Франківські комунальники з’їздили в зону АТО. Там будували захисні споруди для армії. Загалом у десятиденному відрядженні побувало 16 людей — з «Водоекотехпрому», «Теплокомуненерго», «Електроавтотрансу» та «Міськсвітла». За роботу на сході їм доплатити, та, як часто у нас буває, заплатили менше, ніж обіцяли.
Час зупинився у 80-х
Микола, працівник водоканалу, ані прізвище, ані справжнє ім’я просить не називати, бо ж рідним сказав, що їде в інший регіон, не на Донбас, аби не переживали. Говорили з ним, коли ще був на сході. До речі, зв’язатися телефоном було не просто — або зв’язку нема, або часу.
Микола каже, жили у наметовому містечку в Костянтинівці. На роботу возили за 40 км, там друга лінія розмежування. Їх постійно супроводжували військові з Нацгвардії, до речі, теж наші, франківські. Працювали з дев’ятої до п’ятої.
«Перший день був мандраж, бо навколо багато техніки, військових, усі зі зброєю, але потім звикли», — говорить Микола.
Коли їхав на схід, що саме буде робити, не знав, та знав, що можна буде заробити (бо обіцяли і відрядні, і премію), ще хотів державі допомогти, а заодно й на Донбас подивитися. Те, що робили, було в новинку. «Ми не фахівці, не стикалися з такою роботою, а нам навіть не пояснювали, що й як робити, привезли — працюй», — говорить він. Окопи рила техніка, а вони вже вручну укріплювали краї дерев’яними конструкціями. Бензопила, лопата, молоток — основні знаряддя праці.
Робота фізично важка, але, каже, то нічого, якби не палюче сонце.
«У Франківську зараз дощі, а тут спека + 30 та й вода тут недобра, біліє, сантиметровий осад, порівняно з нашою, то в нас вона золота, добре, що своєю запаслись», — розповідає чоловік.
Постріли чули лише здалеку та й стріляли переважно вже після роботи — ввечері, вночі, під ранок.
«Техніка у нас не першої свіжості, — каже Микола, — за нашу армію прикро».
Попри трасу тягнуться кілометрові черги донецьких машин, їдуть на українську територію за соцвиплатами та харчами.
З місцевими не спілкувалися, бо після роботи не було ані сил, ані бажання, хіба що в магазин ходили.
«Заходимо, кажемо українською: «Дайте хліба», а вони: «Что-что?». Чи не розуміють чи не хочуть розуміти», — розповідає Микола.
А з місцевістю знайомився через вікно автобуса дорогою на роботу і назад.
«Таке враження, що тут час зупинився ще у 80-х роках — запущені приватні будинки, паркани з хвилястого шиферу, полущені вікна… Думав, промисловий район, має бути інакше, — каже Микола. — У нас же кожен хоче щось зробити і так, аби краще, ніж у сусіда, а тут — усе завмерло».
Чим міг, тим поміг
З Петром із «Теплокомуненерго» спілкувалися, коли він вже приїхав додому. Прізвище називати теж не хоче. Працював в іншому місці, в селі Зайцеве Артемівського району. Робота — та ж сама, але йому знайома, бо працює майстром рембуддільниці на підприємстві. Як фахівець, каже, матеріал для укріплень був затонкий.
Під обстрілами не був. У разі небезпеки відразу попереджали, в автобус — і їхати геть. Таке було двічі. Телефоном користуватись не забороняли, але, каже, сам вимикав на час роботи, аби наводки не було.
Мешкали на території військової частини. З місцевими не спілкувався, бо, каже, йому розповіли, що тут більшість за Росію.
«Територія дуже гарна, природа, терикони, зелені посадки, клімат гарний, сухий, майже, як у Криму, — каже будівельник. — Шкода, що ми то все лишаємо».
За роботу заплатили, каже, небагато, не те, на що сподівались. Бажання їхати туди добровільно, як цього разу, вже не має. Та якщо треба, то поїде.
«Чим міг, тим поміг. Нехай буде десять днів, але я, хоча й маленьку, але якусь лепту своєї роботи вніс, — говорить Петро. — Хлопці матимуть, де ховатися — все ж краще, ніж сидіти в чистому полі».
Не те, що обіцяли
За будівельні роботи в зоні АТО комунальникам обіцяли заплатити по 200 гривень за день. Та обіцяні дві тисячі ніхто так і не отримав, дали по 600 гривень. Щодо відрядних, то підприємства частину дали ще при відправці на Схід.
Як пояснили комунальники, гроші за ці роботи виділяє Київ, потім їх перераховують на Івано-Франківську обласну раду, а далі кошти вже розподіляє спеціально створена для цього група на Донбасі. Нестачу пояснили тим, що гроші з Києва не перерахували.
Кажуть, таке трапляється вже не вперше, але люди все одно їдуть будувати укріплення.
