Минулого тижня вже 11-й раз у Києві пройшов міжнародний фестиваль архітектури та урбаністики CanActions.
Три дні поспіль тут говорили про міське планування, проводили воркшопи і майстер-класи, говорили про проблеми сучасних міст і пропонували шляхи їх вирішення. Послухав і «Репортер».
Річка має об’єднувати
Одразу з київського потяга вирушаємо на архітур до арки Дружби народів. Тут уже досить гамірно – на архітектурну прогулянку схилами Києва зареєструвалося близько 200 учасників. Майже всі спікери фестивалю – іноземці. Відтак і мова спілкування – англійська.
Архітур провели два німці – інженер та архітектор Маттіас Рамміг та організатор архітектурного конкурсу для створення Національного меморіального комплексу героїв Небесної сотні Бенджамін Хоссбах. Ніби ж говорили про проблеми Києва, та окремі з них легко накладалися на Франківськ.
Зокрема, зосередилися на зв’язку між містом і річкою. Вони наголошують на тому, що будь-яка водойма – це велика цінність для міста. Вона може об’єднати людей, стати центром спілкування і відпочинку. Однак, для цього потрібно створити відповідну інфраструктуру. А шалений автомобільний рук уздовж річки цьому геть не сприяє.
«Шум, забруднення повітря і розподіл міста має стати однією з цілей на подолання у найближчому майбутньому, – говорить Бенджамін Хоссбах. – Будьте сміливими. Сила архітекторів у тому, що вони можуть намалювати проект, а так значно легше переконати людей. Потрібно діяти і дбати, щоб не прийшов олігарх і не створив ще один торговий центр на схилах Дніпра».
Про потенціал річки говорили й наступного дня – під час архітуру на річковому катері. Міський планувальник адміністрації Амстердама голландець Мартайн де Віт каже, що зв’язок між водним плесом і містом – одна з головних міських переваг.
До теми: Франківців вчитимуть їздити на велосипедах (ФОТО)
«У Нідерландах я багато подорожую водою, бо це чудова можливість пізнати місто, – говорить він. – Наразі я бачу, що люди обирають залишатися у місті, а не спускатися до води. Вода відгороджена великою кількістю машин і це блокує зв’язок. Людей, що сидять біля Дніпра, небагато. Однак, місто заслуговує на знакові місця на лінії води, аби люди сюди приходили, могли її торкнутися, провести тут час».
Ландшафтний архітектор, урбаніст та художник із Нью-Йорка Кен Сміт додає при цьому, що важливо звертати увагу на те, що можна і треба зберегти, а не лише на те, що можна створити. Цю ідею підтверджує і засновик архітектурного фесту Віктор Зотов.
«У нас усе нове гірше за старе, – каже Зотов. – Тому коли говоримо, чи треба робити щось нове, то краще б нічого не робили, бо буде гірше. Не треба багато грошей, аби забезпечити людям доступ до води. Головне багатство – вже тут».
Важко не погодитися. Наразі через проблеми з транспортом і відсутність повноцінного облаштування набережних у Франківську Бистриця-Солотвинська теж навряд чи має шанс об’єднати місто. Те саме і з міським озером, яке хоч і розташоване недалеко від центру, не може претендувати на одну з головних локацій. Життя часто проходить повз.
Велосипеди перемагають
Одразу кілька спікерів говорили про проблему індустріалізації, надмірного завантаження транспортом. Нині міста Європи роблять усе можливе, аби пересадити людей на громадський транспорт і велосипеди, повернути їх на вулиці, виманивши з будинків, офісів і квартир. Відтак усі говорять про те, що нині архітектура – не лише про будинки і споруди, а про те, як взаємодіяти.
Співзвучне до назви фестивалю слово «Connections» – з англ. «зв’язок» стало темою цьогорічного CanActions. А слоган: «Можеш – дій».
«З’єднання, зв’язок, рідня, сполучення – саме цього нам бракує сьогодні. Нам потрібна спільна справа», – пояснює Віктор Зотов.
Відтак, вперше на CanActions вдалося об’єднати не лише провідних архітекторів, а і найкращі світові архітектурні фестивалі Англії, Данії, Казахстану, Італії.
Голландець Мартайн де Віт говорить про те, що за останні 25 років у Нідерландах велорух зріс на 40%, а кількість автотрафіку зменшилася на 40 %.
(У 1962 році почався процес поступового звільнення копенгагенських вулиць від авто. Дослідження суспільного життя 1968го, 1986го і 1995 років виявили, що за цей період вулична активність містян зросла вчетверо. Що більше простору відводити для життя, то жвавішим буде місто. Стовпчикові діаграми показують середню тривалість перебування у літні дні з 12:00 до 16:00. Праворуч копенгагенська вулиця Страедет до і після пріоритизації немоторизованого пересування 1992 року)
Він додає, важливо пам’ятати про простір для людей, де б вони зустрічалися і проводили час. Бо пішоходи витрачають значно більше грошей, коли ходять ногами, ніж коли їздять транспортом. Крім того, пішоходи і роверисти ефективніше використовують простір – їм потрібно менше місця.
«Треба обирати. Окремі дороги ми все ж відводимо на автівки і транспорт. Та загалом потрібно перейти від того, як забезпечити місце для машин, і працювати на пішоходів, – говорить де Віт. – Змінити ментальність чи культуру складно, тож варто починати з меншого – з тих місць, де автотрафік не такий насичений, шоб показати, як це може працювати, як рухатися містом в інший спосіб».
До теми: У Франківську активісти й депутати закликають громаду прийти на сесію міськради та захистити озеро
Планувальник руху в адміністрації Амстердаму Дірк Іеде Терпстра каже, в них мешканці по місту пересуваються на роверах, туристи – ногами, а от автівки використовують для поїздок за місто.
«У вас всюди напарковані автівки, а в нас та ж проблема з велосипедами, – каже голландець. – Коли ми відвели трафік з Монетної площі у центрі Амстердама, рух зменшився настільки, що там вже не потрібні світлофори, а громадський транспорт долає відстань швидше. Та для таких змін дуже важлива інфраструктура, потрібна альтернатива: велосипеди, нові лінії метро чи громадського транспорту, аби пов’язати припарковані поза центром автівки. Я в Києві не відважився взяти ровер, бо тут машини всюди. Але, думаю, після облаштування інфраструктури прийде й усвідомлення».
Ще один яскравий приклад – облаштування під каналом в Амстердамі парковки на 600 місць – усе для того, аби забрати автівки з центру. Нині він ще у процесі будівництва. Для Франківська звучить неймовірно – поки місто не звело жодної парковки, аби врятувати центр від машин. Відтак і спроби пішохідних вулиць не зовсім вдаються.
Дубаї нам не треба
Однією з головних подій фестивалю став приїзд Йена Гела – датського архітектора і консультанта з міського дизайну з Копенгагена. Він розробляв проекти вдосконалення міського середовища для Копенгагена, Лондона, Сіднея, Сан-Франциско, Нью-Йорка. У Нью-Йорку Гел працював над перекриттям площі Таймс-сквер. Після 40 років досліджень і 10 років практики його головні ідеї втілили в Копенгагені.
На фестивалі Гел презентував українське видання своєї книжки «Міста для людей». У ній – близько 700 малюнків і фото, які ілюструють принципи та результати його роботи у різних містах світу.
Йен Гел говорить про те, що принцип «більше приватних автомобілів – більше розв’язок» уже давно не працює», а головною у місті стає людина. Каже, нині при плануванні міст потрібно орієнтуватися не на сучасні Дубаї, а на Венецію, якій вдалося уникнути засилля автівок. Однак і там є над чим працювати – більше роверів і менше сходів.
Говорити про досвід спікерів можна довго. Доповіді на CanActions були різними – і на вужчі теми, і на цілком доступні і зрозумілі всім, навіть не посвяченим у тонкощі архітектурної справи та містобудування. Про що не згадували зовсім – так це про спадщину і пам’ятки, які варто було б зберегти. Знаєте чому? Бо для іноземців це очевидно без зайвих слів.
Та от серед учасників фесту жодного українського чиновника чи представника адміністрацій ми не помітили. Напевно, це показово. Залишається сподіватися на ентузіастів, які візьмуть собі за правило вислів «Можеш – дій».
