Війна в країні таки трохи витіснила на другий план інший фронт, не менш важливий і не менш драматичний – дитячу онкологію. Сьогодні на Прикарпатті лише на обліку в онколога є 96 дітей і 78 – в онкогематолога. Тільки за липень цього року виявили п’ять лейкемій та одну лімфому. Шість дітей за місяць – це дуже багато, стверджують фахівці.
При вході у дитяче відділення онкогематології при обласній дитячій лікарні одразу в очі кидаються капчики, рівненько поскладані під стінкою, курточки на вішалці, светрики. Далі – приміщення з розмальованими казковими героями стінами. Всюди іграшки, дитячі малюнки. Одразу й не скажеш, що ти в лікарні, більше подібно на садочок.
А от на другому поверсі все видається інакше. Лікарняні коридори. Багато людей у білих халатах. Вони метушаться, бігають туди-сюди. Втомлені мами ведуть за ручки малюків. Поголені голівки, бліді личка, пов’язки на обличчі. Бачиш цих малюків, згадуєш вивіску «дитяча онкологія» і ніяк не вкладається в голові – як у такого маляти може бути такий страшний, «дорослий» діагноз? У будь-якому разі здоровому тут важко, ніяково.
Життя продовжується
Відділення онкогематології у Франківську відкрили три роки тому. Ним керує Алла Іваненко.
«У нас переважно діти з Івано-Франківська, – каже завідуюча. – Того року поступали діти з Рожнятівщини, перед тим була Косівщина. Неможливо сказати, що всі райони однакові. Лише можна думати, яка причина?».
Відділ, каже Алла Іваненко, переповнений. Тут лише сім палат загалом на 25 ліжок: 20 – гематологічних, п’ять – онкологічних.
За словами Іваненко, поки діяла державна програма забезпечення онкохворих дітей, проблем з медикаментами не виникало. Але в минулому році, через війну, цієї програми не було. Тепер не вистачає дуже важливих препаратів для лікування.
«Ми замовили медикаментів на 7 млн. грн. ще за тими цінами, – говорить вона. – Дочекалися ліків майже на мільйон. Їх небагато – кілька позицій, бо вони дуже дорогі. Близько 30 тис. грн. може коштувати одна ампула. Чекаємо на програму, яку обіцяють затвердити з дня на день».
Необхідні препарати досі просили в національній дитячій спеціалізованій лікарні «Охматдит». Запити туди подавали через міністерство охорони здоров’я.
Також із купівлею препаратів батькам онкохворих дітей дуже допомагають благодійний фонд «Ти – Ангел» та небайдужі благодійники. Є у Франківську і спеціальний фонд для дітей міста. З нього виділяють близько 40 тис. грн. одноразової допомоги на кожну дитину. Для малечі з районів таких фондів, на жаль, нема.
«Незважаючи на проблеми з фінансуванням, онкогематологічна галузь зробила грандіозний крок вперед, – стверджує Іваненко. – Ми працюємо за сучасним європейським протоколом. У нас 75 % дітей одужує. Це дуже велика цифра. І варто боротися за кожне життя. І ми боремося».
Лікар розповідає, що їхні підопічні дорослішають, одужують, виходять заміж, народжують дітей. «У мого першого пацієнта, якого я лікувала від двох років, недавно народився син, – з посмішкою згадує пані Алла. – Я вже й на весілля почала ходити до своїх підопічних. Тобто життя продовжується».
Хвороба віку не знає
З маленькими місцевими «мешканцями» нас знайомить дитячий онколог Юрій Томащук. З «мешканцями», бо дехто з діток лежить тут по кілька місяців, а то й рік.
Медик розповідає, що на обліку в кабінеті дитячого онколога – 96 дітей зі злоякісними захворюваннями та 37 – з доброякісними. Віку ця страшна хвороба не знає.
«Недавно у мене виписалася малеча, яку ми лікували з чотирьох місяців. А ще був пацієнт, успішно пролікований з піврічного віку, – розказує медик. – Останні два випадки – діткам було до місяця. У них були комбіновані пухлини, тобто по дві окремі злоякісні – у головному мозку та черевній порожнині. На жаль, вони загинули. Невчасна діагностика, батьки звернулися пізно. Вони не довіряли педіатрам».
Дорогою Томащук розповідає про семирічну пацієнтку – Діанку Шпакович з Рожнятівщини. У неї нейробластома з метастазами у кістки хребта і кістковий мозок четвертої стадії. Зараз дитина успішно вже півтора роки у ремісії. Пройшла основне лікування – шість блоків тяжкої хіміотерапії та пересадку кісткового мозку.
Дивіться, яке чудо!
Заходимо у палату до хлопчиків. Вся вона заставлена ліжками, кріслами, шафами, є навіть дитяча колиска. Не пройти. У ній лежать четверо хлопчиків, під крапельницями. Біля кожного мама. На стінах – кольорові малюнки, роботи студентів-волонтерів.
На одному з ліжок, незважаючи на крапельницю у вені, весело товчеться непосидючий дворічний Миколка Кіщук із Верховини. Біля нього – мама Ганна. Вона багатодітна. Вдома має ще семеро дітей. У лікарні вони з березня цього року. Восени 2014-го звернулися до лікаря, бо в дитини під оком вискочила якась гуля. У поліклініці сказали капати ромашкою. Капали – зникло. Але потім та гуля знову з’явилася, ще й більша. Тоді відправили до області. А тут виявили онкологію. Миколку прооперували в Одесі, потім він пройшов 18 курсів опромінення. Далі – нова пухлину на шиї. Зараз хлопчик проходить хімію, загалом її треба шість блоків, нині залишилося ще три. Пухлина зникла, рецидиву нема.
У палаті під № 5 лежать дівчатка. Гостям тут не здивовані. Посміхаються до свого лікаря. Погляд якось падає на найменшу дівчинку в гарній рожевій спідничці – це чотирирічна Ліза з Тлумаччини. Грається планшетом із хлопчиком із сусідньої палати.
«Я цю красуню скоро тут і припишу, на Коновальця, 132, – жартує Юрій Томащук про Лізу. – Вона у мене вже рік. Ми їй врятували нирку – вирізали пухлину. Але зараз має важке лікування».
«А це десятирічна Вікуся з села Степанівки Калуського району – наше чудо, – лікар знайомить ще з однією маленькою пацієнткою. – Завідуюча її недавно не впізнала. Бо коли вони до нас приїхали з інституту нейрохірургії, то дитина не говорила, не вставала, очі закочувались у різні боки. У неї пухлина головного мозку. А зараз – дивіться, яке чудо! Ходить, говорить. Правда волоссячко знову випало, бо маємо хіміотерапію».
Мама Віки каже, що з хворобою борються з квітня минулого року. Йдуть на покращення, тому трошки лікуються тут, а трошки відпускають додому.
Біля малюків лежить 16-річна Марійка з Отинії. Кволим голосом розповідає, що закінчує другий блок хімії. Біля неї поки нікого нема. Мама вдома – з маленьким братиком. Їх у родині четверо дітей.
Рак – не вирок
У відділенні є окремий бокс, де роблять інтенсивну хіміотерапію. Тут три окремі палати. Якісь більш просторі, ніж ті, де ми щойно були.
В одній – 12-річний Петрик з Рожнятівщини грається з ноутбуком. Його мама розповідає, що вже всюди були на лікуванні, бо з важкою хворобою боролися два роки. Зараз Петрик на контрольному обстеженні.
«Ще ця красуня ніяк не може оздоровитися, – Томащук підводить до іншого ліжка. – У дитини купа проблем. Але вона – боєць!».
Симпатична дівчинка несміло посміхається з-за маминої спини. Це 12-річна Діанка з Долинського району. У четвер вона починає п’ятиденний блок поліхіміотерапії.
«Прийшла з дому з волоссям, а піде – без», – зітхає мама дівчинки.
Мама Петрика підбадьорює, мовляв, відросте, її хлопчик он який кучерявий став, навіть стригтися не хоче.
«Потім уже проліковані діти приходять до нас із гарним відрослим волоссячком, і то після важких діагнозів, – підбадьорює Юрій Томащук. – Рак – не вирок, лише діагноз».
***
Віталій Сабан, голова благодійного фонду «Ти – Ангел»:
«Зараз ми взяли під опіку дев’ять важкохворих діток і збираємо для них кошти. Всю інформацію про них розмістили на нашому сайті www.tyanhel.org.ua.
Окрім фінансової допомоги, робимо такий час терапії – привозимо до лікарні психолога, який працює з дітками, організовуємо їм різні свята, залучаємо до волонтерства школярів».
Для охочих допомогти – реквізити фонду:
р / р: 26000060398106
ЄДРПОУ 36321738
Отримувач: БО «БФ Ти – Ангел»
Банк отримувача: ПриватБанк
МФО 336677
Призначення платежу: благодійна пожертва (при перерахунку від підприємства – благодійна допомога без ПДВ).
Comments are closed.