Українцям не обіцяли, що одразу все в державі стане дуже добре. Навпаки – нова влада в різних обличчях говорила про непрості реформи, важкі для всіх зміни і т. д. А от уже потім… Минуло більше року, що змінилося? Про це «Репортер» поговорив з адвокатом Володимиром Бандурою, істориком Мирославом Кошиком, а ще попитав пересічних мешканців Івано-Франківська.
Війна. Вчасно не зупинили, не відбили. Тепер маємо тисячі смертей, півтора мільйони переселенців, окуповані території та чергову хвилю мобілізації.
«Влада не робить нічого, аби реально протидіяти агресору. Мені це нагадує реслінг, вони там б’ються страшно, забиваються, але насправді – це шоу», – говорить Мирослав Кошик.
Звісно, Захід вимагає від України «чемності», дотримання правил, домовленостей. Ніхто не хоче серйозної військової конфронтації з великою навіженою країною, яка має ядерну зброю. Якщо обирати між довготривалим локальним конфліктом і дуже швидкою світовою війною, відповідь очевидна. Але…
Війна затягується, владі це в деяких аспектах навіть вигідно, вважає Володимир Бандура.
«Це величезні гроші з бюджету, які можна списувати на армію, а частину якимось чином привласнювати, – каже він. – Останнім часом, судячи з теленовин, нам дають багато грошей з-за кордону. А чи чули ви хоч раз, як використовують ці гроші, на що вони йдуть? Я – жодного».
Те, що сталося на Донбасі, не є новим. Мирослав Кошик наводить боротьбу американців з талібами.
«Я зробив висновки із творів американських стратегів, – говорить історик. – Те, що треба було робити одразу, у нас починають лише зараз: перекривати подачу електрики, постачання продовольства. Війну можна було зупинити ще навесні минулого року. Мені дуже хочеться вірити, що це все ж таки звичайна владна тупість, а не зрада».
Президент. Українці об’єдналися ще рік тому, коли обрали Президента. Петро Порошенко став центральною фігурою між сходом і заходом, північчю й півднем. Тоді він усіх влаштовував.
«Я ще перед виборами казав, що Порошенко не є державним діячем і всі решта також, – каже Мирослав Кошик. – Вони не усвідомлюють, що таке державне управління, бо для них це сфера впливу на власні інтереси. І найгірше, в них немає політичних амбіцій, лише бізнесові. Адже ніхто не хоче втілити свою ідею в політичне життя, збудувати таку модель держави, яку він вважає за потрібне, щоб увійти в підручники історії».
Та на той час люди зробили правильний вибір, вважає Кошик, адже потрібна була легітимізація влади і Президент, який зміг би об’єднати країну.
Народ. Українці стали свідоміші й добріші, бо біда навчила. І єдиний, хто зараз зможе щось зробити – це народ, вважає Володимир Бандура.
«Громада стала більш організованою. З’являються активісти, звісно, часто там є горлопани, але вони хоч щось роблять і це вже позитив. Не можна сидіти, склавши руки. Громада вже починає голосно заявляти про себе. Добрий приклад – боротьба проти забудови міського озера в Івано-Франківську», – каже Бандура.
Фінансово, щоправда, стало важче. Долар підскочив. Ціни зросли. Тарифи підняли. Зарплати і пенсії стоять на місці.
«Можливо, це й була ідея людей, які зараз при владі, – обвалити долар, – говорить адвокат. – Звичайно, він не коштує 22 гривні, гривня сильніша. При цьому, заробивши на різниці шалені гроші, вони знову поставили цілу націю на межу існування».
Зарплати-ціни. За останніми даними Пенсійного фонду, середня заробітна плата в Україні – 3 429 гривень. Та з такими показниками Володимир Бандура не згоден, каже, українці стільки не заробляють: «Цю картинку формують, напевно, зверху, бо їм вигідний такий стан речей».
А Мирослав Кошик проти підняття зарплат. За його словами, тоді ціни будуть ще вищими, це автоматично, так було кожного разу. Він вважає, що треба боротися за зниження цін, бо «кожна ціна, яку ми зараз бачимо, вона як мінімум удвічі завищена».
«У нас до сих пір є ця месіанська надія, що рано чи пізно все закінчиться і нас усіх нагодують, а це совок, – говорить Мирослав Кошик. – «Дайте пенсії, дайте зарплати!». Сам візьми. Можливо, не пенсії, бо то старші люди, а от зарплати – зароби або страйкуй, не виходь на роботу. Якщо не задовільняють умови праці, якщо вважаєш, що тобі не доплачують, якщо ти за свою зарплату не можеш прогодувати сім’ю – страйкуй. Насправді ті, що кажуть не протестувати, не виходити на мітинги, бо ж країна воює, то вони і є п’ятою колоною. Бо Путіну саме цього й треба – суспільство баранів, яке він збудував в Росії. Путін боїться не України, не Євросоюзу, навіть не Америки, він боїться Майдану!».
Якби не було Революції гідності…
«Янукович далі був би президентом, а в економіці було б усе те саме, що й зараз – долар по 20 гривень і т. д. Але ще ми перетворилися б навіть не на Росію, а на Північну Корею – він нас уже дожимав, – каже Кошик. – Майдан – це назавжди, це найсвітліша сторінка в українській історії за сто років, після Січових Стрільців».
Євросоюз. Адже саме рух до Європи став поштовхом до Майдану. Чи стали ми за рік ближчими до мети?
Володимир Бандура вважає, що українці давно вже готові жити в Євросоюзі та не всі це розуміють:
«Треба просто відвідати останніх членів ЄС – Болгарію, Румунію, подивитися, як тепер живе східна Німеччина, після того, як впала Берлінська стіна. І тоді цей пазл складеться, усім усе стане зрозуміло».
«Відбудуємо дороги і тротуари, тоді наблизимося до Євросоюзу, це основне. Будемо там тоді, коли зробимо інфраструктуру такою, що людині не захочеться плюнути, бо всюди буде гарно й чисто», – говорить Мирослав Кошик.
Реформи. Децентралізація влади, нова поліція, електронні державні закупівлі – це перші кроки. Рухаємося повільно, але чи можна сподіватися на те, що в нашому випадку спрацює «тихіше їдеш – далі будеш»?
Володимир Бандура – полковник міліції у відставці, тому реформа МВС – тема йому близька.
«Зміни не треба починати з нової форми й нової назви, треба змінювати зміст і суть, – каже він. – У нас зараз суть і зміст роботи в міліції зводиться до кінця 1950-х- початку 1960-х років, тобто працюють на показник і плановість: минулого року стільки-то справ розслідували, тож цьогоріч треба більше. А це смішно. І ніхто не хоче проаналізувати ситуацію в економіці, як вона вплинула на криміногенну ситуацію, що відбувається в пенітенціарних установах, чи збільшилося або зменшилося засуджених, які це злочини… От тоді вже можна виробляти політику боротьби зі злочинністю».
На думку Мирослава Кошика, час втрачений і треба починати заново.
«Зараз потрібно заново будувати заводи та фабрики, – говорить Кошик. – Коли розпався СРСР, ми були в стадії індустріалізації, наша індустрія не була до кінця збудована, а ми одразу перейшли в постіндустрійне суспільство, почали будувати офіси. Та ми ще не дійшли до так званого офісного суспільства».
Що ж робити українцю? Працювати. Вчитися. Займатися самоосвітою. Більше читати. Не шукати легких шляхів заробітку, не чекати, що тобі хтось щось дасть – так вважає Мирослав Кошик.
Володимир Бандура пропонує любити одне одного, допомагати іншим і головне – не забувати про національну ідею.
«У нас постійно говорять, що нація не має ідеї. Я пропоную як ідею звичайний націоналізм без усяких страшилок. Це коли людина любить себе, свою націю, свою родину, своїх земляків і всі допомагають один одному», – говорить він.
* * *
А далі ми просто пішли на вулиці Івано-Франківська розпитувати перехожих. Хтось скаржився на ще більшу бюрократію, дехто навіть рветься на третій Майдан. Але більшість таки не втрачає надії на краще майбутнє. Називатися зазвичай не хочуть (це вже традиційно і дуже сумно), фотографуватися – тим більше. Але ми знайшли сміливців.
«Гірше стало, ціни підвищилися. Зарплати лишилася на тому ж рівні. Продукти дорогі, дуже багато грошей йде на життя, – говорить Руслана Герула. – Хочу, аби ціни були нижчими, виплати на дітей збільшили, бо я вже шість років у декреті, в мене двоє дітей. Сподіваюся, що будемо в ЄС і тоді, можливо, життя покращиться».
«Змін нема. Роботи постійної – як не було, так і нема. А якщо про політику, то ми наближаємося до Європи, але ще не скоро там будемо, певно, років 10 ще треба», – каже Володимир Лаврів.
«Поки що нічого не змінилося, але надіє завжди є. Та я вже не дочекаюсь чогось доброго, бо я вже стара людина, мені 80 років. А от для молодих хотілося б, щоб було краще. Треба, щоб ви самі все рухали, бо ми не могли, але нам і не давали», – каже Софія Пальчинська.
Comments are closed.