Вісім років Шкутяка

У 1998 році міським головою Івано-Франківська став Зіновій Шкутяк. В місті його вже добре знали. Позаяк він працював головою виконкому ще за часів мерства Ярослава Тайліха — в 1990 році. Втім, ніхто ще тоді не знав, що його головування буде довгим — «двотерміновим».

На хвилі

Як каже депутат міськради Богдан Федьків, Зіновій Шкутяк вчився управлінню ще з радянських часів. «Він пройшов партійну школу, був делегатом останнього з’їзду ЦК Компартії України, — згадує Федьків. — А потім емігрував у великого демократа і саме на цій хвилі був обраний на посаду мера».
Тодішній прес‑секретар Шкутяка, а нині депутат міської ради Олег Войтичук, каже, що саме «Студентське братство» в 1997 році побачило в ньому хорошу альтернативу тодішньому мерові Богдану Боровичу. «Тому, маючи досвід, харизму та організаційні здібності, хоч і з невеликою перевагою, але він таки переміг на виборах», — говорить Войтичук.
Після перемоги Шкутяка першим його заступником став Богдан Ониськів. Утім вони й раніше працювали разом. Заступником з економічних питань став Роман Сушко, з гуманітарних — Ганна Карась, секретарем міськради сесія обрала Павла Андрусяка, який тоді був одним з ідеологів «Студентського братства». До речі, на той час ще не існувало посади заступника міського голови, який би курував питання ЖКГ. Вона була введена трохи пізніше — в 1999 році її посів Василь Мельничук.
Протягом восьми років люди на посадах дещо змінювалися. Романа Сушка не на довго змінив Мирон Мицан. У 2002 році заступником з економічних питань став Олег Синютка, який пропрацював на цій посаді останні чотири роки правління Шкутяка. Окрім цього, у 2002 році секретарем міської ради став Ігор Кінаш.

Командна робота

Голова фракції «Наша Україна» в міській раді Михайло Івасютин, розповідає що підлеглі Шкутяка боялися. Тому що знали: за свої вчинки треба відповідати. «В команду Шкутяка входили люди, серед яких кожен знав свій напрямок роботи і працював тільки в ньому, — підкреслює Івасютин. І додає: — В теперіш-ньому виконкомі цього нема. А в роботі це основне — зібрати й націлити команду. А зараз усі чекають, щоб голова показав пальцем на дорогу і дозволив її ремонтувати».
Сам Зіновій Шкутяк каже, що не любить слово «команда». На його думку, команда — це люди, які грають у футбол. «А ми, попри те, що десь колись і грали у футбол, переважно робили роботу», — говорить Шкутяк. Згаду-
ючи нині ті часи, він підтверджує слова Івасютина: «Основне з того, що мені вдалося зробити — це зібрати найкращих професіоналів у кожній галузі, які на той час були в Івано-Франківську».
Як пригадує Олег Войтичук, перше, за що взявся тоді міський голова — це реконструкція центру міста. До нього ніхто про це навіть не говорив. Крім того, він приділив увагу питанням культури, спорту та молодіжної політики, які, за словами Войтичука, теж були упущені двома попередніми мерами. «Зрештою, якщо об’єктив-но дивитися, то перша каденція Шкутяка — це робота на місто, формування команди та позитив-ного іміджу міста, а друга — на жаль, більш партійна. Роботою, як правило, вже займався не він, а його заступники», — зазначає Войтичук.

Брак прозорості

При Шкутякові у міській раді народилася опозиція. Спершу це була фракція «Наше місто», яку очолював Андрій Микитин. Далі на чолі з чинним мером обласного центру Віктором Ануш-
кевичусом з’явилася депутатська група «Не словом, а ділом». Нині можна сказати, що це був безпрецедентний випадок, коли при такому начебто позитивному мерові з’явилася сильна опозиція. «Якщо Микитин і був опозицією заради опозиції, — каже Войтичук, — то Анушкевичус працював системно. Результат цієї роботи — посада міського голови».
Андрій Микитин про те, що робилося тоді в міськраді, говорить охоче. Згадує, що на виборах Церква підтримувала не Шкутяка, а Боровича. Однак, як каже Микитин, вже дуже скоро після того, як Шкутяк став мером, Церква благословила його іконами, а він благословив їх грошима з бюджету на будівництво храмів.
«Коли Шкутякові приписують всі реконструкції в місті, то варто дивитися далі. Як це відбувалось і за чиї гроші — розповідає Микитин. — Насправді спершу Шкутяк хотів реконструювати три речі: перше — площу перед драмтеатром, друге — парк Шевчен-ка, третє — площу перед Білим будинком. Але депутати всіляко переконували, що не слід робити «радянські» площі, краще — щось для людей».
Депутат-опозиціонер до Шкутяка Руслан Панасюк згадує, що, попри помилки, які тоді робилися, було й багато позитиву. «Єдине чого бракувало, — каже депутат, — це прозорості і відкритості в його діях. Робилося тоді багато, як по благоустрою, та і з реконструкції міста, але шляхи, методи, підходи, фінанси були не зрозумілими. На багато запитань відповідей просто не було».

Фонтани

Реконструкцію в місті Андрій Микитин ділить на три етапи. Перший був втілений завдяки Георгію Кірпі (спершу — керівник «Укрзалізниці», потім — міністр транспорту i зв’язку), другий — тодішньому губернатору Михайлові Вишиванюку, і тільки третій —зусиллями самого Шкутяка.
Як каже Микитин, реконструкція на вокзалі фінансувалася за кошти державного і частково міського бюджетів. Місто брало на себе побілку кількох п’ятиповерхових будинків, будівництво підземного переходу на вокзалі та будівництво автовокзалу. В результаті ані нового автовок-залу, ані підземного переходу іванофранківці так і не мають.
«До другого етапу реконструк-ції підключився Вишиванюк, який чомусь скромно замовчує свій вклад», — наголошує Микитин. До речі, Богдан Федьків з ним згідний. «Шкутяк не працював би так добре, якби не губернаторство Вишиванюка, в якого були дуже добрі контакти з Леонідом Кучмою, — каже Федьків. — Саме тому йому вдалося залучити інвестиції для регіону, у виграшній позиції опинився обласний центр, яким тоді керував Шкутяк. Тоді обличчя центру змінилось на краще — помалювали фасади, виклали бруківку, зробили сквери, площі, вулиці».
Андрій Микитин звертає увагу: область фінансувала, а місто додавало кошти. Завдяки цьому реконструювали Ратушу, площу Шептицького, Вічевий майдан та стометрівку. Місто ж профінансувало відбудову дзвіниці та покриття даху Катедрального собору. «Ще за гроші міста побудувалися всі фонтани, — каже Микитин. — Фонтан «Яйце» (біля Ратуші), «Діва Марія» (біля Катедри), фонтан на Вічевому майдані. Пізніше був збудований ще один фонтан — поряд з готелем «Надія». До речі, доцільність фінансування як покриття церкви, так і будівництва фонтанів депутати й городяни обговорюють й досі.

Земельне ноу-хау

За словами Микитина, Шкутяк швидко кинувся в політику, тому що думав про свій другий термін. Тому він пішов «під крило» Ющенка. А прийшовши на посаду вдруге, замість реалізовувати якісь напрацювання, вже з першого дня почав готувати собі місце у Верховній Раді.
«Аби потрапити в Раду, люди платять мільйони — хто п’ять, хто десять, адже кожне місце продається по‑різному, — говорить Микитин. — Шкутяк, думаю, нічого не платив, бо він фінансував дуже багато різних речей за кошт міського бюджету. Маю на увазі організацію прийомів Ющенка, походи на Говерлу (бо міське управління ЖКГ більше прибирало Говерлу, ніж мікрорайон Позитрон. Навіть поїздки на Майдан фінансувалися з міського бюджету».
Те, що робилося тоді в місті із землею, Андрій Микитин називає просто — «ноу-хау Шкутяка». Мовляв, Зіновій Шкутяк тоді заявляв: ми безкоштовно віддаємо земельні ділянки бізнесменам, які там будують, таким чином збираємо податок, вирішуємо житлову проблему і підтримуємо підприємців.
«Однак землю цю могли взяти тільки люди, наближені до Шкутяка, — зазначає Микитин. — В його фракції було 40 депутатів, саме вони й отримували землю. Депутати відкривали підприємців на всіх підряд: жінок, однокласників, батьків, навіть 80‑річних дідів. Далі зовсім не той, хто отримав землю, а звичайний забудовник, будувався».
В результаті в місті була здійснена непланова забудова. До того ж, місто «подарувало» землі, які можна було продати.
Ще можна згадувати багато. Наприклад, не зовсім законну приватизацію готелю «Київ», віддання у приватні руки малих ринків, вирубку 80 дерев на центральній алеї парку ім. Шевченка, нещасний пивзавод, де зараз збудовано ринок, будівництво дивної триповерхової будівлі біля центрального універмагу та багато іншого.
«Місто ще не оцінило нанесених збитків», — каже Андрій Микитин. Натомість, на думку Михайла Івасютина, все, що робилося в місті, — робилося тільки при Шкутякові. А Руслан Панасюк вважає, що попри ті негативи, які робилися тоді в Івано-Франківську, слід пам’ятати, що місто ми маємо — гарне. Насправді іванофранківці так і роблять. Вони пам’ятають Шкутяка як ґазду. Може ще не оцінили збитків, а може вже пробачили і забули про них. Хтозна.

P. S. До речі, понад десяток політиків просто відмовилися говорити про Зіновія Шкутяка…