Волонтери б’ють на сполох – оголошене перемир’я заспокоїло українців, пожертви для бійців АТО зменшилися в рази, а от військові потреби – ні.
Хіба руками розвести
Сьогодні волонтерські групи у соцмережах просто кишать постами про те, наскільки зменшилася підтримка від українців.
«В останній день оборони аеропорту Донецька, коли волонтери вже нічим не могли допомогти військовим, громадяни перераховували на їхні рахунки рекордні суми, – пише Віталій Дейнега з руху «Повернися живим». – Зараз же, в нетривке, але таки перемир’я, коли можна вникнути в суть і помогти саме там, де треба, гроші майже не надходять».
У франківських волонтерів – та сама ситуація. Магазин жіночого одягу «Ciao Cacao» вже добре знають наші військові, практично щодня сюди хтось заходить щось попросити.
«І кожен день я розводжу руками і знизую плечима, – зітхає волонтер Леся Воробканич. – Адже хлопцям досі все треба – медицину, різні військові прилади. Це нікуди не ділося, я не кажу, що держава нічого не дає. Дає, але цього замало. А допомога від людей просто ніяка, певно, думають, що там усе заспокоїлося. Та буквально годину тому мені подзвонили і сказали, що в нас троє поранених – наші, франківські, з добре підготовленого підрозділу».
Часи, коли прості мешканці просто приносили з дому все, що могли, давно минулися. «Раніше просто казали – в мене є спальний мішок, я вам принесу. Чи жіночка, в якої загинув чоловік, а лишилося багато якісного взуття, те все принесла. Такого вже нема, – каже Леся. – От прийшли мені чотири пари окулярів, і як я їх маю ділити, коли таких потрібно сотні? А не так давно ми могли підрозділ, це 60 бійців, забезпечити такими окулярами за місяць».
Нині виживають завдяки тому, що надсилає діаспора. На днях прийшли два планшети, один з яких отримає санінструктор великого підрозділу, а інший обіцяний артилеристу. Та це дріб’язок. Навіть за кордоном люди вже байдужіють. «Вислала волонтерам із Чикаго анкети поранених хлопців, – говорить волонтер. – Ті кажуть, що народ щось дуже слабо реагує».
Нині хлопці просять кровоспинні, літню форму, взуття, розгрузки, деколи навіть їжу й воду.
«В армії дуже складна ситуація з харчами, – каже Воробканич. – У них переважно каші й капуста. Нацгвардія і добровольчі батальйони забезпечені краще. Зараз ще будуть потрібні спреї від комах, від опіків – дуже багато всього треба».
Леся Качурова з «Громадської ініціативи Галичини» розповідає – у них те ж саме. Якраз зранку приходили хлопці по тактичні аптечки, одна така коштує 100-120 доларів, то ці ще отримали, а от що далі…
«Грошової допомоги практично немає, харчами ще помагають, але не так, як було, – розказує волонтерка. – Чесно кажучи, ми вже повністю вийшли з грошей і я зі страхом думаю, що казати хлопцям, які будуть приходити».
Додає, на днях до них звернулися полтавські волонтери, може, хоч Франківськ поможе – треба як мінімум 100 футболок і шортів для військового госпіталю. Оголосили, ніхто не відгукнувся, зараз думають, як дістати самим.
«Допомога зменшилася в рази, – підтверджує і координатор франківської «Самооборони» Юрій Лоп’янецький. – Навіть ті ж харчі, які люди зносили у пункт прийому в Білому домі, їх зараз наполовину менше. А проблем багато. Дуже гостро стоїть питання літньої форми, взуття, бо хлопці всі практично у зимовій. Літню не видають, а та, що була минулого року – в кого згоріла, в кого порозривалася. Медикаменти треба, розгрузки, спальники, намети, харчі».
Бо у новинах – мир
Причини тут прості, сходяться на думці волонтери. «По телевізору показують, що хлопці всім забезпечені, а на сході перемир’я. От і все», – каже Лоп’янецький.
«Є люди, які дивляться телевізор і щиро вірять, що там показують, – впевнена Леся Качурова. – У мене, до речі, є подруга, яка пила шампанське, коли оголосили перемир’я, бо війна, на її думку, закінчилася. Але ж хлопці там стоять, ніхто не виліз з окопів і не пішов додому».
Якби з Києва йшла інша інформація, то люди були б більш активними, погоджується Леся Воробканич. А так – включив новини, ну обстріли, втрат немає, все ніби нормально.
«Я й сама не вірю у той вселенський наступ Путіна, але крові він нам ще поп’є, – каже вона. – От недавно ці виродки відео оприлюднили, що будуть іти на Київ, вбивати, ґвалтувати. У них от такий посил іде, а в нас – що все добре».
Друга причина ще простіша – люди просто вибилися з грошей. Далеко не кожен може дозволити собі витягнути 50 грн. і віддати волонтерам.
«Щодо підприємців, то великі й не помагали, вони якось так відгородилися – то не наша війна, – каже Леся Качурова. – Помагали середні, але й їм нині не просто».
Існує тут і ще один не дуже приємний момент.
«Людський фактор є завжди, я сама не стикалася, але розказують про випадки, коли боєць після демобілізації продає речі, які йому дали волонтери, – говорить Воробканич. – І от звертаємося до підприємця, який раніше помагав, а він видає нам цю історію! І, звісно, більше помагати не хоче».
Рук ніхто не опускає
Попри таку ситуацію, самі волонтери кажуть, що роботу згортати й не думають.
«Я не уявляю собі такого, – каже Леся Качурова. – Якщо ти вже взявся за це, то роби. Будемо якісь нові проекти придумувати, якось заробляти, а як по-іншому?!».
Хоч і важко, але ресурси ще є. От, для прикладу, та ж «Громадська ініціатива» організовує книжкові ярмарки, помагає їм і діаспора, організовують аукціони за кордоном.
«Нам люди дають якісь свої вироби, ми їх виставляємо на аукціон, за ті гроші там одразу купують препарати до наших аптечок, – розповідає Качурова. – Люди готові жертвувати, просто їм хочеться мати щось взамін, як знак. От ми малесенький кулон з бісеру продали за 70 доларів. Шляхи є».
Самооборона залучає до роботи райони. Просять селян про продукти, їздять у школи, де організовують дітям зустрічі з учасниками АТО, дітки плетуть їм сітки. Так потроху і збирають. Лоп’янецький каже, є ще лісгоспи і підприємці, з якими давно працюють і які далі їх підтримують.
А всім, хто переконує себе, що в Україні уже все добре і війна закінчилася, волонтери радять: коли прийдете ввечері додому, з’їсте нормальну вечерю, помиєтеся гарячою водою, поцілуєте на ніч дітей, просто подумайте – десь там на сході такий же чоловік зараз сидить в окопі.
Comments are closed.