Василина Кучерява Щедрості наших меценатів нема меж. Зрештою, як і нашій вдячності та винахідливості. Подумати тільки: днями на оперативній нараді голова обласної ради Ігор Олійник запропонував і одразу дав відповідні доручення видати «Книгу вдячності» з іменами усіх благодійників (установ, фізичних осіб, меценатів), які допомогли Прикарпаттю в ліквідації наслідків липневої повені.
До цього вони друкували списки благодійників, які переказали кошти на благодійний рахунок тільки на офіційному сайті обласної державної адміністрації. Схоже, цього виявилося замало. Бо виглядає, що Батьківщина має знати своїх героїв «в лице», а, на жаль, поки що добре не знає. Не знає так, як би хотілося нам чи їм?
Відтак з’являється купа запитань. Наприклад: невже ми не знаємо, що означає слово «меценат»? І чому вся наша безкорисність та благодійність має бути публічною та увіковіченою в якихось книжках? До речі, чомусь виглядає так, що, окрім тих благодійників, книгу читати ніхто не буде. Бо кому цікавий довжелезний список благодійників та суми їх пожертв?
Не пробуйте нам закидати цинізм до благодійності. Адже всі ми добре розуміємо важливість благодійності у цьому випадку. Але невже для вдячності нам конче потрібно видавати отакі книжки? Невже наша вдячність стане обґрунтованою та справжньою тільки тоді, коли ми закарбуємо її на сторінках книги?
То де ж тоді наше так зване меценатство? Яке вже за своєю суттю мало б бути без претензій на вдячність.
Comments are closed.