Порушник під час затримання вкусив міліціонера за ногу. Цей, на перший погляд, курйозний випадок трапився у Калуші зі старшим дільничним інспектором Зоряном Пілянським два роки тому. Це було б смішно, якби не… важковиліковний гепатит С, який потім виявили в міліціонера. Тепер його діти, а їх у сім’ї п’ятеро, відкладають гроші не собі на цукерки, а татові на ліки. Розраховувати на допомогу держави практично не доводиться.
Троє молодиків напідпитку чіплялися до перехожих. Дільничний Пілянський, який проходив повз, зробив їм зауваження. Та замість іти своєю дорогою, один із них накинувся на міліціонера. Ніхто з перехожих не допоміг. Зорянові таки вдалося самотужки затримати двох порушників, третій утік. Найбільш агресивний, який і вкусив Зоряна, був відомий міліції й раніше — судимий, зловживав спиртним, імовірно, й наркотиками…
Живі та мертві
Хворобу виявили майже через рік. «Я вже кілька місяців відчував незрозумілу втому, сонливість, і раптом, хоча вже давно не мав жодних проблем зі здоров’ям, захворів на бронхіт, — розповідає Зорян Пілянський. — Результати аналізів насторожили медиків, вони скерували мене на обстеження».
Далі з’ясувалося, що Пілянський хворіє на перший генотип вірусу С – найгірший з відомих, який важко піддається лікуванню.
Зорян Пілянський працює дільничним з 2004 року. Каже, за цей час не раз траплялися подряпини до крові. Колись обшукував наркомана і вколовся голкою, яка була в його кишені. Але міліціонери щороку проходять медогляд, і до того укусу результати аналізів завжди були нормальними. На запитання, чому не звернувся до лікарів одразу, дільничний лише сумно усміхається: «До лікарів ми йдемо лише тоді, коли травма заважає працювати. А так у міліції немає часу хворіти, нема хворих — є лише живі й мертві».
«Ми одружилися за кілька місяців перед тим випадком. Раніше обоє вже пережили невдалі шлюби, важкі розлучення. А коли познайомилися, здавалось, життя налагодиться, — розповідає Оксана Пілянська, дружина Зоряна. — У чоловіка від попереднього шлюбу двоє дітей: 15-річний Ваня та 10-річний Сашко, і в мене — 10-річна Наталка та 9-річний Михайлик. Зорян став батьком і для моїх дітей. Ми хотіли ще спільну дитину. І хоча рідні казали: «Куди вам п’ятого?», на світ з’явився Дениска. Аж раптом — ця хвороба. Тепер усе в нашому житті визначають результати аналізів…».
Перший курс терапії тривав півроку і, здавалося, дав позитивний результат. Тоді родина оплатила лікування самотужки — 30 тис. грн. Допомогли й колеги-правоохоронці. Проте хвороба повернулася. Причому аналізи показали високу концентрацію вірусу в крові. Хвороба стала «сильнішою», а лікування — дорожчим. Тепер курс має тривати один рік і коштуватиме близько 120 тис. грн. Для Пілянських — астрономічна сума.
Кров до крові
«В Україні, на жаль, досі не існує державної програми для лікування хворих на гепатит, тому всі витрати лягають на хворих та їхні родини, — розповідає Любов Андрусишин, заступник головного лікаря обласної клінічної інфекційної лікарні. — А коштують противірусні препарати чималенькі суми, які може зібрати далеко не кожна родина. Тому ми, на жаль, інколи просто не маємо змоги допомогти пацієнтам. Наразі на обліку в нашій лікарні з цією хворобою перебувають 200 осіб. А за рік лікування проходить 600-700 хворих».
За логікою, правоохоронець, який постраждав під час виконання службових обов’язків, мав би розраховувати на допомогу від держави. Проте не все так просто.
«Всі працівники міліції застраховані на період проходження служби. Та одноразова грошова допомога виплачується лише в разі поранення (контузії, травми або каліцтва) або в разі встановлення інвалідності. У випадку з Пілянським неможливо стверджувати, що він отримав гепатит С саме під час затримання правопорушника. І інвалідності в нього теж немає», — говорить Василь Гультайчук, прес-секретар обласного УМВС.
Та медики стверджують, що заразитися цим вірусом у побуті неможливо — потрібен контакт «кров до крові».
«Через побутові речі вірус не передається. Зазвичай його отримують при переливанні крові або при медичних маніпуляціях. А ще гепатит називають хворобою наркоманів, бо вони часто роблять ін’єкцію однією голкою», — каже Любов Андрусишин.
Часу — два місяці
Як пояснив Анатолій Онищуков, голова профспілки атестованих працівників ОВС, закон фактично ігнорує тих правоохоронців, які отримали захворювання під час служби.
«Коли вносили зміни до Закону України «Про міліцію», про професійні захворювання просто «забули», — каже Онищуков. — Але як бути з працівниками, які контактують з хворими на туберкульоз, адже він передається повітряно-крапельним шляхом? Або якщо при огляді затриманого міліціонер випадково вколовся голкою від використаного шприца? Наслідки можуть бути найнесподіванішими. І страждають від них, зазвичай, саме рядові оперативники».
За словами Анатолія Онищукова, профспілка вже внесла до Верховної Ради проект змін до закону. Та поки що віз стоїть на місці.
«Наразі, за законом, Зорян Пілянський може претендувати лише на матеріальну допомогу на лікування та оздоровлення, на яку двічі на рік має право кожен працівник міліції», — говорить Василь Гультайчук.
На жаль, ця сума — до 2 тис. грн. — мізер, порівняно з потрібною на лікування сумою. Речник прикарпатської міліції каже, що правоохоронці допоможуть колезі, чим зможуть. «Ми оголосимо добровільний збір коштів серед працівників усіх райвідділів області», — запевняє Гультайчук.
Лікарі ж стверджують, що розпочати терапію потрібно не пізніше ніж за два місяці. Адже ступінь фіброзу печінки — F3, наступний F4 — це вже цироз, який є незворотним процесом.
Діти Пілянських кажуть, що як тато захворів, то більше часу проводить із ними. Бо раніше постійно був на роботі…
Родина Пілянських звертається до всіх небайдужих з проханням про допомогу. Наразі зібрано 15 тис. грн.
Кошти можна перераховувати:
Отримувач: ПриватБанк, номер рахунку 29244825509100, МФО 305299, ЗКПО 14360570, для поповнення картки 4405885821372940, ІПН 2849313037. Пілянський Зорян Мирославович.
Comments are closed.