Історія Газета Фото

Таємниці старих під’їздів. Що приховують франківські кам’яниці (ФОТО)

Google+ Pinterest LinkedIn Tumblr
Мешканці будинків у Франківську часто намагаються захиститися від зовнішнього світу. Двері багатьох під’їздів закривають врізні, кодові чи магнітні замки. Людей можна зрозуміти, адже зайди здатні поцупити лампочки, розписати стіни графіті чи надзюрити калюжу.

Тому стороннім потрапити до чужого під’їзду буває складно. Та якщо пощастить, то можна побачити багато цікавого. Звісно, йдеться не про панельні багатоповерхівки, а про старі кам’яниці у центрі, пише “Репортер“.

За індивідуальним проєктом

Століття тому мешкати у середмісті було престижно. Дозволити собі таке могли лише багатії, відповідно їхні кам’яниці відповідали високому статусу господарів. То були не просто коробки з дверима й вікнами – і всередині, і зовні. У під’їздах теж було на що подивитись, але ця краса призначалася лише для обраних – мешканців та їхніх гостей.

Чим же відрізнялись австрійські від теперішніх під’їздів? Насамперед – індивідуальністю. Чи не кожен будинок робився за оригінальним проєктом, і архітектор до дрібниць продумував деталі його інтер’єру. Якщо театр починається з вішака, то під’їзд – з дверей. Завдяки Марії Козакевич та її громадській ініціативі «Франківськ який треба берегти» про двері старого Станиславова довідалася чи не вся Україна. Тож на вході не зупиняємось, рушаємо далі.

Власники реальності Станиславова. Кому належали найкращі кам’яниці міста (ФОТО)

Багато про що може розповісти підлога. Нерідко при вході позначають рік будівництва та ініціали власника. Деякі під’їзди вистелені кахельною плиткою, а найпишніші мають так звані терацо. Це мозаїка – до цементу додають мармур, скло, камінь. Масово терацо з’явилися у середньовічній Венеції – таким чином працівники утилізували залишки будматеріалів, насамперед мармуру.

Дивись угору та вниз

Наприклад, одна з найцікавіших мозаїчних підлог є на Короля Данила, 1. Кожен поверх має свій візерунок. Тут викладені різноманітні квіти, зелені гілля, великий круговий орнамент, вазон і лимонне дерево. Коли у кам’яниці реставрували двері, саме воно надихнуло Марію Козакевич прикрасити вітраж численними лимонами.

Повертаємо на Мазепи. Через кілька кроків опиняємося навпроти іншого крила цього самого будинку, що має номер 36. На щастя, двері тут відчинені. На третьому поверсі уважно дивимось вгору. На перший погляд – звичайна біла стеля. Хоча ні, по периметру є ліпнина. Таке враження, що раніше вона була кольоровою, але її жорстоко забілили за наказом якогось совкового начальника жеку.

Рослинні орнаменти не давлять на мозок, як пінопластовий китайський несмак, а підкреслюють об’єм. Завдяки освітленню, грі світла й тіні, гіпсові квіти здаються ще більш рельєфними, ніж насправді. Найскладніші візерунки розташовані по кутах. Цікаво, чи був у центрі якийсь розпис? Схоже, під штукатуркою ховається щось цікаве.

Кому ж належав цей архітектурний шедевр? Кам’яницю на розі Мазепи та Короля Данила спорудили у 1910 році на замовлення інженера Файбіша Ізраеля Катца. Вона належала до прибуткових будинків, де помешкання здавали в оренду. Мала два окремі під’їзди на 11 і сім квартир відповідно. Катц добре розумів, що за ексклюзивну естетику можна брати більші гроші, не поскупився й не прогадав.

Юнак епохи Ренесансу

А на Мазепи, 28 навіть не під’їзд – ціла арка, прикрашена масивною залізною брамою. На ній латинські літери – НG. Це монограма власника, заможного єврея Герша Готтесмана, який побудував кам’яницю у 1901 році.

В арці є кілька дверей. Нас цікавлять ліві. Зазвичай вони зачинені, але одного разу якась жіночка підмітала сходову і дозволила зайти до під’їзду. Головним скарбом тут є старовинні дерев’яні двері до квартир. Частину замінили броньованими, але всюди залишили капітелі вгорі.

Двері дуже гарні, прикрашені різними завитками, а по центру – голова хлопця у береті доби Ренесансу. Молодик є над кожними дверима на усіх трьох поверхах. Залежно від смаку господарів його фарбували різними відтінками, лише в одному місці він залишився білим. Напевно, так і було задумано спочатку.

Ангели Еліаша Фішлера

Повертаємо на Січових Стрільців, де повно споруд позаминулого століття. Кам’яниця під номером 10 більшості франківців відома пабом «Бібліотека», що у підвалі. Але це не всі принади будинку. Пам’ятаю, як під час сезону безкоштовних екскурсій гід Андрій Костишин завів туристів на другий поверх, і у всіх буквально повідвисали щелепи.

Синагога, страйк, шість вулиць. Чим жив Станіславів у 1895 році (ФОТО)

Тут стеля під’їзду є величезною різнокольоровою фрескою. Придивившись, розумієш, яка це надзвичайно складна композиція із рослинними орнаментами, людськими обличчями й фігурками ангелів. Місцями стеля потріскалась, десь підмокла, на периферії чорніють діри. Якщо хочемо, щоб цей малюнок могли побачити й наші діти – треба щось робити вже.

Було б добре, аби у програму реставрації включили і цей об’єкт. Тим більш, будинок належить до пам’яток архітектури. Краєзнавці датують його 1880-ми роками, хоча крило з розмальованою стелею добудували у 1900-х. Власником був відомий адвокат і політик Єліаш Фішлер. Він не лише здавав квартири, але й сам тут мешкав, тому й прикрасив кам’яницю «як для себе».

Крихка краса

Хтось добре підмітив, що всі франківські дороги ведуть на «стометрівку». Ми теж не будемо її ігнорувати та прогуляємся до будинку на Незалежності, 15. Напис на підлозі свідчить, що його звели у 1900. Історики доповнять, що власником був «Міщанський банк», який розмістив тут свій офіс. Широкі сходи, стіни викладені вишуканим сірим мармуром, усе помпезно, але де родзинка? Аби її побачити, треба розвернутись і подивитись на верхню частину внутрішніх дверей під’їзду.

Якимось чудом там зберігся старовинний вітраж з ірисами. Ці квіти вважалися символічною ознакою стилю модерн, що панував у архітектурі початку ХХ століття. Найкраще кольорову гаму ірисів видно у сонячну погоду.

Те, що вітраж дійшов до наших днів, є неймовірною удачею. Через місто прокотилися дві світові війни, центр обстрілювала артилерія, російські мародери у 1917 році влаштували погром заможних кам’яниць. А ще численні пожежі, аварії, обурені вкладники збанкрутілого «Міщанського банку», дурнуваті хлопчики з камінням та поціновувачі пластикових дверей – диву даєшся, як усі ці негаразди обійшли крихке скло стороною.

Кам’яні обличчя Франківська. Що таке маскарони і чому їх треба рятувати (ФОТО)

Зрозуміло, обсяг статті не дозволяє розповісти про всі родзинки станиславівських кам’яниць, які бережуть ще багато секретів. Тож мандруйте рідним містом, відкривайте його для себе й бережіть для нащадків.

Автор: Іван Бондарев

У статті використані фото Марії Козакевич, Андрія Назаренка, Дениса Трофімова, Тетяни Воскобойнікової

Читайте «Репортер» у Telegram – лише якісні новини та цікаві статті у вашому телефоні

Comments are closed.