Прем’єра стрічки «Юрик. Дорога, не торкаючись землі» відбулася на День Незалежності на телеканалі СТБ. В основі сюжету – історія 11-річного хлопчика, який, рятуючись з охопленого війною Маріуполя, протягом 15 днів добирається до кордону України.
Це одна з перших спроб зняти художній фільм про події повномасштабного вторгнення. І вже точно можна констатувати, що спроба провальна. Самі маріупольці назвали його «плювком у їхні душі». Шквал критики змусив творців фільму зняти його з прокату. Але його встигли переглянути більше двох мільйонів людей, і не тільки в Україні…
Кіно трагічне, але не дуже
Про фільм ми спілкуємося з мешканками Маріуполя, які зараз живуть у Франківську. Марина Пугачова – очільниця маріупольської асоціації жінок «Берегиня», Анжела Зінченко – її заступниця. Жінки дружать з дитинства.
У лютому 2022 вони були в Маріуполі. Поки мали можливість, організовували евакуацію. Коли місто опинилося в облозі – помагали людям їжею та водою. Разом жінки і виїздили з окупованого міста в середині березня 2022.
Сказати, що «Юрик» шокував чи обурив, це нічого не сказати, кажуть вони.
Ми якраз були в Польщі по роботі і в один з вечорів моя дочка каже – ти бачила, що зняли? Подивися, – пригадує Марина. – Сказати, що то шок… Але я знаю, що у нас дуже багато травмованих людей, ми всі тут посміхаємося, але внутрішньо ми пошматовані. І я не хотіла робити розголос.
Але потім почали писати знайомі – один, другий, третій… Марина зрозуміла, що має втрутитися і висловитися публічно, взяла себе в руки й сіла дивитися ще раз.
Я побачила, наскільки він брехливий та облудний. Я не хочу розповідати про те, що ми ходили по трупах, хоч це було. Не хочу розповідати, як я шукала одну дівчинку, зайшла в підвал будинку і там зрозуміла, що йду по померлих. Не хочу розповідати те, що розповідають жінки чи діти, коли з ними працюють психологи, – каже Марина.
Офіційний постер фільму
І вони не хочуть. Ми, маріупольці, ще не готові про це говорити», – додає Анжела.
Але люди говорять, бо їх вражає обман, пояснюють жінки. Бо не було ніяких автобусів ОБСЄ, не було ніяких зелених коридорів.
Бо якщо вірити фільму, то росіяни робили зелені коридори, – обурюється Марина. – І палива не було теж. Вночі була комендантська година. І дитина, яка ходить уночі – її випадково просто б пристрелили. Хто б там розбирався. Не було їжі, не було води, було до біса холодно. Я досі погано реагую на холод, бо цей холод увійшов у мене, в мої всі кістки, в мозок, в душу, у все. І коли ми з Анжелою говоримо про це, я бачу, що в неї те саме. І не тільки в неї. Це багато людей. У нас більше 5 тисяч людей за спиною і всі вони кажуть одне і те саме. Цей фільм – неправда.
Кадр з фільму
Теплий підвал, заряджений телефон, мобільний зв’язок, хліб і вода врешті-решт… Цього всього в окупованому місті не було. Зате були українські військові та поліцейські, про яких у фільмі – ні згадки.
Кому воно потрібно
Як юрист, я завжди дивлюся, а кому це вигідно? Кому вигідно оббілити росію, що не так це вже й було страшно, – каже Марина.
Маріупольці питають – кому на руку ця стрічка?
І яка взагалі була ціль, коли знімали цей фільм, – перебиває Анжела. – І чому саме «Юрик»? У нас в Маріуполі швидше був би Максим або Микита. Нам сама назва вже різанула. Так, це деталі. Але ці деталі – це наше життя.
Марина Пугачова впевнена, що ця стрічка вигідна росії. З одного боку – трагедія Маріуполя виглядає не такою вже й трагедією. А з іншого – якими там зображені українці?
Ці моральні виродки, які трапляються хлопчику на всьому шляху. Навіть дід той, що хотів його залишити в себе як іграшку, бо в нього син загинув, – обурюється Марина. – А картина, коли жінки виходять з евакуаційного автобуса? В реальності вони дякують – і не один раз.
Цей фільм не те, що не про Маріуполь, він не про українців, наголошують обидві.
Знаєте, як було? От ми привозимо їжу – дідусь старенький і жінка його лежача. І ще в нього кицька була така маленька, обдерта. Він взяв корм і воду, а їжу – не треба, бо от там діти є, а ми вже старі. І це людина, яка розуміє, що більше вона ніде не візьме їди.
Кадр із фільму
А знаєте, як батьків хворих, які були прикуті до ліжка, вивозили з Маріуполя? На тачках. Пішки. Люди не чекали чогось. Вони брали свою дитину, свою кицьку, маму вкидали в тачку і вивозили! – обурюється Анжела.
Переповідають історію жінки, якій було далеко за 80 і вона ледь ходила. Вони привезли їй ходунки і вона з дочкою на тих ходунках дійшла до Мангуша. Це близько 20 кілометрів, ішли чотири доби.
Не ОБСЄ їх везло, а вони йшли пішки – під обстрілами, по тілах, по машинах спалених, – каже Анжела.
Коли вони врешті виїхали 16 числа, всі були шалено зневоднені й худі. Найменший «мінус» по кілограмах, яких був в їхній групі – це 8 кг, в середньому ж було 16-18 кг. І це за 20 днів окупації.
А ви не думаєте, що цей фільм спонукав ООН прийняти рішення, що нема підстав говорити про геноцид в Україні? – питає Анжела. – Я думаю, що саме такі фільми й роблять такі справи.
Скріни декількох коментарів до фільму “Юрик” російських ботів зі сторінки UkraineNOW. Джерело: Оксана Славна.
Мені далеко ходити не треба, – додає Марина. – Я часто спілкуюся з іноземцями по роботі. І мені от сказали: “А у вас, в принципі, лайтова версія була, а от у Боснії або Сирії”. І я просто не знаю, що сказати. Бо от є кіно, яке ми зняли самі про себе.
На все свій час
«Юрик» – це проєкт спільного виробництва, який на замовлення «СТБ» створили український «Основа фільм продакшн» та естонський телеканал «ETV». Джерела фінансування – USAID, естонська національна компанія «ETV» та український телеканал «СТБ».
Він вийшов в етер на каналі СТБ 24 серпня 2023 року. Увійшов до ТОП-5 кращих програм Дня Незалежності України 2023 року.
Перегляди фільму, викладеного на YouTube-каналах «СТБ» та «OSNOVAFILM», склали 1,3 млн та 861 тисячу переглядів відповідно.
Разом з тим фільм був доступним для перегляду на платформі «Київстар ТБ». Микола Осиченко, президент Маріупольського телебачення заявив, що фільм також у прокаті в Естонії.
Одразу ж після прем’єри полився шквал критики від маріупольців. Вони створили петицію до Президента та звернулися до Мінкульту. Хоча там і там їм дали відповідь, що це не в їхніх повноваженнях.
Колаж Свої.City
Продюсерка стрічки Тетяни Куц відреагувала на критику коментарем, що маріупольці самі проголосували за росію на референдумі, що здійняло наступну хвилю обурень. Наступного дня вона вибачилась. Хоча це, звісно, нікого не заспокоїло.
Надалі творці фільму змушені були зняти з нього титри – «Засновано на реальних подіях». Їх замінили на – «Фільм не є хронікою подій і не відображає реальної трагедії, яку вчинили окупаційні війська рф в м. Маріуполь».
А 5 вересня компанія «Основа фільм продакшн» зробила заяву про видалення фільму з усіх їхніх ресурсів.
Ми продовжимо роботу над змінами, зокрема: виключення міста Маріуполь з фільму та виключення назви місії евакуації, які не відповідали дійсності. Ми збережемо історію дитини на війні, бо це вкрай важливо для України, – йдеться у заяві.
Але все ж він ще залишався на платформі «Київстар ТБ». І тільки 7 вересня журналістка з Маріуполя Наталія Дєдова написала, що фільм таки зняли з платформи. Але сталося це тільки після шквалу гнівних коментарів на всіх сторінках «Київстару».
Чи можливе колись художнє кіно про трагедії нашої війни? Звісно, питання лиш в тому – яке й коли.
Акторка Ірма Вітовська дуже влучно сказала: «Є багато можливостей знімати про сьогодні, не торкаючись такої складної теми. Все ще буде, потім, і знято буде надталановито, бо визріє (а може, вже зріє) той, хто зможе це прокричати. Але це буде тоді, коли цей «крик» буде не тому, що треба, а тому, що він нестримний і чесний».
Дуже мало людей зараз готові щось розказувати, – каже Марина Пугачова. – Вони починають плакати і все. Люди не готові. Я сама, відколи почалися ці баталії з «Юриком», сиджу на антидепресантах. От я вирішила, що зараз цю тему для себе закриваю. Висновки у мене вже є, і пам’ять в мене гарна».
Знаєте, українці нічого не забувають і не вибачають, от це треба пам’ятати. А Маріуполь – це українці, – додає Анжела Зінченко.
Comments are closed.