Усім нам нині непросто. Один похід за продуктами витягує чи не половину зарплати. Від платіжки за комуналку хочеться кричати. Політики дратують несвіжими обіцянками. Та головне – війна. Буденний песимізм затягує, які там думки про майбутнє?! Але, погодьтеся, треба.
Минулої суботи у Франківську відбулася конференція ТEDx – рецепти кращого життя під соусом гумору та оптимізму від неординарних людей.
Рецепт № 1 від Дмитра Крепака. Подолати себе
Крепак – енергійний і з почуттям гумору голова правління «Кредобанку». Його тема – економіка країни.
«Коли люди чують, що хтось сім років жив у США, все кинув і вернувся, то одразу запитують: чим думав? шкодуєш? коли вертаєшся? Думав – головою, бо хотів швидкої кар’єри і мріяв побачити, як зміниться країна після Майдану-2004. Не шкодую, бо кожен рік тут цікавіший за десять у Штатах – то революція, то криза. Вертатися не збираюся, не хочу пропустити, як Україна буде трансформуватись у заможну країну.
Нам потрібен економічний розвиток. У ньому найголовніші три речі: робочі місця, робочі місця і… робочі місця. Це не тільки стабільність, це податки. Якщо їх не розкрадають, їх інвестують в якість життя та інфраструктуру, а вони дають інвесторів, а ті створюють нові робочі місця… Це економічна спіраль життя. Існує економічна спіраль смерті, коли робочі місця зникають, а держава намагається витиснути такі ж податки, все закінчується економічним колапсом. А він – соціальними заворушеннями, іноді втратою територій чи й суверенітету. Більшість країн це розуміють, тому так затято воюють за інвесторів.
В чому треба долати себе? Перше – тільки 13,5 % українців вважають, що треба воювати за інвестора. Чи можемо ми з цим виграти? Думаю, ні. Потрібна економічна грамотність населення. Друге – часто ми з європейцями не розуміємо одне одного. В бізнес-школі в мене був курс адаптації до різних культур, як вони приймають рішення. Англосакси – є проблема, є рішення, між ними пряма – факти, цифри. Французи – майже те саме: факти, цифри, поговоримо про жінок, знову факти. Слов’яни – є проблема, є рішення, а між ними ніякого зв’язку, аргументи – емоції: «Ну повірте, мені дуже треба»…
Далі – проблема довіри. Мене вчили: «Недообіцяй і перевиконай». У нас навпаки – є підписаний контракт, а людина каже, що не може його виконати, бо долар виріс і т. д.
І останнє. Дуже часто українські бізнесмени не хочуть інвестувати свій час і ресурси в довгострокові стосунки. Наприклад, дзвоню будівельнику, треба ремонт, бюджет 10-15 тис. доларів, коли приїдете? А, ви вже під дверима? Через півроку – треба замок врізати, 200-300 грн., нині не можете, а завтра, а в лютому? Він не вважає, що треба інвестувати час у стосунки зі мною, я ж на другий раз візьму іншого майстра. Європейці вірять, що інвестувати в такі дрібниці треба обов’язково.
Але я вірю, що ми поміняємо себе і побачимо нову Україну. Які в мене аргументи? Ті самі: «Повірте мені, нам дуже треба!».
Рецепт № 2 від Оксани Скиталінської. Дотягнути до сотні
Скиталінська – екстравагантна пані, яка запевняє, що розміняла уже шостий десяток, хоча виглядає максимум на сорок. Лікар-дієтолог. Її тема – мольфари й фітохімія.
«Свого часу я познайомилася з мольфаром Нечаєм, зайшло за здоров’я і зізналася, що маю пісок у нирках. Він дав шматок глини, сказав виносити на сонце 10 днів, а потім пити по ложці. Зробила. Донині немає ніякого піску. Подумала – невелике діло, глина – сорбент. Але чому наші лікарі не призначають сорбенти, а зразу фармакологічні препарати? Нечай ще багато розказував про лікування рослинами і я подумала, що знали мольфари про них і яку силу вони приховують?
Перед цим поясню про клітини – їх багато, кожна виконує свою функцію, а от здорова вона чи хвора, залежить від її оболонки. Шкідлива їжа, алкоголь, куріння, стрес – руйнують клітини. При цих факторах утворюється багато вільних радикалів. Це молекули, які мають один електрон без пари, вони стараються цей електрон забрати в інших. Коли їх дуже багато, клітина починає хворіти.
Ми знаємо, аби бути здоровими, треба вживати макронутрієнти – білки, жири, вуглеводи, і мікронутрієнти – вітаміни, мінерали. Але є ще фітонутрієнти, вони є в рослинах, це пігменти всіх відтінків. В чому їхня сила? Ці пігменти мають вільні електрони, коли є вільний радикал, вони кажуть – бери цей електрон, наїжся, заспокойся.
Усі рослини мають ці фітонутрієнти, а ще кожна з них має ще й унікальні властивості: противірусні – часник, цибуля, черемша; протизапальні – ромашка, м’ята тощо. Дія пігментів ще й залежить від кольору. Червоні овочі та фрукти зберігають ДНК клітин, жовті захищають шкіру, судини, зелені – сильний антиканцероген, білі – оберігають кості. Харчування має бути веселковим.
Рецепт № 3 від Севгіль Мусаєвої-Боровик. Вірити у свій народ
Севгіль – тендітна кримська татарка, головний редактор сайту «Українська правда», після анексії Криму стала одним з ініціаторів проекту «Крим_SOS». Її тема – татари й повернення додому.
«Про депортацію я знаю від своєї бабусі. Їй тоді було 18, прикута до ліжка через радикуліт, всю дорогу її на простирадлі переносили брати. Родина потрапила до Сибіру, потім у Середню Азію. Там не було ніяких умов – бараки, але татари знаходили можливість радіти – ходили в гості, танцювали Хайтарму.
Ви знаєте Мустафу Джамілєва. 15 років в’язниці, 300 днів голодування, а він і нині показує, як радіти життю. Але я хочу розказати про іншу людину – це Муса Мамут, у 1975 році, незважаючи на заборону жити у Криму, приїхав туди з родиною і хотів прописатися. Кримінальна справа завершилася двома роками тюрми. Він знову вернувся. Коли прийшли міліціонери, облив себе бензином і підпалив. Через опіки помер. Розкидані по світу кримські татари надсилали телеграми до його сім’ї. І так само моя бабуся з мамою. До них прийшли з КДБ, казали не робити шуму, погрожували, що мама не поступить у виш. Розмови не вийшло, бабуся сказала, що теж підпалить себе.
У 1987 році ми здобули перемогу – нам дозволили повернутися. Попри те, що в Узбекистані було добре, мої батьки поїхали. Було важко, перші роки жили у приміщенні площею 25 кв. метрів, в якому мешкало ще дві родини.
26 лютого 2014 року – початок нової історії, мітинг під будівлею ВР Криму, коли татари намагалися стримати російських прихильників. 8 березня моя мама вийшла на проукраїнський мітинг, а через 10 днів Крим увійшов до складу Росії.
Нині в Криму лишилися тисячі наших людей, вони тримають там тил, заради нас. Серед них моя мама, тато, друзі.
На роковини депортації ми з сестрою розробили символ – ластівка, яка пролітає над Кримом. Крим – червоний, нині півострів сигналить «SOS». Ластівка – це ми, всі кримчани, які хочуть повернутися. Я вірю, що ластівки скоро повернуться, бо вони завжди повертаються».
Рецепт № 4 від Несторівської групи. Жити в досконалій країні
Несторівська група – неформальне об’єднання інтелектуалів, яке розробляє стратегічне бачення для України. На TEDx приїхали Мирослав Маринович, Ярослав Грицак, Орест Друль та Євген Глібовицький. Їхня тема – що треба змінити.
«Ми довго боролись за незалежність, формували націю. Майдан – нова точка відліку, нація сформована. Тепер маємо перейти до її модернізації. Модернізація означає, що націю треба пристосувати до нових умов. Енергію для цього маємо взяти з трьох джерел – політична воля еліт, активність громадянського суспільства і духовний злет критичної маси людей. Нині значною мірою сформувалися всі три компоненти. Тому можемо сказати, що зараз нашою новою національною ідеєю є вивести державу на сталий розвиток.
Майдан, як авіаносець, виніс нас на борту і дав можливість швидкого старту. Але маємо зрозуміти: економіка не може сама себе витягнути за волосся, потрібна зміна політичних правил гри.
Нині Україна складається з невидимих бар’єрів – корупція, бюрократія. Нам треба сформувати правила, які, нарешті, призведуть до того, що в країні почнуть діяти правила відкритого світу. Не треба очікувати, що все зміниться одразу, треба буде крок за кроком відвойовувати певну зону. І це робота кожного. Живучи в недосконалій державі, мусимо поводитися так, ніби живемо в досконалій. Це вимагає зусиль. Принцип «око за око» діє спонтанно, а над «люби ближнього свого» треба працювати».
* * *
Звісно, тут далеко не всі виступи, які були на конференції, нехай уже в разі чого вибачають інші спікери, бо нецікавих не було. І, звісно, ці тези не дають відповіді на всі питання. Але точно вказують напрямок – відповідати перш за все за себе і свої вчинки, вчитися, працювати, вірити.
* * *
TED – приватний некомерційний фонд у США, відомий перш за все своїми щорічними конференціями, які проводяться з 1984 року. Присвячені вони «ідеям, вартим поширення». Потрапити туди можна тільки за запрошенням.
х = окремо організований захід TED. TED забезпечує загальне керівництво, але локальні TEDx активісти організовують самостійно.
Треба сказати, франківським організаторам усе вдалося.
