Воїн з Кутської громади Назарій Луканюк на позивний «Філософ» отримав відзнаку «Золотий хрест» від Головнокомандувача ЗСУ, повідомляє Кутська селищна рада.
Головний сержант взводу Назарій Луканюк – командир відділення вогневого ураження. Зарекомендував себе з позитивної сторони та у січні 2024 року був представлений до цієї нагороди.
Назарію 23 роки. Він народився у селі Малий Рожин. Проживає в Тюдові. 8 років навчався у Малорожинській загальноосвітній школі І-ІІ ступенів. З 9 по 11 клас здобував середню освіту в Польщі. Після закінчення ліцею працював у Польщі – в ресторані на посаді офіціанта-менеджера. Намагався відкрити власну справу, але війна вплинула на плани.
В кінці лютого 2022 року Назарій разом з батьком повернулися в Україну і пішли служити добровольцями. Вони потрапили до Державної спеціальної служби транспорту.
Читайте також: Герої посеред нас. Прикарпатець Назарій Луканюк повернувся з Польщі, щоб захищати Україну
З березня 2022 року проходив службу в батальйоні охорони, а в грудні 2022 долучився до лав бойового підрозділу 710 бригади охорони Держспецтрансслужби, який виконує задачі в зоні бойових дій. 4 травня 2023 року отримав звання молодшого сержанта та був переведений на посаду головного сержанта взводу – командира відділення вогневого ураження.
Про життєве кредо говорить по-філософськи: «Єдині плечі, на які ти можеш покластися в житті — це твої власні».
Окрім відзнаки «Золотий хрест», Назарій Луканюк нагороджений:
- відзнакою Президента України «За оборону України». за успішне виконання бойового завдання під Бахмутом;
- нагрудним знаком «Знак пошани» Міністерства оборони України;
- медаллю Івано-Франківської обласної ради «Лицар бойового чину».
Назарій розповідає про своє перше бойове завдання. Каже, що воно, мабуть, найважче.
Ми стояли на позиції, на горі 4 години, був сильний мороз, рації розрядилися. І тут ми побачили, як хлопці йдуть нас міняти. Бурий сказав мені, що хлопці уже на підході і, що я можу йти з позиції. Тільки но я встиг відбігти на метрів 30 від тієї прибудови – почався мінометний обстріл. Мою позицію знищила перша ж міна. Приблизно через хвилину Бурий загинув під цим мінометним обстрілом. За врятоване життя я дякуватиму йому до кінця свого життя. Під час цього завдання я вперше побачив і відчув, що таке смерть, — каже воїн.
Назарій також розповідає про свій наступний виїзд, який був знову під Бахмут. Каже, перші два виходи були спокійними, але погода жахлива. Як тільки вони вийшли з позицій, на наступний день у хлопців почалося пекло. Потрібно було їх міняти.
Ми були під Бахмутом. Почався обстріл. Було пізно. Дуже пізно, 22 година – це березень, ще повністю темно, ніч, — розповідає захисник. — Почали нас обстрілювати. І над нами не було ні одного дрона. Я не розумів чому нас так точно обстрілюють: у нас був окоп, метрів сорок, і кожна міна прилітала, як не в окоп, то лягала біля нього. Обстріл був десь з інтервалом в 2-3 хвилини між прильотами, поки всі відійшли від одного – чекаєш наступного. Це дуже тиснуло на нас психологічно.
Каже, страшно було, бо розуміли, що наступна міна прилетить вже дуже близько.
І от остання міна прилетіла, — згадує Назарій, — і я лежу, і відчуваю, що вже повітря наді мною почало в сторони розходитись. Чую свист. Вибух. То такі були відчуття, що мозок зсередини в череп вдарився. Почув крик друга, про те що він поранений. І я почав відкопуватися від землі, на щастя, мене присипало не так сильно – зміг самотужки відкопатись. В цей момент інший друг підійшов до нього і наклав на поранену ногу турнікет. Я підповз до пораненого, взяв під плече і розумівши, що у нас є одна хвилина до наступного прильоту, почали разом стрибати від окопа по діагоналі, щоб віддалятись…через метрів 30 був ще один прильот, метрів 30 від нас, від якого ми впали. Але, все ж таки, за допомогою ще одного друга, під таким сильним обстрілом змогли його евакуювати.
Пізніше під Бахмутом у Назарія був перший штурм, під час якого загинув його друг.
Він тоді свої прикладом показав, що якщо ти командир, то ти повинен показати, чому саме ти займаєш це місце, а не вони. Він пішов першим на штурм у бік ворога. Андрій Звіробій проявив тоді найбільшу мужність, але, на жаль, загинув. Ніколи тебе не забуду і твій подвиг, мій друже. Це був урок для мене, який Андрій дав мені ціною свого життя. І тоді я зрозумів, що треба бути таким командиром, щоб хлопці рівнялись на тебе і поважали. Згодом під час контрнаступу, біля одного з населених пунктів, де треба було зробити зачистку посадки, я, будучи командиром, пішов першим, згадавши у той момент свого друга «Звіробія», — розповідає захисник.
Далі Назар виконував бойові завдання по обороні та брав участь в наступальних діях бойового підрозділу на Донецькому та Запорізькому напрямках. Отримав контузію і пройшов довготривалу реабілітацію.
Читайте: Поранений під Авдіївкою прикарпатець переніс 22 операції та готується до протезування
У вересні 2023 року захисник повернувся до військової служби на посаду командира відділення.
