У неділю, 16 червня, у франківському підземному переході «Ваґабундо» свою книжку «Дзвони Майдану» презентував відомий український журналіст Віталій Портников. Це третя книга з трилогії, написаної у стилі публіцистичного щоденника, до якої раніше увійшли «Богородиця у синагозі» й «Тюрма для янголів». Модерував розмову Юрій Андрухович.
На зустрічі Портников зібрав аншлаг. «Репортер» записав найцікавіше.
Про мотивацію та наміри Зеленського
Коли кампанія (передвиборча – ред.) почалася, все пішло не так, як було заплановано. По-перше, дякуючи роботі олігархічних телеканалів, суспільство повірило в те, що потрібні нові обличчя і треба боротися з усіма старими політиками. А по-друге, у Петра Порошенка та Юлії Тимошенко була щира впевненість, що кожен із них має вийти у другий тур з Володимиром Зеленським, щоб у другому турі доблесно його перемогти.
Я не знаю досі, звідки ця впевненість взялася. Це така хибна віра в український народ, яка може виникнути, тільки якщо ти ніколи з ним не зустрічаєшся.
І так, випадково, люди, які не збиралися бути ніякими президентами чи працівниками адміністрацій, за два місяці стали тим, ким вони є. Які в них можуть бути плани, якщо вони нічого такого в житті не думали?
Це якби вас попросили станцювати балет на сцені найкращого театру. При цьому вам усі будуть радіти, всюди будуть афіші, що ви чудовий виконавець. А ви навіть не бачили балету, але всі будуть вважати, що ваші рухи мають якийсь зміст. Що вам залишається робити? Танцювати. Це і є реальність, в якій ми живемо, живе Зеленський, живуть люди, які поруч із Зеленським.
Люди з першої двадцятки партії «Слуга народу» мають абсолютно протилежну систему цінностей і поглядів на те, що треба робити. Ці люди в житті мали бути запеклими політичними опонентами. Ця вся ситуація може призвести до хаосу, і нам треба навчитися у цьому хаосі жити. Він триватиме доти, доки триватиме президентство Володимира Зеленського.
Оці розмови, що він чомусь навчиться… Ні! Інший варіант – після виборів у липні чи жовтні може з’явитися прем’єр-міністр – абсолютно випадкова постать. Хто це буде – ми не знаємо. Це залежатиме від кількості голосів, які отримає президентська партія, від того, якими будуть на цей момент домовленості з олігархами. І ця людина буде реально керувати країною. Бо президентські вибори – ще не вибори керівника країни.
Зеленський може отримати монобільшість у Верховній Раді. Але він не може керувати країною. Тому та людина, яка стане прем’єр-міністром, буде її реальним керівником. А президент буде записувати ролики і метушитися, і думати, що він вчиться керувати. Є така ілюзія в українського обивателя, що політиці можна навчитися, як і балету, а Зеленський – нормальний, звичайний український обиватель.
Конституційний суд визнав законним указ Зеленського про розпуск Ради
Про «новиє ліца»
Хочу повернути вас до 2014 року, коли після Майдану виникла абсолютно випадкова постать, яка не мала підтримки більшості громадян, яку всі вважали більше бізнесменом, ніж політиком. Це був Петро Порошенко. І якщо після Майдану ми говорили, що Порошенко може стати мером Києва, то вже за два місяці ніхто не сумнівався, що він буде президентом.
І те ж питання, яке виникало після перемоги Володимира Зеленського: «З ким він буде керувати країною – з Кварталом 95?», ставили у 2014 році Порошенку: «З ким він буде керувати країною – з Рошеном?». У першому складі Адміністрації президента були не політики, а бізнесмени, тому що він нікому не міг довіряти. У політичному таборі у нього було двоє знайомих – Юрій Луценко і Юрій Стець. А потім підтягнулися люди старої політики.
Те ж стосується і Володимира Путіна. Якщо переміститися на 14 років перед Майданом, ніхто не знав, хто це такий. Партію йому ліпив Борис Березовський – так, як зараз ліплять партію «Слуга народу» – з невідомих нікому людей із суперечливими поглядами. Там був навіть борець Карелін, бо треба було показати «новиє ліца».
А потім до Путіна підтягнулася номенклатура, бо коли вона бачить, що фінансові потоки і можливості є в певному місці, то підтягується і починає керувати. Нинішній голова Держдуми РФ В’ячеслав Володін у 2000 році очолював найбільшу опозиційну до Путіна фракцію. А найбільший керівник політичних процесів Сергій Кириєнко з Борисом Нємцовим керував ліберальною партією.
Те ж відбувалось і з Порошенком. Коли побачили, що він реально зміг консолідувати усю владу, особливо після відставки уряду Яценюка, і підтягнулася вся номенклатура – Кернес, Труханов стали частиною президентською команди.
І з ними (командою Зеленського – ред.) станеться те саме – щойно номенклатура побачить, де фінансові потоки й можливості, вони всі підтягнуться і займуть перші місця, і буде та ж Україна 2014, 2010 чи 2004 років.
Це все імітація. Люди голосують не за постаті, а за певні політичні погляди. Поки у людей немає політичних поглядів, будуть голосувати все більш випадково. Для того, щоб такі політичні погляди з’явилися, потрібно зруйнувати олігархічну систему.
Ми весь час говоримо, що треба перемогти корупцію, щоб прийшли західні інвестори. Але хто головний інвестор німецької чи британської економіки? Німець і британець, який сам купує акції, дбає про пенсійне страхування, думає, як вкласти гроші у промисловість і на цьому заробити.
А українська промисловість відірвана від суспільства, і акціями української промисловості розпоряджається 4-10 осіб. Це вони є інвесторами, тому вони вирішують, як буде функціонувати держава, бо ця держава – додаток до їхніх акцій. А має бути – додатком до наших акцій.
І поки це не зміниться, ми – просто глядачі у цьому театрі, і абсолютно немає значення, хто й за кого проголосував. Звісно, може бути більш національно орієнтований курс чи більш моноросійський. Але правда про інституцію держави залишається такою, як вона є.
Студенти дотиснули ректора КНУ – Портнова у виші не буде (ФОТО, ВІДЕО)
Про дієвих політиків
У політиці нема місця альтруїзму. Політика – це взагалі не справа для альтруїстів. Політика – справа для професіоналів, які можуть бути різного типу, але чітко розуміють, чим вони займаються.
Інше питання – моральний ґатунок. Але моральність прийде не тоді, коли прийдуть альтруїсти, а коли зміниться сама економічна тканина держави. Люди мають йти в політику точно так само, як ми йдемо до літератури чи будь-якої іншої справи – щоб самоствердитися! Після самоствердження має бути побудова держави, а це водночас – ім’я, гроші, можливості – усе те, що дає політика.
Якщо ти альтруїст і не хочеш грати в ці ігри, не відчуваєш самовдоволення від того, що керуєш масами, від того, що сідаєш у велику машину і їдеш з кортежем, якщо тебе не переповнює відчуття того, що ти реалізувався, – ти не можеш бути політиком, бо це до певної міри – психічне захворювання.
Не чекайте альтруїстів. Потрібен впевнений в собі, цинічний, професійний керівник. Людина, яка чітко розуміє, чого вона хоче від життя. А якщо вона хоче, щоб люди жили «харашо», то нічого з того не буде. Політика – це серйозна боротьба, постійний стрес і переживання. Заради цієї боротьби треба жити.
І коли кажуть, що 30 тис грн – це чудова зарплата, і депутат може на таку зарплату прожити, то ми розуміємо: ніхто не буде жити ні на які 30 тисяч. Просто хтось буде грати в альтруїста і брати «получку» в олігарха, а хтось буде чесно говорити, що йому треба більше. І як правило, ми будемо вважати альтруїстом того, хто буде брати гроші в олігарха.
У нас є вибір між злодіями, які збудують цю країну, і злодіями, які її зруйнують. Іншого вибору не існує. Наше завдання – щоб у нас був вибір між людьми, які хочуть не обікрасти цю країну, а за рахунок своєї політичної діяльності її побудувати – і отримати визнання, гарантії своєї політичної кар’єри, вибір між людьми, для яких це буде високооплачувана державна служба – і служіння.
Comments are closed.