Старі станиславівські поштівки зазвичай випускалися серіями. Деякі, ніби для зручності майбутніх колекціонерів, мали наскрізну нумерацію. Кожен філокартист добре знає так звану «серію Фердинанда Піалека». Ці поштівки не є аж такими рідкісними, але їхні сюжети доволі цікаві.
Видавець з Моравії
Насамперед незвичним є те, що видавець не мав ніякого відношення до Станиславова. Його видавництво офіційно називалось «Фототипія Фердинанд Піалек і син» і працювало у містечку Штернберг, що в Моравії. Тепер це Чехія, але колись і Штернберг, і Станиславів входили до Австро-Угорської імперії.
Фототипія – це спосіб плаского друку фотоілюстрацій зі скляної чи металевої пластини, вкритої світлочуттєвим шаром желатину. З усіх відомих способів поліграфічного відтворення фотознімків, фототипія вважається найбільш якісним і поступається лише гравюрі.
До теми: Сім портретів старої ратуші у Станиславові (ФОТО)
Але виникає питання – з чого раптом видавець із Моравії друкує серію поштівок далекого галиційського міста? Насправді – нічого дивного. Піалек видавав листівки з краєвидами різних регіонів імперії. Тоді було модно відправляти вітання з міста, куди приїхав по роботі чи до родичів, поштові послуги коштували дешево, поштівки добре продавались і це був непоганий бізнес.
Вілли в липах
Перша, відома нам листівка отої Піалекової серії, має № 207. Написи зроблені двома мовами – німецькою та польською. Кожна картка обов’язково має слоган «Привіт зі Станиславова», німецькою «Gruss aus Stanislau», через що колекціонери називають такі поштівки «грюсами». Більшість листівок пройшли пошту у 1899 році, але ця датована 22 грудня 1898. І це дає підстави стверджувати, що старт серії відбувся десь наприкінці того ж року.
Назви листівки дещо розходяться. Якщо польською вона звучить як «В липах», то німецькою – «Липова алея». Це кінець теперішньої вулиці Шевченка, яка за Австрії називалась Липовою. Її замикали три гарні вілли, які журналісти разом із видавцями поштівок прозвали «вілли у липах». На знимці бачимо середню з них (нині – Шевченка, 102).
Існує величезна кількість поштівок з віллами, але більшість із них представляють або загальну панораму з усіма трьома будинками, або крайню праву, де зараз резиденція митрополита УГКЦ.
Піалекову увагу привернула середня вілла. Вона споруджена у 1897 році й на момент зйомки її інтер’єри ще пахли свіжою штукатуркою. Дивно, але про замовника, окрім прізвища і першої літери імені, нічого невідомо – такий собі пан С. Каліневич. В подальшому господарі часто змінювались, історія зберегла імена Йоахіма Фішлера та промисловця Сокаля. Частину апартаментів власники здавали, з чого мали неабиякий зиск, адже житло вважалося елітним. Певний час тут мешкав капітан Лобковіц – аристократ, належав до однієї з найповажніших родин імперії, мав титул князя. Однак цей блакитнокровний мешканець поселився тут у 1900 році, тож Піалек його не застав.
Вулиця Карпінського
Наступна поштівка (№ 208) презентує вулицю Карпінського, названу на честь відомого польського поета. Тепер це початок Галицької – від перехрестя з Бельведерською й до площі Ринок.
З лівого боку розташовується двоповерхівка, яка є наріжною, однак не влізла у кадр повністю. Будинком володіла родина Меллерів, що побудувалась тут у середині ХІХ століття. Перший поверх повністю відданий під комерцію. Зліва читаємо вивіску «Аптека». Це аптека «Під Божим провидінням», яка розпочала свою роботу у серпні 1875 року і стала третім фармацевтичним закладом міста. Її тримав вірменин Альбін Амірович, корінний мешканець міста, учасник антиросійського повстання 1863 року. Аптека була величезна, займала ще крило з боку вулиці Бельведерської. Відвідувачів там ніколи не бракувало, адже, крім ліків, у аптеці можна було почитати свіжі газети, придбати театральні квитки та навіть зіграти в лотерею.
Сусідом праворуч був заклад під назвою «Фабрика і склад паперу». Сумнівно, щоб його там виготовляли, скоріш за все, це була точка реалізації вже готової паперової продукції.
Другий поверх кам’яниці займав готель «Під чорним орлом», чию вивіску бачимо на балконі. Від 1877 року в його приміщенні працював обмінний пункт валют Хаїма Ефрайма Канера. Контора також проводила операції з цінними паперами і коштовностями. Кантор діяв і тоді, коли вийшла ця поштівка. Але незабаром усе завершилось грандіозним скандалом.
Читайте Базари старого Станиславова. Як у ХІХ столітті місто стало торговим центром (ФОТО)
Краєзнавець Олена Бучик знайшла інформацію, що у 1903 році шановний валютник втік, «кинувши» своїх клієнтів на… чверть мільйона корон. Серед потерпілих був барон Францішек Ромашкан, міська Каса ощадності та навіть берлінський «Коміссіонс-Банк». Усі гроші дядечко просадив у карти та втратив на сумнівних біржових махінаціях. Втечу підготував настільки ретельно, що його так і не знайшли. Подейкували, що він чкурнув до Америки.
На першому плані видно якісь кущі – це садові насадження сусіднього плацу Франца Йосифа, що відповідає теперішньому Вічевому майдану. Посеред чагарників стоїть дядечко, спираючись на горизонтальну дошку, закріплену на рівні поясу. На лавку вона не подібна, скоріш за все дровеняка служила для прив’язування коней. Позаду – купа возів і стара ратуша.
Сьогодні будинку Меллерів немає. Його разом з усім кварталом зруйнували під час Першої світової війни і в тридцятих роках на його місці спорудили конструктивістську п’ятиповерхівку.
Вулиця Сапіжинська
Картка з номером 209 переносить нас через дорогу і ми опиняємося на вулиці Сапіжинській (Незалежності). Це самий початок вулиці, паралельно тягнеться плац Франца Йосифа. Головним героєм поштівки є довжелезний триповерховий будинок. Це кам’яниця Леона Сакса, яка споруджена у 1830-х і була чи не найбільшою будівлею тогочасного Станиславова. Фасад, що виходив на площу, налічував 25 вікон, плюс ще чотири вікна від вулиці Карпінського. Від 1899-го будинком володіли брати Ігнацій і Давид Гартенберги.
Верхні поверхи здавались квартирантам, а низ традиційно відводився під крамниці, кав’ярні, контори. У наріжнику кам’яниці міститься вхід до одного з закладів, а на вивісці праворуч, максимально збільшивши зображення, можна розібрати слово «Kopach». Це один з найстаріших магазинів Станиславова, що працював тут ще з 1850-х. Він належав купцю Каетану Копачу і торгував бакалією, винами та колоніальними товарами, тобто тими, що завозили з колоній – кава, чай, прянощі. Пан Каетан помер наприкінці ХІХ століття, але вдова і донька продовжили бізнес під старою маркою.
Читайте Легенди Станиславова. Як за одну сигарету звести будинок на чотири поверхи
У 1906-му крамниця раптом переїхала до нового приміщення. Власники ніби мали чуйку, адже наступного року в будинку спалахнула сильна пожежа. Мешканців третього поверху відселили, а кам’яницю ґрунтовно перебудували, внаслідок чого вона змінила свій зовнішній вигляд. Втім, це не вберегло її від цілковитого знищення від артобстрілів Першої світової.
Коли дивишся на поштівку, здається, що зйомка відбувалась вночі. Але це не так. Просто Піалек надрукував листівку на дешевому зеленому папері, зображення вийшло темним і він вирішив схитрувати – домалював місяць! Так робило багато видавців, втім, пальма першості належить таки Фердинанду Піалеку.
Для відтворення атмосфери старого Станиславова процитуємо уривок спогадів гімназиста Мар’яна Островського, який описував цей куточок міста у 1880-х: «Ринок не був осередком міського руху – справжнім центром був плац Франца Йосифа, розташований при збігу Сапіжинської, Бельведерської і Казимирівської. Головною була вулиця Сапіжинська, на ній були найкращі магазини, величезні вітрини, широкі тротуари. Тут шпацерували першорядні постаті станиславівського світу, це був «салон елегантського Станиславова».
Далі буде.
Поштівки з колекції Зеновія Жеребецького
