43-річний Іван – боєць ремонтно-відновлювального батальйону 128 окремої гірсько-штурмової Закарпатської бригади. До повномасштабної війни працював у приватному готелі в Яремчі – відповідав за технічний стан будівлі, функціонування приладів і обладнання. Проте в березні 2022-го, отримавши повістку, чоловік став на захист України. Відтоді Іван майже чотири роки в зоні бойових дій ремонтує зброю.
Про це повідомляють на сторінці бригади, пише Репортер.
Іван родом з Прикарпаття. Проте прізвище має російське, бо його батько – етнічний росіянин.
“Мій батько із Саратова, ще в радянські часи познайомився з моєю мамою, яка їздила в Росію на стажування, одружився й переїхав на Прикарпаття, – говорить боєць. – Зараз уже на пенсії. Він хоч і етнічний росіянин, але вивчив українську мову, вживає навіть прикарпатські діалектизми, в нашому селищі всі вважають його своїм. Росію батько вважає агресором і всіляко підтримує мене”.
Іван служить у підрозділі, який займається ремонтом зброї – артилерійських гармат, мінометів, станкових і автоматичних гранатометів, стрілецької зброї тощо. Також ремонтує зброю країн НАТО, яка є в бойових підрозділах бригади.
“До натівської зброї практично немає літератури, то ми вишукуємо самі, дивимося відео, розбираємося. І успішно ремонтуємо. Якось приїжджали колеги з інших бригад і казали, що деякі пошкодження зброї неможливо відремонтувати. А ми – відновлюємо. Потім хлопці з піхоти дякують. Із досвіду скажу, що найчастіше доводиться ремонтувати спускові механізми стрілецької зброї. А от якщо зношується ствол, ремонт тут уже не допоможе”.
Читайте: «Літати може кожен»: як Степан Белей з Франківська нищить росіян на Запоріжжі
Періодично Іван із товаришами виїжджає на бойові позиції. Бо, за його словами, краще самому поїхати з необхідними інструментами, ніж “ганяти” броньовану техніку в дві сторони.
“Одного разу потрапив на позиції під ворожий мінометний і танковий вогонь, але все обійшлося”, – каже Іван.
Дома на військового чекають батьки, дружина і двоє синів. Говорить, воює саме за них.
“За майже чотири роки війни я, чесно кажучи, стомився, та й хвороб понабирав, бо доводиться працювати з важким. Але тримаюся, – розповідає боєць. – Ми бачимо, що росіяни роблять на окупованих територіях. Першочергово “пресують” тих, чиї рідні воюють у ЗСУ. Тому якщо ворога не зупинити тут, він рано чи пізно дійде до наших домівок. Мої рідні й самі це розуміють”.
Читайте: Війна через об’єктив. Відеограф Назар Назарук про роботу на фронті
