Війна

Франківець Іван Матейко: “Не треба поширювати думку, що проти нас – армія бомжів”

Google+ Pinterest LinkedIn Tumblr

Офіцер Іван Матейко на війні не вперше. Прийшов воювати добровольцем 2014-го. За два роки повернувся до цивільного життя. Займався бізнесом у сфері маркетингу. Але відчував: росія не дасть Україні спокою, тому повномасштабного нападу не уникнути.

Підготувався заздалегідь, тому 24 лютого о сьомій ранку вже був готовий вирушати на фронт. Зараз служить у 10-й Гірсько-штурмовій бригаді. Днями соцмережами розлетілося відео, на якому Іван коментує роздачу повісток до військкомату як покарання. З цього питання ми й почали нашу розмову, пише Цензор.Нет.

Іван Матейко: "Не треба поширювати думку, що проти нас - армія бомжів"
Іван Матейко переїхав у Франківськ у 2014 році

ЗСУ – це не покарання

– Нещодавно ви запостили досить емоційне відео, на якому обурюєтеся через те, що цивільним виписують повістки до військкомату задля покарання. Цитую: Люди, перестаньте відправляти на фронт і в армію всіх, хто щось накосячив. Забудьте за те, що армія чи війна – це якесь покарання … Захищати країну – це честь. Що спонукало вас його записати?

– Я вперше за пару тижні добрався до інтернету й прочитав, що в Одесі відпочивальникам призовного віку на пляжі видали повістки. Я подивився коментарі до тих новин і мене то зачепило. Хоча насправді, це давно назрівало. Ми з хлопцями між собою неодноразово обговорювали такі дії. Тому це не тільки моя думка.

– Радник міністра внутрішніх справ Вадим Денисенко підтвердив, що такі повістки роздають, але запевнив, що це не масове явище. Припустив, що в деяких регіонах так роблять для того, щоб вплинути на настрої людей, які почали забувати, що йде війна. Видається так, наче розслабилися. Зокрема ті, хто на заході України. Ви як думаєте?

– Так, розслабилися, тому що не відчувають війни. Я так само живу на заході України. Після АТО переїхав з Києва до Франківська. Зараз, коли приїжджав на захід (мене перевели на іншу посаду, йшла робота по формуванню нового підрозділу, тому я трохи був тут), то бачив: у деяких людей сприйняття інше, аніж у тих, хто реально бачив жахіття війни. Вони не розуміють і не усвідомлюють того, який це може бути жах та біда. Так, люди всі різні. У кожного – свої риси характеру та сприйняття дійсності. Хтось адекватно оцінює ситуацію, а хтось продовжує жити своїм життям, таким чином абстрагуючись від дійсності, хтось ігнорує, комусь – взагалі байдуже. Леонід Остальцев колись правильно сказав: 80 відсотків населення взагалі все одно, що відбувається.

Початок війни

– Чим взагалі, окрім масштабів, відрізняється нинішній етап війни від того, що відбувалося у 2014-му?

– Ми це навіть з хлопцями проговорювали: АТО 2014-2015 років порівняно із Київщиною – це квіточки. А тепер Київщина порівняно із ситуацією на сході – дитячий садок (посміхається. – О.М.). Ми сюди лише тільки повернулися, але хлопці із нашого підрозділу говорять, що робота артилерії така, що раніше за роки АТО вистрілювали стільки, скільки зараз можуть за день. Тобто вона раніше не була такою активною. Прилітає все. Посадки вичісують “Точками У”. Відповідно, це зовсім інший рівень війни.

– Як для вас почалося 24 лютого?

– Мені з Києва подзвонив батько й каже: “Ну що ти? Спиш?”. Я зрозумів, що просто так о четвертій ранку він дзвонити не стане (посміхається. – О.М.). Я почав збиратися. Тоді вже “прилетіло” по Франківську.

Журналісти на війні. Як франківці з радіо, газети і ТБ захищають країну

– Ви пішли у військкомат?

– Так. О 7-й вже був з речами на місці. У мене уже було розуміння, куди я йду, адже був в оперативному резерві першої черги. Відповідно, одразу поїхав у свій підрозділ, а через деякий час опинився на Київщині.

– Писали про те, що там у боях брали участь “вагнерівці” та “кадирівці”. Ви їх бачили?

– Ні, ми їх не бачили. Зараз здебільшого війна ведеться артилерією. Тому на початках близькі контактні бої – це була рідкість. Зараз, правда, вони частіше відбуваються на сході України, тому що більша концентрація військ, а лінія зіткнення набагато ближча.

Проти нас – не армія бомжів

– А який він – наш ворог? Як його можна охарактеризувати?

– Потрібно припинити поширювати думку, що проти нас – армія бомжів. По-перше, знати, що ти можеш бути вбитий бомжем – не дуже приємно (всміхається. – О.М.). По-друге, ми воюємо проти сильної армії. Як я сказав, зараз бої вже контактні. Їхня інтенсивність залежить від розташування. Тому що лінія зіткнення велика – десь зони більш активні, інші – менш. На сході – дуже близькі бої. На Київщині у таких брали участь окремі спецпідрозділи, або таке відбувалося під час штурму.

– Я з вами погоджуюсь, що не потрібно недооцінювати ворога та применшувати їхні можливості. Напевно, якби там були лише бомжі, ми б давно їх перемогли. А чи змінився ворог після звільнення Київської області?

– Спочатку вони думали, що пройдуться легким маршем, і все швидко закінчать. Тепер ні. Зараз вони вже більш підготовлені, навчені, пристріляні. Перегрупувалися та сконцентрували нормальні сили на потрібних їм напрямках. Ще одне: вони сьогодні зліші. Тому що у них немає виходу. А найагресивніший той ворог, який загнаний в кут. Невеликий у них вибір: тебе вб’ють або тут, або там.

– У людини завжди є вибір: можна було не йти на цю війну.

– Ми воюємо з ментально іншими людьми. Не треба порівнювати та аналізувати їхню поведінку, виходячи з нашого менталітету та нашого світогляду. У них зовсім інше сприйняття світу. Це люди орди. Як історик за освітою, скажу, що так завжди було. Так не воюють лише багаті армії, наприклад, американці, які повністю забезпечені.

Читайте «Репортер» у Telegram та Instagram – лише якісні новини та цікаві статті у вашому телефоні