Володимир Клід загинув 22 липня 2022 року на російсько-українській війні від ракетного обстрілу на Запорізькому напрямку. У нього залишилися дружина, двоє дітей, батьки. Йому було 49 років.
Володимир Клід мав досвід служби в армії, брав участь у миротворчих місіях ООН. А ще – був вмілим різьбярем, одним із найкращих в Україні. Також, каже тато Володимира, у сина був дар – розуміти людей і розмовляти з ними. Міг стати хорошим священником чи психологом. Але взяв до рук зброю і став на захист України, пише Репортер.
Бій – то бій
Володимир Клід родом із села Олешів, що на Тлумаччині. Навчався у школі №10 у Франківську. Після 9 класу вступив до Косівського коледжу декоративно-прикладного мистецтва. Після закінчення коледжу з відзнакою його призвали в армію. А згодом запропонували підписати контракт. На службі він виконував штабну роботу.
Оскільки службу проходив у Франківську, то вступив на заочну форму до Інституту мистецтв Прикарпатського університету.
Читайте також: Вони загинули за Україну. Молодший сержант Роман Дземан
Коли вчився в університеті, то всі сесії відбувалися в нас вдома. Вони були заочниками, з’їжджалися до нас, бо він був старостою групи, – розповідає мама, Галина Клід. – Був врівноваженим. Кожному міг дати якусь пораду. Для нього поганих людей не було.
На дипломну роботу виготовив оклад на Євангеліє, що потім подарували Папі Римському Іоану Павлу II під час його візиту до Львова у 2001 році.
Під час служби Володимир Клід брав участь у миротворчих місіях ООН.
Спершу на рік поїхав до Косово. Потім – в Ірак, Ліван. Там був сапером.
Одружився у 32 роки.
Він приїхав з Іраку, одружився і за два тижні поїхав у Ліван. Але там довго вони не були. Їх вивели через вісім місяців, – говорить мама.
Усе нам завжди казав, що в нього все добре. А коли приїхав з Іраку, привіз запис на диску. Каже, ти собі включи, тільки мамі не показуй, – розповідає батько, Ярослав Клід. – З ними тоді був журналіст Цаплієнко. На тому відео вони їдуть на БТРі, на них напали та зав’язався бій. Я тоді зрозумів, що мій Володя саме такий: бій – то бій.
Після виходу на військову пенсію Володимир Клід зайнявся своєю справою – різьбярством. Мати каже, він входив у 20 найкращих різьбярів України. Його роботи є у багатьох храмах області й не тільки. Зокрема і для храму в рідному селі відновлював розп’яття, що зруйнувалося під час ремонту храму.
До 2014 року відновлював монастир в Істрі, де працювали 80 різьбярів. Та коли в Україні почалася війна, все полишив і повернувся додому. За кілька місяців йому прийшла повістка, і Володимир Клід поїхав в АТО.
Читайте також: Вони загинули за Україну. Сержант Олександр-Віктор Ковач
Коли їх привезли у відпустку, питаю, як справи в тебе. Він каже, тату, я був на трьох войнах, але там було не так страшно, як на цій, – згадує батько.
Ділився лише радістю
Під час служби Володимира в АТО батько вирішив викласти на горі в Олеші на честь сина великий тризуб з білого каменю. Спершу взявся за роботу сам, але коли розповів про свій задум синові й односельцю, ті його підтримали.
Я родився коло тої гори. Вирішив, що мушу побудувати тризуб, і кращого місця не міг знайти, – говорить Ярослав Клід.
Для виготовлення тризуба висотою у 7 м та шириною в 13 м засипали три тонни білого каменю. А згодом ще й виклали по ньому 450 м кабелю, аби герб світився і вночі. Нині цей тризуб видно з висоти пташиного польоту і з траси Івано-Франківськ – Тернопіль. Однак, з початком вторгнення він вже не світиться.
Читайте також: Вони загинули за Україну. Зв’язківець Ігор Ходак
На урочистому освяченні тризуба, коли Володимир Клід повернувся з АТО, він сказав у коментарі журналістам, що цей тризуб – не так на його честь, як у пам’ять про всіх захисників, які віддали життя за Україну, і продовжують боронити її на війні.
24 лютого 2022-го, коли почалося вторгнення, його призвали з резерву.
У Надвірній тренував групу саперів.
Він перебував у запасі, але при першому поклику був готовий піти, – говорить мама Галина. – Поїхав на війну на свій день народження, 24 квітня, у Запорізьку область. Дзвонив щодня, казав, що все добре. Ми знали, що не добре, але він ніколи нічого не розповідав. Він таким був з дитинства. Радістю міг поділитися, а якщо щось не так – замикався і казав лише:”Мамо, все добре”.
У 2022 році Володимир Клід воював у званні головного сержанта, був сапером інженерно-саперного взводу.
Читайте також: Вони загинули за Україну. Старший сержант Андрій Небор
У нього й далі “все було добре”. Єдине, запитав батьків про тепловізор. Вони придбали та передали прилад за тиждень до загибелі Володимира. Кажуть, він так ним і не скористався.
Батькам про події війни син не розповідав нічого. Востаннє мати говорила з ним 21 липня.
Ми поговорили о дев’ятій вечора. Як завжди, він сказав до завтра і наступного дня в мене навіть не було ніякого передчуття, – каже пані Галина. – Він був уже не в одній місії, і я ці передчуття від себе гнала.
Життя зупинилося
Володимир Клід загинув 22 липня о четвертій ранку в селі Успенівка Гуляйпільського району. Ввечері перед тим з побратимами приїхав із завдання. Відпочивали в ангарі, де була велика вантажівка з боєприпасами. Туди прилетіло дві ракети.
Кілька людей були поранені, одного викинуло вибуховою хвилею. Побратими Володимир Клід та Ігор Пилипко загинули. Клід і Пилипко разом училися, працювали, дружили. Їх поховали 26 липня на Алеї слави на Чукалівці у Франківську.
Загинув від вибухової хвилі. Він був цілим, ми його бачили. Там писало: черепно-мозкова травма, травма грудної клітки, – розповідає мати. – Коли їх двох привезли, мені директор Будинку смутку каже, я б вам не радив дивитися. Але я мусила бачити свою дитину. Мені здавалося, що моє життя зупинилось.
Читайте також: Вони загинули за Україну. Старший лейтенант Олег Вязовченко
Я пишаюся своїм сином. Він був надзвичайною людиною. Я ще давно казав йому, що він мав бути священником або хорошим психологом. Він умів говорити з людьми, вмів розрадити. Люди його слухали, – розповідає батько. – Він був лідером у школі, лідером у виші. Був вихованим у такому дусі.
У Володимира залишилися дружина Наталя Превисокова, 11-річна донька і п’ятирічний син. Донька займається балетом, вокалом. Син мріє стати художником – як тато. Володимир із сім’єю мешкали у Франківську. Його портрет розміщений на Алеї героїв на франківській стометрівці.
16 хвилин і 39 секунд. Рівно стільки тривала наша остання телефонна розмова, друже дитинства, юності, молодості. Як це мізерно мало у масштабах відстані, яка пролягла між нами. Твій оптимізм не передбачав біди, хоч на душі було невимовно важко з моменту нашої останньої зустрічі 23 лютого, – згадує Володимира брат, Віктор Клід. – Прекрасний майстер по дереву, який робив неймовірні іконостаси, професійний сапер, який знешкодив не одну міну. Пройшов гарячі точки у складі миротворчого контингенту, а також АТО/ООС, смерть знайшла тебе на рідній землі. Спи спокійно, друже. Ми у великому боргу перед тобою.
Володимир Клід нагороджений Президентом України медаллю “Захиснику вітчизни”, відзнакою Міністерства оборони за сумлінну службу III ступеня, та медаллю “За заслуги перед Прикарпаттям” (посмертно).
Авторка: Ольга Суровська
Цим матеріалом “Репортер” продовжує серію статей “Вони загинули за Україну” про франківців та мешканців Прикарпаття, які віддали життя, боронячи Україну від окупанта.
Comments are closed.