Волейбольна сім’я з Делятина. Про перемоги “Горіша” на Прикарпатті й чемпіонат України (ФОТО)

Хоч волейбол на Прикарпатті визначили пріоритетним видом спорту на 2020 рік, про чемпіонати чи кубки рідко десь прочитаєш, а побачити взагалі зась.

Але не все так погано, принаймні для волейбольного клубу «Горіш» Делятинської ОТГ. Чим живе команда, Репортер говорив за кавою з тренером Андрієм Стефураком і гравцем Ростиславом Киселюком.

«Наразі в команді 14 людей, – говорить тренер клубу «Горіш» Андрій Стефурак. – Трохи складно, бо в команді були заробітчани, тому кількість постійно змінюється – то 12, то 10. Команда сформувалася в жовт­ні 2016 року. Проводився чемпіонат району в Надвірній і тоді ми вперше зібралися. Тоді й виграли перший раз. Навіть більше скажу – після того на районці ми більше жодної гри не програвали. Не можу сказати, що були сильно підготовлені, більше аматори. Я грав за команду ІФНТУНГ, інший гравець – за медуніверситет, третій за ПНУ і т. д. Нас було четверо, але й того вистачало. Тоді за перше місце давали м’яч».

За його словами, в команди не було і тренера, всіма організаційними питаннями Стефурак займався сам. Але йому завжди допомагав Ростислав Киселюк. Починалося просто – спочатку група у вайбері, далі змагання раз на рік. У 2017 хлопці виграли одразу кубок і чемпіонат району.

«У 2018 році я пішов з команди університету, бо не міг грати й там, і там, – пояснює Стефурак. – Вже на сезон 18 / 19 зібрав хлопців, заявив нас на чемпіонат області. Тоді ми зайняли аж сьоме місце. Але минулого року звичним складом виграли чемпіо­нат області, взяли перше місце! Постійно грали проти сильніших, набиралися досвіду, інакше чемпіоном не станеш. Ну й потихенько йшли вперед. Наприклад, у нас в команді зараз є капітан Володимир Завісляк, він дворазовий володар статуетки MVP (найбільш цінний гравець – авт.)».

До чемпіонату області, який проходив 13-14 червня, команда готувалася повним ходом, окрім місцевих з Делятина, взяли ще двох хлопців з Долини. Вийшли з плей-оф до четвірки – «Карпатнафтохім», «Кутище» та «Рожнів» – виграли. Отримали кубок, медалі і на цьому все. З області команда за першість на Івано-Франківщині не отримує нічого, як і з району.

«Кутище» разів шість вигравало чемпіонат області, але ми їм це перебили, – хвалиться Ростислав Киселюк. – Створили ГО «Федерація волейболу Делятинщини». Андрій возив на змагання дітей, дівчат. Вони, до речі, минулого року зайняли четверте місце в області. Є чим пишатися. Взагалі в нас хлопці з команди займаються волейболом дуже серйозно. Вже менші підростають, тренуються. Але ми не на ставці, зарплат у нас немає, а гроші з ОТГ виділяють мінімально – на проживання, якщо десь їдемо».

В команді кожен живе своїм життям. Ростислав зараз паралельно з тренуваннями займається чоловічими стрижками, хоче працювати в барбершопі. Капітан команди – на інтернатурі в медуніверситеті, хоче бути урологом. Ще двоє гравців підробляють на будовах – один у Києві, інший в Чехії. Але поміж того, що всі розкидані, – тренуються системно двічі на тиждень, один одного прикривають, стараються підтримувати форму.

«Коли знаємо, що буде тур по змаганнях, то тренування робимо інтенсивніші, треба ж підготуватися добре, – каже Андрій Стефурак. – Минулого сезону виграли чемпіонат області, а цьогоріч заявились на чемпіонат України. 12-13 вересня в нас змагання за кубок в Тернополі. Тому зараз повним ходом готуємось. Та й добрали собі пару хлопців до команди – з Верховини, Франківська, з Львівської області, Бережан – усі студенти з Франківська. Відразу забігаю наперед – будемо грати з командою, що того року зайняла третє місце у Вищій лізі України. Якщо пройдемо перший етап, то нам може й команда із Суперліги попасти в групу».

Зараз, кажуть хлопці, взяли в команду ще двох тренерів. Один з них є майстром спорту міжнародного класу, був колись чемпіоном Європи у збірній СРСР, та його дружину. Одне без одного, за словами Анд­рія, вони нікуди.

Читайте: Червона зона: як тепер живе та протестує Прикарпаття (ФОТО, ВІДЕО)

«Буде видно, як зіграємо в кубку, бо цей тренер жорсткий, вольовий, – сміється Стефурак. – Та й не завадить якась певна системність у тренуваннях. Ми не можемо відразу пройти просто так у Суперлігу, але хотілося б. Спочатку треба виграти першу, другу, або ж давати так званий членський внесок до федерації – 80 тис євро. Це такий вже спортивний принцип. Ще й карантинні обмеження до всього. Команди з цілої Украї­ни поділили по зонах – щоб ніхто далеко не їздив, а коли вже буде другий етап – аж тоді зустрічалися вже де попаде. Постійно шукаємо генерального спонсора. Важко з цим, але тримаємось якось».

Тренер каже, іноді доходило до того, що не було грошей на бензин, аби доїхати до місця проведення змагань. В той час, як на інші команди можуть виділяти по 2 млн грн. Але секрет успіху команди зовсім в іншому.

«Все просто – в команді немає гнилих людей, – каже Андрій. – Більшість з нас із однієї школи, усіх всі знають, як сім’я. Та й постійно відпочиваємо разом десь після ігор, до ігор (сміється – авт.). Єдине, що іноді важко зібратися з точки зору дисципліни. Бо ж я старший за всіх хлопців на пару років і коли щось говорю, то ніби до стіни. Але от зараз є новий тренер, тренуємось, готуємось, а далі буде видно».

Автор: Богдан Мисюк