Там за Липою — Яворина

Цими вихідними в урочищі Розтоки, що біля села Липа на Долинщині, відбулася патріотична акція «Яворина-2011». Для початку не завадить трохи історії.

У 1944 на горі Яворина розташовувалася старшинська школа УПА «Олені». Її курсанти загинули 15 жовтня 1944 року в бою зі спецчастиною НКВС. А 1 листопада 1946 у бункері, розташованому неподалік від школи, загинув провідник ОУН Карпатського краю Ярослав Мельник (Роберт) разом із дружиною, грудним сином та ще дев’ятьма повстанцями.

Традиційно у першу суботу після свята Петра і Павла сюди збираються люди на вшанування пам’яті полеглих. Цього разу свято припало ще й на день проголошення декларації про Незалеж­ність України.

…Дорога в урочище Розтоки далеко не проста – кілька кілометрів від траси. Рейсові автобуси їдуть не часто. Чимало народу прямує пішки, тягнучи на плечах важкі рюкзаки.

У самому ж урочищі повно автобусів та машин – видно, що проблем з добиранням у більшості не виникло. Загальна картина дуже нагадує молодіжні фестивалі – повно наметів, вогнів і молоді. Ґрунтова дорога через нічний дощ перетворилася просто на місиво, але це нікому не заважає.

Ключові відмінності від звичайних фестів – над палатками майорять прапори, в основному свободівські та червоно-чорні. Народ – хто у футболках з патріотичними написами, хто у вишиванках, хто в одностроях. Чимало тут і старших людей, а також сімейних пар з маленькими дітьми. На узбіччі дядьки у мундирах організували невеличку виїзну торгівлю – диски, значки, футболки – все на патріотичну тематику. З вуйком у повстанській формі і з крісом у руках можна сфотографуватися. На жаль, не безкоштовно.

Епіцентр подій – майданчик, де якраз відбувається волейбольний турнір за кубок «Яворини». Групи підтримки просто шаленіли. Грала і команда проводу ВО «Свобода» – серед гравців Олег Тягнибок та голова обласної Ради Олександр Сич. Обидва традиційно ставали до фотографій з охочими та роздавали коментарі. До речі, в Сича саме був день народження.

З журналістами Сич поділився своїми спогадами про проголошення декларації. «Тоді помагав кумові заливати фундамент. Вибігла його мама та каже: «Все, хлопці, Україна є!», – пригадував Сич. – Це була проста сільська жінка і її вустами говорила істина. Власне, вона знала той період, коли ОУН-УПА боролися за Незалежність».

Зовсім інша атмосфера панувала на віче, яке під вечір відбулось у селі Липа біля пам’ятника Ярославу Мельнику. Молоді там було зовсім небагато і то, переважно, вся тамтешня, липівська. Найбільше – бабусь, запнутих у хустини, деякі з малими онуками. Стояти важко, тож посідали на холодні плитки, які вкривали підвищення на узбіччі.

Сценарій віча доволі традиційний – виступ голови обласної ради Олександра Сича, голови Долинської РДА Петра Шкутяка, кількох вояків ОУН-УПА. Була тут і дочка Роберта – Віра Мельник-Тимчишин. Жінка зворушливо дякувала всім за те, що пам’ятають її батька. Коли священик, отець Левицький, виконував пісню «Я молюся за вас, мої рідні», а один закарпатський бард «Там за Липою – Яворина», бабусі витирали сльози кінчиками хусток. Для села таке віче – вагома подія.

Під вечір у Розтоках почався традиційний фестиваль повстанської пісні – співали переважно аматорські колективи з народу. Особливого пожвавлення серед молоді, на відміну від волейболу, концерт не викликав.

Як стемніло, запалала повстанська ватра. За нею майорів червоно-чорний прапор.