Прикарпатець Петро Сушко з побратимами 100 днів тримали позицію на околицях Часового Яру

Facebook
Telegram
X
WhatsApp

Понад 100 днів Петро Сушко разом з побратимами тримали позицію на околицях Часового Яру. Історію чоловіка розповідає Галицька територіальна громада на своїй сторінці у Facebook.

Петро Сушко. Військовий. Галичанин. Війна. Часовий Яр.

Народився Петро 10 липня 2000 року в Галичі. Навчався на коваля в училищі №21 в Івано-Франківську. За професією не працював – одразу пішов на «Радіозавод», де працював майже три роки. У АТО чи ООС участі не брав, досвіду строкової служби не мав також. У 23-річному віці став на захист України. 29 квітня 2024 року був ще в Галичі, а 30 квітня – вже у Рівному, на полігоні.

Читайте також: «Діти не мають знати війну». У «Ветеранському просторі» у Франківську ветерани зустрілися з сім’ями загиблих побратимів

Пройшов тритижневу базову воєнну підготовку, далі було навчання в Британії. Після повернення став до лав 24 бригади і вирушив на Донеччину область. Там знову були полігон, навчання. Потрапив у роту вогневої підтримки. За кілька днів вже були «на нулі».

Каже, зі зброї у них були автомати Калашникова (АК-74), навіси, набори патронів і завдання дійти до секторів забудови в Часовому Яру. Але до будівель дійти не вдалося.

Нас вели провідники, але не довели. Тож першу ніч спали просто на землі під дощем і ворожими дронами. На другий день добралися до невеликого бліндажа. Із 17 осіб до схованки дійшли тільки 5. Провідник підірвався на «пелюстці». Також було і декілька «двохсотих», – розповідає військовий. – Частина групи лишилась, щоб евакуювати загиблих і поранених. А ми розділились на 2 і 3. Так і вели боротьбу. Я був наймолодший, а з Івано-Франківської області нас було в тій групі троє.

До Часового Яру група так і не дійшла – зупинилась на околиці.

Звідти воїни могли вести тільки допоміжний вогонь, практично не брали участі в ближніх боях. Проте, каже Петро, і там їм було не солодко.

Весь час ми лежали в окопі, накриті поліетиленовою плівкою і якимись дошками. Зверху висіли дрони. Дощ і негода. Холод. У той час ще почались дуже сильні тумани, – каже Петро. – Якраз в туман вони найбільше атакують і ми тоді мали більш-менш ближню перестрілку. Один із нас відлучився до туалету і виповз практично на ворога. Не буду вдаватись до подробиць, але цю несподівану атаку ми відбили. Ціною двох життів – одного з наших розстріляли одразу, інший хлопчина поранений приповз до нас. Ми йому надали допомогу і передали далі. Але до евакуації він вже не дожив.

Читайте також: Операційна в укритті та готель. Яким буде новий реабілітаційний центр, що будує Івано-Франківська ОВА

Сушко. Галицька територіальна громада. Війна. Оборона. 100 днів.

Хлопці зайшли на позицію 18 жовтня 2024 року, а вийшли – 26 січня 2025 року.

Крім дронів та обстрілів з міномета, окупант ще травив їх газом.

Захисту від хімічних атак не було, тож якнайбільше притискались до землі й просто намагались вижити. Страшно було тільки в перші дні. Потім це все переросло в щоденну роботу, чи то боротьбу, – каже Петро. – Поза все, докучали ще й гризуни. Те, що вони жили з нами – то таке. Але вони вночі любили ще пересуватись і створювати цікаві звуки, які ми іноді вважали за наближення ворога. Тож доводилось щосекунди бути готовим до всього.

У невеликому бліндажі хлопці тримали оборону понад 100 днів без перерви. Прострілювали територію, надавали вогневу підтримку. Намагалися виживати.

Оскільки ми були далеко спереду, то сухопутного постачання не було взагалі – все доставляли вночі дронами. Бували часи, що їжі не було три, а то й п’ять днів. Тож ми збирали дощову воду, кип’ятили і пили – так і вижили. Проте коли вже якась доставка до нас прилітала, то могли трохи й пошикувати, – розповідає військовий. – Чого найбільше не вистачало – сигарет і солодощів. Курили все – від чайних пакетиків, до сухого дубового листя. А солодощів хотілося до смерті.

Читайте також: Умови – майже бойові. Як інструктори «9 Line» проводять вишколи для військових

Після цих днів на фронті хлопець пообіцяв собі, що ніколи не кине палити.

Каже, що завжди згадує слова «діда» – військового, з яким провів ці дні: «Не завжди так буде».  Ці слова навіть наніс собі на светр. А колись планує і справжнє татуювання зробити.

Зараз солдат перебуває у відпустці, відвідує родичів, допомагає батькам. Тішиться, що вижив, адже надії на повернення звідти було мало. Після відпустки знову повертається на фронт, адже війна ще не закінчилась.

Підсумуйте за допомогою ШІ

Читайте «Репортер» у  Telegram та Instagram  – лише якісні новини та цікаві статті у вашому телефоні

СХОЖІ НОВИНИ
На війні загинув прикарпатець Михайло Когут
втрати ворога
війна
ОСТАННІ НОВИНИ
На війні загинув прикарпатець Михайло Когут
Прикарпаття втратило військових Анатолія Милтусова і Валерія Пінчука
дувірак (8)
Гуцули і казки. Як створювали розпис «Молочного кафе» у Франківську
Відновили світло
Графіки вимкнень електроенергії на Прикарпатті 20 січня
Узин-Марцінків
135 тисяч за історію: в Узині презентували одну з 19 книжок про приєднані села (ФОТО)
ГРВІ
За тиждень до лікарні з грипом, Covid та ГРВІ госпіталізували 170 прикарпатців
рятувальники
Вчора рятувальники загасили 18 пожеж на Прикарпатті - горіли будинки, літні кухні, стайні
підозра
Збитки понад 262 тисячі гривень: на Прикарпатті підозрюють інженера технагляду
повітря
З підприємцем, який палив шини у Хриплині, розірвали договір оренди
суд
Начальник відділу освіти у Галичі шахрував з оплатою комунальних послуг у трьох ліцеях
збитки
Директорку комунального підприємства у Франківську судитимуть за розтрату під час ремонту ліцею
премії
Митці з Прикарпаття потрапили у короткі списки Шевченківської премії-2026
Паньків
Франківський шахіст Максим Паньків здобув срібло та бронзу на міжнародному фестивалі
Прокрутка до верху