У Путіна своя оригінальна карта світу, свої історичні уявлення і трактування не лише історичних подій, але й документів. Документ може говорити про одне, а Путін тлумачить його по-своєму.
Коли він наїхав на Польщу, приписуючи слова Гітлера польському міністрові іноземних справ Юзефу Беку, поляки, звісно, обурилися і висловили ноту протесту. Бо слова Гітлера про спільний німецько-польський проєкт виселення євреїв до Уганди чи на Мадагаскар – це були тільки слова, висловлені в січні 1939-го і нічим не підкріплені. А «спільний проєкт» завершився 1 вересня того ж року, пише Юрій Винничук на порталі «Збруч».
Цікаво, що Путін, маніпулюючи цитатами, страшенно обурюється тим, що євреїв планували виселити на Мадагаскар. Мовляв, це й був початок Голокосту. А при цьому геть забуває про те, як Сталін виселяв євреїв на Далекий Схід, в порівнянні з яким Мадагаскар виглядав курортом. І якби проєкт «Мадагаскар» спрацював, були б врятовані мільйони євреїв, які після війни могли б повернутися додому.
Він обзиває антисемітами польських довоєнних політиків, але сталінські репресії проти євреїв у 1938-му і після війни замовчує. Сталін хоч і не висловлював антисемітських заяв, але знищив тоді десятки тисяч євреїв з середовища державних службовців, особливо чекістів, а також багатьох інтелектуалів. По війні почалися нові репресії – «дєло врачєй», розстріли письменників й інших митців.
Воліє також не згадувати Путін про такий документ, відправлений Молотову:
«Переселенческим управлением при СНК СССР получены два письма от Берлинского и Венского переселенческих бюро по вопросу организации переселения еврейского населения из Германии в СССР — конкретно в Биробиджан и Западную Украину.
По соглашению Правительства СССР с Германией об эвакуации населения, на территорию СССР, эвакуируются лишь украинцы, белорусы, русины и русские.
Считаем, что предложения указанных переселенческих бюро не могут быть приняты.
Прошу указаний.
Приложение: на 6-ти листах.
Начальник Переселенческого Управления при СНК СССР
ЧЕКМЕНЕВ».
Як вважають дослідники, пропозиція Третього Рейху була відправлена самим Адольфом Ейхманом.
Читайте також: Юрій Винничук: Мої китайські поцілунки
Цікаво, що політики Ізраїлю ніколи не протестували проти вшанування пам’яті Сталіна. Для них це завше було нормою. Зате їх досі нервують Бандера, Мельник, Шухевич, а недавно ще й батько і син Липи, яких вони звинуватили в Голокості.
Жодних підстав для таких звинувачень нема, і наша влада повинна була б вимагати цих доказів. Але теперішня влада надто слабка, щоб на такі речі реагувати. Цим і користають політики Ізраїлю, Польщі та Росії. Адже поляки теж кинулися звинувачувати названих вище діячів у всіх смертних гріхах. Особливо тут кумедно виглядають нападки на Івана Липу, одного з міністрів Центральної Ради й талановитого письменника. Після Першої московсько-української війни він разом зі своїм сином, письменником та публіцистом, Юрієм жили в Польщі.
Якщо вони чинили якісь злочини проти польського народу, то чому їх жодного разу не було арештовано? Іван займався медичною практикою, Юрій навчався в Познанському університеті, публікувався в багатьох часописах, в тому числі й медичних польськомовних.
Ставлення Юрія Липи до євреїв було завше прихильне, недарма ж його цитував Мартен Феллер у книзі «Пошуки, роздуми і спогади єврея, який пам’ятає своїх дідів» (1994).
Читайте також: Юрій Винничук: “Папа с магіли встанєт”
МЗС Ізраїлю треба просто вислати окремі цитати з праці Ю. Липи «Призначення України», де він засуджує погроми:
«Одна з московських генеральних ідей, зв’язана з антисемітизмом, прийнялась на деякий час серед чорносотенців на Україні (1907–1917), а також серед декого з сучасних інтелектуалістів. Це пропагування т. зв. «Протоколів сіонських мудреців», фальсифікату з сатири М. Жолі, зробленого на замовлення московської політичної поліції».
Тут треба уточнити, що чорносотенцями в Україні не були українці.
Ще цитати:
«Серед українців-інтелігентів XIX століття були два роди відношення до жидів (тоді до 3-ох мільйонів на землях України). Перший був беззастережно прихильний. Прикладом цього може бути Дмитро Донцов, що 1911 р. виступив проти антисемітизму українських націоналістів, а 1906 р. стояв на чолі боївки для оборони жидів проти антисемітів у Києві». Навпаки, вказує Ю. Липа, більш соціалістичний М. Драгоманов «називає жидів «громадою з відсталою релігійною культурою», що має ціхи паразитизму, бо не визнає законів конкуренції».
«Під час переломних років 1917–1923 жидівство дуже потерпіло на землях України. Цілковиту ж ліквідацію жидівства на Україні може спричинити сучасна совітська політика. Совіти цілком змінили стан розпорошення жидівства по краю, що є завжди таким важливим для жидівських кагалів-посередників. Сучасне жидівство під Совітами або є виділене в спеціальних, дуже недогідних колоніях (Біробіджан, Крим), або в совітській адміністрації Сталіна. В кожнім разі, кагал там знищений».
Усі ці цитати я міг би взяти безпосередньо з книжки Ю. Липи, але з огляду на термін, який напружує усіляких долінскіх-рабіновичів, подаю за книжкою львівського єврея, якого, як бачимо, ці терміни не хвилюють.
Читайте також: Юрій Винничук: Забава в цвинтар
Отож, не дивно, що закиди з боку Польщі та Ізраїлю збіглися в часі з територіальними претензіями Путіна до України. Востаннє він марив про Новоросію ще в квітні 2014 року. А зараз знову заговорив про те, що Україна до Причорномор’я не має взагалі жодного стосунку. Тобто щойно Україна опиняється в слабкій позиції, в Росії прокидаються реваншистські сили, які відразу починають планувати переділ кордонів.
І цікаво, що не спиняють їх події останніх років, коли місцеве населення Сходу й Півдня України не підтримало єднання з Московією, а спроби розігріти антиукраїнські настрої та сепаратистські рухи були успішно притлумлені. За винятком Криму й Донбасу, куди Путін ввів війська.
А що на ці претензії відповів наш Президент? Минуло три тижні! А він ні мур-мур.
Його також ані на мить не схвилювали звинувачення в Голокості історичних осіб, які до Голокосту ніколи не були причетні.
В епоху Кучми Путін плів гарячку про 17 мільйонів росіян в Україні, сплутавши з відсотками, а в епоху Януковича говорив про Україну як «лоскутноє государство». Себто зібране докупи з різних територій.
Взагалі, якщо уважно аналізувати недавні виступи Путіна, то яскраво видно, що старечий маразм там уже прогресує. Він часто плете абсолютні нісенітниці, тасуючи датами й плутаючи події. Недарма ж Мюнхенську угоду 1938 року він назвав… Мінською.
Вся справа в тому, що ще в 2010 році російським вченим, які займаються історією Росії та України, дали завдання дослідити і «обосновать» права Росії на Україну. З’явилося чимало різної літератури на цю тему, дещо з цього Путін читав і взяв собі на озброєння. Не грало тут лише одне питання: у всіх українських губерніях за царя-батюшкі українці чисельно відчутно переважали. Лише в Херсонській губернії українців було найменше – 53,5%, але росіян там було 21%. Ніде росіяни не мали більшості.
Читайте також: Юрій Винничук: Епоха депресії і меланхолії
Отже, проминуло три тижні від часу виголошення територіальних претензій – реакції жодної. То що нам варто чекати далі? Відкритої агресії?
Так, про неї теж заговорили деякі аналітики. Навіть називають ймовірні дати – травень-червень цього року. Однак для відкритої анексії нема в Путіна жодних підстав, хоч він знову затягнув свою занудну мурку, що українці, білоруси і росіяни – «це майже одне й теж в етнічному сенсі слова і з точки зору нашої історії, духовних начал».
Однак події останніх років довели, що це не так. Українські росіяни у своїй більшості проти вливання в імперію.
Читайте «Репортер» у Telegram – лише якісні новини та цікаві статті у вашому телефоні
Comments are closed.