Політика

«Я відчуваю відповідальність за цю війну», – Василь Гацько у Франківську

Google+ Pinterest LinkedIn Tumblr
Минулого тижня до Івано-Франківська приїхав лідер «Демократичного альянсу». Василь Гацько мав багато зустрічей з підприємцями та бізнесменами, адже хоче побудувати «країну середнього класу».

А «Репортеру» він розповів, чому в Україні не надто ефективна опозиція та як побороти олігархат.

– Василю, свого часу ви потрапили до списку небезпечних осіб Януковича. Це вам потім якось допомогло у політичній кар’єрі?

– Насправді в цьому списку були всі українські громадяни. Янукович боявся вільних людей, реально боявся. Від них він загороджувався п’ятиметровими парканами та охороною.

Цей список знайшли в Межигір’ї після того, як Янукавич втік. І насправді там були люди, які йому набридали, протестували, яких неможливо було зупинити навіть залякуваннями.

Особисто на мою політичну кар’єру цей список не вплинув, але він додав злості. Обурює сама реакція на реалізацію елементарних свобод.

Ще задовго до Революції, до Майдану, ми ходили з протестами до Межигір’я, бо вважали, що в Україні є проблеми з демократією, а Янукович – відвертий негідник. Але ми навіть не очікували на неадекватну реакцію, затримання і що нас кидатимуть в ізолятори. Це розізлило, підштовхнуло до боротьби.

– Після Майдану люди покладали багато надій на молодих політиків. Зокрема на вас, на Мустафу Наєма, на Сергія Лещенка. Чекали, що, грубо кажучи, пор­вете всіх. А не порвали. Чому?

– В нас дуже часто звинувачують опозицію в тому, за що насправді відповідає влада. «ДемАльянс» – парламентська прополітична сила. Разом з журналістами та громадськими активістами, які до нас доєдналися, ми утворили справжню українську опозицію. Її завдання – контролювати владу, викривати зловживання. Тобто ми маємо говорити людям правду про те, що відбувається насправді. З цією функцією, я вважаю, ми впоралися. Просто цього виявилось замало.

Скільки б ми не викривали злочинних схем, корупціонери все одно будуть. Адже вони дуже нахабні та звикли до безвідповідальності. Тому опозиція виглядає неефективною.

Нам потрібно навчитися розрізняти владу і опозицію, бо тільки так ми зможемо забезпечити ротацію політиків. Адже в цивілізованих країнах, якщо влада не справляється, їй на заміну приходить опозиція.

Звісно, якби я сказав, що за останні п’ять років країна не змінилася, то був би з вами нечесний. Зміни є, але вони занадто слабкі, аби люди могли бути впевнені у завтрашньому дні.

– Скільки членів зараз у «ДемАльянсі»? Хто ці люди і чому в нас на місцевому рівні про них нічого невідомо?

– Ми молода політична сила. Наразі в партію увійшли кілька сотень молодих людей, які щодня борються за зміни. Звісно, аби ці зміни були помітні, нам потрібно більше ресурсу. Наприклад, аби перемогти на парламентських виборах, нам треба створювати союзи, об’єднуватись з іншими демократичними силами. «ДемАльянс» – маленька крапля в океані, й ці краплі потрібно збирати до купи.

– То ви через брак ресурсу створили політичний союз із «Самопоміччю»?

– Я вважаю, що вибори – це інструмент, який потрібно використовувати для змін. Політичний союз «ДемАльянсу» і «Самопомочі» так само інструмент. Ми маємо використати об’єднання демократичних сил і громадян на виборах президента, аби в найближчі 5-10 років замість країни олігархів і бідних людей збудувати країну заможних та освічених громадян – країну середнього класу.

– Як ви це збираєтесь робити?

– Через перемогу на виборах. Стратегія «ДемАльянсу» – об’єднання проукраїнських демократичних сил, незалежних від олігархів. Окрім «ДемАльянсу» та «Самопомочі», в це об’єднання має увійти Святослав Вакарчук, після того як оголосить про початок політичної кар’єри. Також може приєднатися «Громадянська позиція».

Зараз через розпорошеність люди не бачать перспективи, але після об’єднання вона буде. Розумієте, аби дати імпульс змінам потрібна сильна демократична влада, яка не буде загравати з олігархатом, яка будуватиме сильну економіку, розвиватиме малий і середній бізнес.

– Звучить добре. Але як, все ж таки, ви плануєте подолати тих олігархів? Що для цього будете робити?

– У фундаменті й міцних стінах олігархату лежить корупція і контроль за органами державної влади. Корупція долається не з трибун та не на ефірах телебачення. Корупція долається через створення антикорупційного суду, через адекватного та незалежного генерального прокурора, через керівника служби безпеки, через парламент та уряд, який буде відстоювати інтереси всіх українців.

– Яка мета приїзду до Івано-Франківська?

– Я багато їжджу по різних містах і в першу чергу для того, аби говорити з людьми. Дуже часто політики розказують, що вони зустрічаються з громадою, щоб знати про їхні проблеми. Але, відверто кажучи, ми ці проблеми давно знаємо. Тому для мене такі зустрічі – це спосіб домовитися про спільний план їх вирішення.

– На зустрічі з громадою ви сказали, що країну має очолити «людина, яка вміє протистояти впливу». Ви будете підтримувати Андрія Садового. Чи не нашкодить це іміджу «ДемАльянсу» і вам як політику?

– Я далекий від того, аби передбачити, що відбудеться, якщо все буде погано. Наразі я бачу чітку ціль і працюю над тим, аби реа­лізувати той сценарій, який буде кращим для України.

«ДемАльянс» сам виступив з ініціативою підтримки Андрія Садового на виборах. Хоча наразі він є кандидатом від двох партій, на наше переконання, я повторюся, в цьому союзі має бути більше політичних сил. Саме над цим ми працюватимемо найближчим часом. І переможемо.

– А з яких джерел фінансується «ДемАльянс»?

– «ДемАльянс» є найпрозорішою, найнезалежнішою політичною партією. Щойно ми створили партію, принциповим рішенням було зробити всі наші рахунки публічними. Більше того, ми долучилися до лобіювання закону, який зобов’язує всі політичні партії звітувати про свої кошти.

Зараз можна зайти на сайт «Демократичного альянсу» і на сайт НАЗК і переглянути прізвища тих людей, які роблять внес­ки. Переважно це партійці, які сплачують членські внески. А ще у нас є донори, зокрема представники ІТ.

– Ви самі з Луганщини і, мабуть, для вас гостро стоїть питання війни на Донбасі…

– Знаєте чому гостро? Я відчуваю відповідальність за цю війну. Я поїхав з Луганської області, коли мені було 16 років. Поїхав до Києва, на навчання. Після Помаранчевої революції я повернувся з «Дем­Альянсом», який тоді був ще громадською організацією, аби працювати з молоддю. Ми звідти не вилазили, але цього виявилось недостатньо. І саме за це я нині відчуваю відповідальність.

Сьогодні на тимчасово окупованих територіях знаходяться могили мого батька, діда. Зрозуміло, що я б хотів туди повернутися. Та попри мої сентименти до Луганщини, я вважаю, що війна не може бути завершена на умовах Кремля. Капітуляція України, як нині пропонують деякі політики, просто не прийнятна. А це означає, що Донбас і Крим нам доведеться повертати довго.

Читайте «Репортер» у Telegram – лише якісні новини та цікаві статті у вашому телефоні.

Comments are closed.