«Збирайся – їдеш у Франківськ», – цю лаконічну фразу почув Олег Йосипів одного вечора по телефону від нинішнього головного патрульного міста Дмитра Міхальця. А до того він пройшов Майдан, був там заступником сотника, потім помагав формувати батальйон «Київ-1», служив в АТО, пройшов відбір у київську поліцію. Нині – заступник начальника патрульної поліції Івано-Франківська, тепер наводить порядок уже в рідному місті.
Олег кілька разів змінює час зустрічі. Вибачається – робота, виклики. Нарешті, надвечір приїздить сам. За чаєм розказує про себе: родом із села Нові Кривотули Тисменицького району, з багатодітної родини, ще має молодших сестру і трьох братиків, найменшому – 10 років. Дуже пишається родиною.
Постійно дзвонить телефон. На екрані світиться фото маленької дівчинки – чотирирічної донечки Ані.
«Плюс роботи у Франківську, що я тепер можу бути біля неї, – розпливається у посмішці Йосипів. – Вона знає, що тато поліцейський. Кожен вечір дзвонить, каже, бачила поліцію з синіми маячками».
А ще три роки тому у нього було інше життя – бізнес, робота, гроші. Був підприємцем, мав добрий прибуток, але все змінилося, коли почався Майдан.
«Як сьогодні пам’ятаю: понеділок, грудень, падав такий лапатий сніг і біля ОДА зібралося багато людей. Відзначив, що дуже багато молоді – як я, ще молодші. Мені тоді було 23 роки, – пригадує Олег. – В якийсь момент мене це так вразило, що назавтра подався до Києва».
Зізнається, що перші дні на Майдані був «туристом», ходив, як і більшість, з прапором на плечах, фотографувався. Коли створили Самооборону, пішов у сьому сотню Лева. Спершу був просто бійцем, а потім обрали заступником сотника. Пригадує, що під час першої зачистки 11 грудня повів сотню на Європейську площу, його схопили «беркутівці», а хлопці з Калуша просто таки витягали за ноги, врятували. Найболючішими були останні дні… Стояв з побратимами на барикадах, а наступного дня дізнався, що їх уже нема в живих.
Після Майдану Олег лишився в Києві. Каже, довіри до міліції не було, то порядок на себе взяла Самооборона.
Пригадує, що тоді навчання з ними проводив легендарний, уже нині покійний генерал Сергій Кульчицький.
«Він був хоч і з таким високим званням, але спілкувався з усіма на рівних, – розказує Олег Йосипів. – Помагав багато, підказував. Ті знання потім дуже згодилися».
На початку квітня 2014 року Йосипів долучився до створення батальйону особливого призначення «Київ-1». Потім став заступником комбата.
Розказує, відбір був жорсткий. У перший день охочих вступити у батальйон було 190, а пройшли тільки вісім.
Бійці батальйону разом з правоохоронцями наводили порядок у столиці. Каже, дехто з керівництва не сприймав їх, комусь вони заважали. Одного разу гумовими кулями обстріляли автомобіль Йосипіва – хотіли залякати.
«Погрози побратимам були часто, а через що? – говорить Олег. – Ми були новими у старій системі, з якою не погоджувалися. Після Майдану багато керівників лишилися на своїх посадах, вони не могли на нас впливати. Часто називали нас «недопаленими», мовляв, Майдан спалили, а нас – ні».
У липні 2014 року Йосипів поїхав на свою першу ротацію в АТО – у Слов’янськ. Потім були Курахово, Красногорівка, Мар’їнка. Патрулювали у так званій буферній зоні, але там теж було різне…
У липні минулого року, на черговій ротації, дізнався, що в Києві запрацювала патрульна поліція.
«Чув, що нарікають, мовляв, прийшли молоді, не можна проїхати, «ксіви» вже не помагають, – згадує Йосипів. – Тож мені захотілося спробувати себе там, бо це саме ті зміни, яких ми прагнули. Бачив у тому якесь продовження Майдану».
Компанію Олегу склав його бойовий товариш Вадим Лісничук. (До слова, його на початку березня цього року призначили начальником поліції у Черкасах). Після численних тестів, комісій і співбесід 7 листопада минулого року їх обох прийняли у поліцію. Каже, прийшли туди вже з досвідом керування підрозділами, тож їх одразу відібрали на заступників в інші міста, де буде поліція.
«І тут якось ввечері дзвонить телефон, Дмитро Міхалець: «Збирайся – їдемо у Франківськ», – сміється Йосипів. – Я його й не знав особисто, бачив лише, бо важко не помітити. Чув від інших, що справедливий, і це мені близьке. Поїхали і тепер працюємо разом».
Олег говорить, що після служби в АТО та патрулювання у столиці тут, у рідному місті, важче морально.
«Почав втрачати окремих «друзів», які хотіли якоїсь допомоги, – пояснює він. – Але ж справжній друг, який розділяє твої погляди, цінності, не подзвонить і не попросить чогось неправильного?».
У кабінеті Йосипіва на стіні прикріплені найцінніші речі – фото донечки, прапор сьомої сотні Самооборони та прапор батальйону «Київ-1». Каже, коли люди приходять, то вже знають, куди й до кого.
