Долинський виправний центр № 118 стоїть серед лісу – на території колишнього військового містечка, за 5 км від села Тростянець і за 20 км від райцентру. Це не колонія суворого режиму, тут немає рецидивістів чи якихось кримінальних авторитетів. У центрі відбувають покарання засуджені, котрі, як кажуть офіційною мовою, – «стали на шлях виправлення». Але пом’якшеним режимом волю не заміниш…
На годиннику – обідня перерва. Засуджені шикуються до переклички. Нагадує спортивну лінійку, але з іншими правилами гри. На відміну, наприклад, від колоній суворого режиму, тутешні мешканці можуть носити звичайний одяг, мати при собі цінні речі та гроші, витрачати їх без обмежень, відправляти листи, отримувати посилки, передачі. Є дозвіл і на побачення: короткочасні – кожного дня до чотирьох годин, тривалі – один раз на місяць до трьох діб, але тільки з родичами. Деколи дозволяють недовгі виїзди за межі виправного центру: при необхідності звернутися до медзакладу, у випадку смерті близького родича чи інших обставин, які потребують присутності засудженого.
На території центру є житловий корпус – гуртожиток. Коридори там розмальовані у синьо-білий колір. У кімнатах живуть по 2-3 чоловіків. У дверях є одна маленька щілина, крізь яку видно життя засуджених. В їдальні вони самі випікають собі хліб – кажуть, що смачніший за магазинний, бо без домішок. Є тут і спортивний майданчик, клуб, працює навіть місцеве радіо. Засуджені можуть дивитися телевізор, читати книги. Читають багато, дехто потім виливає свої думки на папір – пишуть, малюють.
Новачків привозять групами до 25 осіб. Спочатку з ними працюють психологи, потім спецкомісія розподіляє їх на групи.
Назва центру говорить сама за себе. Виправний – шляхом виправлення маєш здобути собі волю. Засуджені обов’язково працюють – у тутешній виробничій зоні, а також за договорами на різних підприємствах, в установах чи організаціях. Але при цьому за ними має бути нагляд. Зарплата – не менше 75 % від загальної суми заробітку.
Продукцію здебільшого замовляють державні та комунальні установи. Наприклад, замовникам із Калуша та Долини зробили 15 дитячих майданчиків. Та за останні роки основним видом діяльності промислової зони виправного центру є лісозаготівля та переробка деревини, виробництво ящиків для берегоукріплювальних робіт, виробів з металу тощо.
«Із держбюджету виділяють кошти тільки на зарплату засудженим і часткову оплату за енергоносії, – каже Іван Гаврилишин, заступник начальника центру. – А це лише 15 % від загальних потреб. Решта – самофінансування».
Попри режимне життя виправного центру, деякі з засуджених ще здобувають базову середню освіту в Долинській вечірній школі. Вони мусять бути готові до життя на волі. Адже мало вийти з-за ґрат. Головне – навчитися жити так, аби не потрапити сюди знову.
До теми
До березня 1992 року тут був лікувально-трудовий профілакторій. Потім
установу перепрофілювали у спецкомендатуру з нагляду за умовно
засудженими при райвідділах міліції. Наступні роки – колонія-поселення
для осіб, що стали на шлях виправлення та колонія-поселення для осіб, що
вчинили ненавмисні злочини. У 2004 році заклад перейменували на колонію
мінімального рівня безпеки з полегшеними умовами тримання. Остаточна
назва закріпилася 1 січня 2005 року – Долинський виправний центр № 118,
з плановим наповненням у 360 осіб. Зараз тут відбуває покарання 341
засуджений.
