«Я не громадянин України, але дуже люблю Україну», — з таких слів грузинського бійця полку «Азов» починається фільм франківця, військового кореспондента полку Руслана Ганущака «Брат за брата».
Стрічка присвячена грузинським побратимам, які пліч-о-пліч з українцями воюють проти спільного ворога на Донбасі. «Репортеру» вдалося поспілкувався з двома героями фільму — Георгієм Саралідзе і Давідом Сулейманашвілі, пише Репортер.
Минулого четверга, 26 травня, в актовій залі Прикарпатського університету Руслан Ганущак презентував свій документальний фільм. Це вже не перша його стрічка про війну на Донбасі, попередній фільм «Два дні в Іловайську» раніше відзначили на кількох фестивалях. «Брат за брата» також вже отримав свою першу нагороду — на кінофестивалі «КіноДок» у Чернігові. Серед 20 учасників фільм посів третє місце.
До речі, фільм показували якось символічно — на день незалежності Грузії. Ще одним збігом стало те, що у Маняві, куди гостей повезли на екскурсію, якраз перебувала знаменита чудотворна ікона із Грузії.
У Франківську на фільм прийшли студенти, бійці АТО, журналісти. Під час перегляду більшість витирала сльози…
Два прапори
Георгій Саралідзе, позивний «Гюрза» — із Тбілісі. Усе життя був військовим, пройшов не одну війну, дослужився до віце-полковника.
Давід Сулейманашвілі, «Скорпіон» — також військовий. Свого часу пройшов курс в американських «зелених беретах». Каже, Грузія давно перейшла на стандарти НАТО, що треба зробити й Україні. Нинішнє вважає застарілим, радянським.
З вигляду обидва страшенно суворі. Але в розмові дуже щирі, відкриті. Бійці у формі, на шевронах написано — грузино-бандерівці.
Чого воюють в Україні? Для «Гюрзи» — це борг. Пригадує, коли в Грузії була війна, то стояв на обороні з хлопцями з УНА-УНСО — батальйоном «Арго».
«І ми зараз повинні помагати вам, — каже Георгій. — Нема ніякої різниці — за Україну воювати, чи за Грузію — ворог у нас спільний!».
З-під закочених рукавів форми, у «Гюрзи» видно багато татуювань. Сміється, коли підмічаємо. На руці вибита степова гадюка — його позивний. На лікті має коловорот. Останню — шеврон «Азова» — зробив вже в батальйоні. Ще розстібає сорочку — з лівого боку, де серце, показує два наколоті прапори — грузинський та український.
На Донбасі Георгій воює вже два роки. Раніше не був в Україні жодного разу.
Давід Сулейманашвілі з 2013 року мешкає в Дніпропетровську. Перебрався сюди, бо хотів чогось нового й відпочити від військової справи. Мав власний бізнес — пекарню, де сам випікав смачний грузинський хліб.
«Одного разу до нас зайшли військові, — пригадує Давід. — Ми їх пригостили гарячими лавашами та всім, що мали. Розговорились, дізнались, що я з Грузії. Тоді один із них сказав, що в боях біля Донецького аеропорту загинув один грузин. І я зрозумів, що не можу бути тут — маю йти туди, бо потрібен».
В «Азові» Давід воює вже півтора року. Він розвідник. Каже, серед українців знайшов у полку справжніх братів.
«Я здивований з того, що побачив на Прикарпатті, серйозно кажу, — говорить Давід. — Я побачив Україну, відчув її тепло, традиції. Це мають побачити й там — на Сході. Я з бази виходжу в цивільному, сідаю та слухаю, що говорять там люди. Відчувається велика пропаганда, сильна інформаційна війна не на нашу користь. Люди звідти мають познайомитись із Західною Україною, а ці — зі східною. По-іншому ніяк».
Його боялись вороги
З болем «Гюрза» та «Скорпіон» розказують про свого загиблого побратима — Георгія Джанелідзе з позивним «Сатана». Раніше їх було троє, вони називали себе «Пекельним екіпажем».
18 квітня 2015 року «Сатана» загинув під Широкиним. Стрічка «Брат за брата» присвячена його пам’яті.
Кажуть, був прикладом для всіх, як можна воювати без страху. Він також пройшов війну в Абхазії, Осетії. Жив у Туреччині, мав свою справу, дружину, двох дітей, але все лишив і приїхав сюди, бо воїн.
«Його боялися вороги, але те, що вони з ним зробили — найстрашніше й недостойно, — скрізь зуби говорить «Гюрза». — Такого б ніколи не зробив жоден офіцер, жоден рядовий — замінувати мертве тіло. Це не воїнський вчинок. Вони знали, що підемо забирати тіло і зробили так, аби інші хлопці підірвались».
Цей уривок є у фільмі Ганущака. Режисер взяв його з сервісу «YouTube» — відео є у вільному доступі. Сепаратисти зняли на камеру мінування тіла загиблого героя та виклали в інтернет…
До Франківська разом з «азовцями» приїхала і вдова загиблого — Тамара Хенгава. Постійно плакала. Дякувала за фільм про її чоловіка.
Не маємо права
«Гюрзу» обурює те, що бійців-іноземців називають волонтерами — мовляв, іншого статусу закон не передбачає.
«Я ніколи не буду волонтером, бо я воїн, — говорить Георгій. — Ми пишаємося тим, що воюємо за Україну, навіщо приховувати?».
За словами «Гюрзи», українців, які воювали на боці Грузії, тодішній президент Едуард Шеварнадзе нагородив орденом Вахтанга Горгасала ІІ ступеня. Його присуджують військовим за хоробрість і героїзм. А родині загиблого «Сатани» українська влада не надіслала навіть листа подяки. Дуже то болить.
«Не прошу за себе чи «Скорпіона», а за мого загиблого брата, — ще різкіше говорить «Гюрза». — Якщо гине іноземець, нехай хоч один депутат підніме одне місце та підійде до батьків бійця, які приїжджають за тілом, нехай подивиться в очі, подякує. Інакше діти загиблих почнуть їх ненавидіти. Нехай візьмуть урок з Грузії, як там поважали тих хлопців, які прийшли за нас воювати».
А ще в Україні Георгій зустрів своє кохання. Хотіли розписатися в Запоріжжі, бо наречена звідти. Не вдалося. Там сказали, що нелегал і, взагалі — якщо багато говоритиме, то викличуть міграційну службу.
«Прямим текстом сказали, що ми, грузини, тут маємо право лиш на безкоштовні гроби, — говорить боєць. — Ще питають, мовляв, а хто вас просив воювати? Я не хочу цю війну покидати, бо є честь, доблесть, повага. Але не хочу, аби мене принижували».
Франківські волонтери запропонували «Гюрзі» зробити весілля у Франківську. Кажуть, тут проблем не буде. Той цікавиться, чи можна повінчатися, бо йому то дуже важливо. Можливо, приїде брати шлюб.
Comments are closed.