Франківські військові, 16 родин, уже четвертий рік не можуть заселитись у квартири, які їм ще у 2012 році придбало Міноборони. Замість ордерів і ключів – суди. Міністерство судиться з забудовником, мовляв, квартири не відповідають державним будівельним нормам (ДБН) – низька стеля. Справа в тому, що усі 16 квартир на 11 поверсі, це мансарда і там справді похилий або ламаний дах і стелі нижчі, ніж зазвичай. Та люди згідні й на таке, бо мешкають із дітьми або в гуртожитку, або винаймають житло за власні гроші. Але їхньої згоди тут замало. І, як виявилося, справа навіть не в ДБНах.
А далі беремо лом
Новобудова на Січових Стрільців. Майор Олександр Мельник показує на вікна своєї квартири. Чекаємо, аби хтось вийшов з під’їзду, інакше не зайдемо. Ліфтом піднімаємося на десятий поверх, далі пішки. Аби зайти у квартиру, довелося просити двічі: спершу господар – йому відмовили, потім журналіст – квартиру відкрили. Дзвонили до депутата міської ради Романа Тимківа, це у його ТОВ «Трейд Проперті Груп» Міноборони придбало квартири.
Олександр Мельник у квартирі вперше. На порозі – купа рахунків. Дві кімнати, косметичний ремонт. Чоловік усе фотографує на телефон – аби показати дружині. Міряє стелю – десь 2,30. «Можна жити», – каже Олександр.
Подивилися, виходимо, виконроб зачиняє двері.
Майор із сім’єю з 1998 року живе в орендованій квартирі.
«А далі беремо лом, ламаємо двері та будемо заселятися, бо іншого виходу я не бачу, – каже Мельник. – Або мої дружина, дитина й теща ночуватимуть на сходовій».
Житло загрожує життю
У 2012 році майже 30 сім’ям військових житлова комісія франківського гарнізону розподілила житло. Міноборони оплатило – понад 4 млн. грн. У 14 квартирах вже мешкають люди, а 16 – порожні. Бо військова прокуратура Київського гарнізону подала позов про скасування договору купівлі-продажу цих квартир і запросила повернення коштів у подвійному розмірі. А все ніби через те, що квартири не відповідають ДБН. Будівельні експертизи – одна за одною: то радіоточок нема, то стіни не так пофарбовані, то пожежної драбини нема, кажуть черговики. Усі суди прокуратура програла, але не зупинилася. Запросили ще додаткові судово-будівельні експертизи по двох квартирах.
«Хочуть перевірити, чи не загрожує помешкання нашому життю, це вже смішно, – каже Ірина Москаленко, дружина військовослужбовця. – Поряд живуть сусіди, значить, придатні для життя?».
Те саме стосується і житла Мельників. А поки немає рішень експертиз по цих двох квартирах, решта теж не можуть отримати ордери. Але це неправильно, вважає майор юстиції Ольга Бурак – також одна з тих, хто чекає на житло. І тут звинувачує Івано-Франківську КЕЧ району (квартирну експлуатаційну частину) в бездіяльності.
«Вважаю, що начальник КЕЧ кожен ранок має починати з розмови із Департаментом капітального будівництва Міноборони про те, коли повернуть документи – договір купівлі-продажу, свідоцтво на право власності, акти прийому-передачі квартир, – каже Бурак. Наскільки я знаю, ці папери не в нашій КЕЧ, а десь у Києві».
На подібні закиди начальник Івано-Франківської КЕЧ району Володимир Мазур реагує спокійно.
«Якщо йде суд, то ніхто ніяких рухів не робить, – каже він. – Закон такий, я ж його не придумав».
Та й узагалі у цій справі є велика помилка, вважає Ольга Бурак. Адже Міноборони могло пред’являти претензії щодо невідповідності квартир вимогам ДБН лише тоді, якби було замовником будівництва, але ж міністерство купило готові квартири – очі бачили, що брали?
Черговики готові вже й на ту експертизу, але й тут проблема. Вона платна, платити має замовник, а військова прокуратура Київського гарнізону не може, грошей нема.
«Тому справа стоїть в експертному інституті і може стояти роками, – каже Ірина Москаленко. – Ми радилися з юристами, аби справа зрушила з місця, треба, щоб прокуратура відмовилася від позову або ж оплатила експертизу. Іншого рішення нема».
Жінка говорить, що вони вже навіть думали й самим оплатити ту експертизу, але там немалі кошти – 75 грн. на годину, і це тиждень-півтора роботи.
А може там вже хтось живе?
Родини військових упевнені, що це свідоме затягування історії, а справа – в коштах за житло.
«Ті гроші, які нібито коштують наші квартири, не відповідають вартості мансарди, за них заплачено як за повноцінні квартири», – каже Москаленко.
Хтось на цьому добре заробив, вважають родини військовослужбовців, а от хто – зараз уже й не розбереш.
Нині люди побоюються взагалі втратити квартири. Бо, кажуть, ходять чутки, що стосовно фірми-забудовника розпочато процес банкрутства і житло можуть просто арештувати. Тому майор Борис Кальянов іноді навідується до будинку.
«Приїжджаю подивитися на квартиру, а може, там вже хтось живе? Отак постою, почекаю, хтось виходить, то я заходжу, а як ні, то їду геть», – каже Борис.
Банкрутство своєї фірми Роман Тимків заперечує.
«Не дочекаються», – говорить депутат. А судові позови Міноборони пояснює тим, мовляв, що деякі посадовці в міністерстві вимагали в нього гроші, а він відмовив.
«Одному керівництву потрібні були квартири, а інше прийшло і сказало, що їм треба грошей, – каже Тимків. – Я відмовив. Після того вони почали псувати життя як мені, так і людям, які на ці квартири давно розраховують». Називати прізвища депутат відмовляється, а тим більше, за його словами, ті посадовці зараз там уже не працюють.
Тимків дивується, чому КЕЧ досі не забирає ключі від квартир.
«Ми із задоволенням віддали б ключі, – говорить він. – Квартири три роки стоять з котлами, з кухнями, плитами, сантехнікою, ми їх охороняємо…».
А поки йдуть суди, 16 квартир стоять зачинені, а родини військовослужбовців з дітьми тісняться у гуртожитку на території частини. Це колишня казарма, колись були кабінети, а тепер – житло. На першому поверсі при вході – повно дитячих колясок, на другому – санки. На третьому поверсі вздовж коридору – велосипеди, машинки. Спільний душ, туалет, кухні нема, кожен прилаштовує собі електроплитку в кімнаті, а замість умивальника – відро. У сім’ях по троє дітей. Одна кімната, посередині шафа, аби хоча б якось розділити помешкання. Умови – спартанські.
«Коли народилася третя дитина, я просила в Бога, щоб коли син піде в перший клас, він мав свій куточок, – каже Ольга Кальянова. – Бо старші двоє були в цьому обділені».
