Телебачення і радіо – потужна зброя у нинішній війні. Дивлячись на Росію, сумніватись у цьому не доводиться. Чому ж в Україні на звільнених територіях досі транслюють російські канали, а медіахолдинги чиновників часів Януковича вільно працюють на всеукраїнському рівні? Поки влада думає, самі українські теле- та радіокомпанії розробляють стратегію дій. Наприкінці листопада у Чернігові відбулася зустріч правління Незалежної асоціації телерадіомовників – найбільшого професійного об’єднання електронних ЗМІ. Як відповідатимуть на виклики часу – у розмові з членом правління НАМ Володимиром Фоміним.
– Володимире, то які саме фронти окреслили для себе самі медіа?
– Почнемо з того, що ми, як ЗМІ, не можемо бути осторонь того, що відбувається в Україні. На жаль, позиція влади незрозуміла, тож НАМ узяв на себе функцію зібрати усіх разом, виробити стратегію, щоб регіональні ЗМІ поводились якось спільно й на користь країні. Збиралися ми не просто так, а спершу зробили соцопитування: що найбільше хвилює фахівців ЗМІ саме сьогодні? Отримали три пункти: законодавство, війна, ринок. Із цим і працювали.
– Що саме з законодавства мається на увазі?
– Ну, для прикладу, є зараз два дуже дивні законопроекти – про заборону реклами ліків і про заборону політичної реклами. Абсолютна дурість. Особливо коли в країні криза, обсяг реклами зменшується, і ЗМІ потерпають від скорочення бюджетів. Про ліки – це хтось лобіює свій бізнес, замість рекламувати український продукт і ліки зокрема, його навпаки хочуть поховати. Ми ж через ті групи, які є в нас у Верховній Раді (а вони є!), будемо пробувати протистояти.
Те саме і щодо політичної реклами. Нинішні нардепи на цьому прийшли у Верховну Раду, а зараз хочуть, аби у нових партій не було можливості себе просувати. Перше – це знову притісняє ЗМІ, бо це наш заробіток. Друге – виборець має право знати, за кого голосує. І третє – це збільшить так звані темники, адже політики будуть намагатися більше тиснути на ЗМІ.
– Далі війна…
– Так, тут дуже багато аспектів. От нині всі у владі говорять про інформаційні війни, але тільки говорять – робити ніхто нічого не хоче. Ми, як асоціація, самі виготовляємо тематичні ролики, самі їх ротуємо і т. д.
Ми домовилися між собою в ефірах називати речі своїми іменами – не ЛНР, а терористи, не російські військові, а окупанти. Далі – самі помагаємо журналістам з окупованих територій. Багато людей ми прийняли тут, працевлаштували. Але ще більше з них не можуть виїхати – з банальних причин. Є випадок, коли на одному з керівників компанії «висить» два КамАЗи телекамер, він їх ховає і сам ховається, бо він там у них у розстрільних списках. Нині шукаємо, як йому допомогти.
В організації є члени, готові своїм коштом, на своїх хвилях ставити на звільнених територіях радіовежі чи піднімати ті, що є, вмикати через них інформаційний продукт тих журналістів, які звідти виїхали. Тобто дати їм роботу, платити гроші – щоб було мовлення. Але все вперлося в бюрократію, уже півроку з тим боремося. На жаль, складається враження, що це потрібно лише незалежним медіа.
І от на зібранні ми вирішили боротися якраз у цих трьох напрямках.
– Яким чином?
– Є багато різних шляхів. Вирішили зробити такий загальний блок – кожен із нас має якусь патріотичну новину зі свого регіону, закидає її в загальну базу, а решта показує в себе. Під це вже підписалося дуже багато міст, є люди, які готові вкладати свої гроші у продукт, який би об’єднав нас усіх.
– А що з мовленням у звільнених містах?
– У більшості там немає українських каналів. Справа в тому, що в Донецьку й Луганську місця, де стоять вишки, захоплені, там увімкнені російські телеканали. Можна на високих точках, які з ними межують, змонтувати вежі та увімкнути канали українські, але цього чомусь немає. У нас є люди, готові це зробити власним коштом, але все впирається в бюрократію!
– Виглядає, що влада відклала цю проблему на потім. Як ви плануєте до неї достукатися?
– Зараз стало трохи легше, бо медіа індустрія завдяки НАМу представлена тепер у громадських радах – при Нацраді чи при Укрчастотнагляді, у Верховній Раді, тож ми намагаємося впливати на речі, які нас хвилюють. Але все йде дуже складно. А зараз немає часу чекати реформ у ЗМІ, вони мали бути ще вчора. Ми самі створюємо ці зміни всередині себе, але поки що, здається, це потрібно тільки нам.
– От в Україні тепер є нове міністерство – інформації. Як думаєте, воно може допомогти?
– Поки що ніхто не знає, що це буде і навіщо воно. Якщо це тільки реєстрація ЗМІ і т. д., то невже в нас мало цих реєстрацій? І в Нацраді ми зареєстровані, і в Держнагляді, і в Укрчастоті, і в Мін’юсті… Скільки тих реєстрацій ще треба?
Інша річ, якщо, наприклад, вони кажуть – нині треба підсилити тиск на громадянську свідомість з такого-от питання, у них там є якийсь ньюзрум і він дає нам ту інформацію, якої ми не знаємо, а далі ми вже працюємо над нею самі…
А якщо воно створюється для контролю ЗМІ, то логіки тут нема. Зайдіть в інтернет – це неконтрольований ринок.
