Існує дофіґа різних маній. Хтось боїться мікробів і тричі на день протирає квартиру спиртом. Хтось, зустрівши на вулиці чорнооку жінку, біжить до церкви або до ворожки знімати пристріт. А хтось переконаний, що навколо повно ворожих агентів.
Шпигуномана на вулиці можна впізнати завдяки заклопотаному виразу обличчя та не менш заклопотаним очам. В нього вигляд місіонера на довірі – мобільно-урочистий. Він підсідає на лавки і напружує вуха. Він нотує до записника номери підозрілих автівок. Він вештається презентаційними майданчиками і пильнує: а раптом ті мистці втнуть щось антидержавне і посприяють ворогові чимось дуже суттєвим. Наприклад, перевернутим тризубом або матюками на адресу котроїсь зі «священних корів». Списки тих «корів» у кожного різні, але льотчицю викреслили вже з усіх.
Потім зібрані на вулицях плітки і враження перетворюються на самодіяльні «доповідні» в СБУ та інші компетентні органи. Правда чи ні, але подейкують що у Франківську (з прилеглими селами) невтомно псують папір десятки шпигуноманів. Згідно з конфіденційними даними, середній вік самодіяльного мисливця на ворожих агентів наближається до пенсійного, освіта зазвичай середня спеціальна, місце проживання – хрущоба або панельний будинок у спальному районі. Рід занять – глядач зомбоящика. Кулінарні уподобання – піца і вареники з картоплею.
Далеко не всі шпигуномани обліковані, що не сприяє профілактиці та невідкладній допомозі у періоди загострень. Вони майже не кидаються на перехожих, зате послідовно доводять до сказу рідних. Якщо комусь не пофартило мати в родині шпигуномана, виходу з того немає. Будете цілими днями слухати теревені про внутрішню окупацію, світову змову та «п’яту колону», яка щоденно плюндрує духовність і виношує зрадницькі плани.
Аби полегшити життя шпигуноманам, спробую перерахувати головні ознаки ретельно замаскованого путінського шпигуна:
– на таємному агенті завжди розкішна вишиванка зі здоровенними китицями (навіть під клубним піджаком з хусточкою та китайським светром);
– він кожні десять хвилин – треба чи не треба – вигукує «Слава Україні!» та підстрибує утричі частіше, ніж цього вимагає просте заглядання за чужі паркани;
– на двадцятій хвилині знайомства він починає розповідати про свої численні подвиги на Майдані і в АТО та (пошепки) повідомляє, що отримав від Турчинова (варіанти: від Парубія, Полторака, засекреченого полковника у балаклаві) почесну грамоту, яка дає надбавку до пенсії;
– постійно говорить про зради, і підсумовує розмови сентенцією: «Тож усюди зрада, про що казати»;
– в нього пошкрябаний, як саперна лопатка, смартфон;
– коли в нього запитують про рід занять, називає себе або незалежним журналістом, або громадським активістом, або представником консалтингової агенції з питань інформаційного забезпечення комунікаційної діяльності;
– цитує Григорія Клімова (того, що Калмиков і Вернер), секретно повідомляє, що хоче зробити собі татуювання «кельтський хрест» та вже замовив печатку з числом 1488;
– щодня забігає до церкви, де збирає серед парафіян секретну інформацію: хто з ким спить і чим хворіють знайомі.
А якщо покопатись у його таємній шафці, то там можна знайти колекцію партквитків, пожовтіле запрошення на зустріч із пророком Віссаріоном та колекцію старих журнальчиків Extasy з вирваними сторінками. Але це вже археологія.
Володимир Єшкілєв
