Без категорії

Слідами старого Станиславова. Гарнізонний суд

Google+ Pinterest LinkedIn Tumblr

Пропонуємо ще один будинок-привид. Його марно шукати на вулицях Франківська, бо він існує лише на поштівці, яку в 1909 році випустив станиславівський видавець Роман Ясельський. На ній — гарнізонний суд, будівля якого ще донедавна стояла на Національної гвардії, 14в.

sud_garniz
Поштівка з колекції Зеновія Жеребецького

Австрійська імперія приділяла достатньо уваги безпеці своїх східних кордонів. Через це Станиславів був потужним мілітарним осередком. На початку ХХ століття його гарнізон складався з піхотного, кавалерійського, двох артилерійських полків, полку крайової оборони (ландверу), військового шпиталю, різних штабних і тилових установ. За переписом 1900 року в місті було 2937 військових, тобто понад 10% від цивільного населення.

При такому скупченні найрізноматніших військових місто просто мусило мати одну дуже солідну установу — гарнізонний суд. У грудні 1902 року будівельне управління ХІ армійського корпусу у Львові розробило й затвердило плани майбутньої споруди. Вона мала постати у самому центрі військового містечка на південно-західній околиці міста — на вулиці Військовій (теперішня Національної гвардії).

Комплекс складався із двох будівель — власне суду і корпусу попереднього ув’язнення, які були споруджені коштом у 300 тисяч корон. Будівництво почали навесні 1904-го, а у березні наступного року міські газети відрапортували про введення обох об’єктів в експлуатацію.

DSC_5046
Фото Ігоря Гудзя

На австрійських планах комплекс показаний як ізольований, обнесений огорожею. Перед будинком суду був сад, між корпусами — внутрішнє подвір’я, позаду корпусу попереднього ув’язнення — задній двір. На поштівці представлена споруда саме гарнізонного суду — Garnisonsgericht. Вона зведена у стилі неокласицизму, якому притаманна скромність у декоруванні фасадів, що ідеально підходило економному військовому відомству. Гауптвахта містилась правіше від суду і збереглась до наших днів.

Зважаючи на чималий гарнізон, роботи у військових юристів вистачало. Містом ходили патрулі фельджандармерії, які пильно стежили, аби військовики не порушували громадський порядок. Солдату потрапити на гауптвахту було «раз плюнути» — пішов у самоволку, невчасно повернувся зі звільнення, не віддав вітання офіцеру, погано почистив зброю, загубив військове майно, перебрав оковитої чи з’їздив у вухо бойовому товаришеві… Військовий суд встановлював міру вини кожного порушника. Якщо проступок був не важкий, то вояк відбував покарання на тутешній гауптвахті, але якщо примудрився скоїти серйозний злочин — на нього чекала військова в’язниця.

Із початком Першої світової судочинна процедура значно спростилась — почали функціонувати військово-польові суди, які довго не церемонились. Багато шпигунів, солдатів-дезертирів чи просто симпатиків Росії розстрілювали прямо на в’язничному подвір’ї. Очевидець Василь Маковський згадував таке: «Розстріли не переводилися. З тим найбільше спішилося. Тряскіт сальв (залпів — Авт.) у жахливому кутику смерті між «Дібровою» та військовим судом не вгавав — від ранку до ночі».

За часів СРСР у будівлі містився штаб 70 дивізії, потім різні частини Збройних Сил України. Останньою, до 2004 року, тут господарювала військова служба правопорядку. Потім кам’яницю продали приватній структурі, яка її завалила та в 2015 році збудувала житлову багатоповерхівку.

Write A Comment