На звороті читаємо німецькою: «З Польщі. У Станіславі, 42». Головним героєм світлини є німець, який мерзне на посту. Другий план видно заледве, але й цього вистачило, аби ідентифікувати фото. Він охороняє концентраційний табір «Сталаг-371», де тримали полонених голландських офіцерів.
Табір розташовувався у колишній в’язниці «Діброва», що на Чорновола, 119-а (нині там штаб авіаційної частини). Потужний чотириметровий мур, який видно на фото, тягнувся уздовж Чорновола і надійно відокремлював в’язнів від зовнішнього світу. Перші голландці прибули до Станиславова влітку 1942-го, отож фото зроблено у грудні того ж року.
Далі буде.
Читайте «Репортер» у Telegram – лише якісні новини та цікаві статті у вашому телефоні
Comments are closed.