Минулого тижня до Франківська на запрошення консалтингової компанії «Перспектива-М» завітав співзасновник неполітичного об’єднання «Нова Країна», відомий в Україні бізнесмен, викладач і громадський діяч Валерій Пекар. Він говорив із прикарпатськими підприємцями про ситуацію в державі та виклики сьогодення.
– Пане Валерію, ви свого часу створили аналітичний штаб Майдану та запропонували його послуги політикам. Чому цією пропозицією не скористалися?
– Ми не знаємо, скористалися чи ні. Більшість із того, що робили, ми публікували відкрито й не знали, хто скористається цією інформацією. Нам, чесно кажучи, було все одно. Але ми знали, що це впливає на ситуацію. І коли пізніше політики зі сцени говорили фразами з наших текстів, це означало, що вони принаймні їх читали.
– Ви називаєте Майдан троїстою революцією – економічною, ціннісною та геополітичною. Чому саме ці три напрямки?
– У будь-якій соціальній трансформації завжди є кілька основних рушійних сил. Зазвичай кажуть про підприємців, молодь, офіцерів, про релігійних авторитетів, національно свідомі меншини. Із цих п’яти груп в Україні спрацювали три. Офіцери не були реально згуртованою силою, вплив церкви не такий великий. Залишаються підприємці, молодь і національно свідомі громадяни. Тому й революції три – економічна, ціннісна та геополітична.
– Майдан уже зіграв свою роль чи він ще потрібен?
– По суті після президентських виборів він втратив той сенс, який мав. Майдан треба переформатувати. Зараз керівництво майданних структур працює над новими сенсами – наприклад, для нагляду за прозорістю майбутніх парламентських виборів створений табір громадської підготовки. І таких сенсів є багато.
Люди ж, які не розходяться, мають певні психологічні причини. Вони не пройшли посттравматичний синдром. З ними мають працювати фахівці. Для них потрібно придумати певний соціальний статус. Таких речей ще не зроблено.
– Майдан завершився перемогою, але з кров’ю. Сьогодні в Донбасі вже маємо сотні жертв, а до перемоги, виглядає, далеко. А на вашу думку, скільки це ще триватиме?
– Я отримую інформацію від своїх друзів із зони бойових дій. У принципі плани Кремля із розгортання громадянської війни в Україні не справдилися. Українці не хочуть воювати проти українців. Сьогодні проти нашої армії воює порівняно невелика купка російських найманців і багато добровольців із РФ. Якби не пасивність самих мешканців регіону, то все було б завершено за три дні. Українська військова машина вже досить потужна для того, щоб усе це прибрати. За таких умов, які є зараз, думаю, все минеться аж за два-три місяці.
– Крім миру на сході, Україна гостро потребує реформ. Які з них ви вважаєте найважливішими?
– Насправді реформ потрібно дуже багато, адже зараз усе зруйновано. Серед політичних дуже важлива виборча реформа. Ми маємо обирати за відкритими списками, голосувати не за партійні бренди, а за людей та їхні політичні кроки. В економіці – це податкова та реформа антимонопольного законодавства. Також дуже важлива реформа правоохоронних органів. Але найголовніша, на мою думку, – це судова. А з нею зараз повна невизначеність, ніхто не знає, як це робити. І нині нема де взяти 12 тисяч нових суддів.
Почати треба із суддівського самоврядування. Почистити всі важелі, які Янукович та його поплічники туди повставляли, щоб тиснути на суддів. Доки судова система не почне самоочищення, нічого не запрацює.
Але найперше сьогодні – війна. Не здати Росії нічого. Друге – суспільна згода щодо реформ. У наших політиків є максимум півроку на початок реформ, поки в суспільстві є порозуміння й готовність терпіти.
– Але до найближчих виборів парламенту як мінімум три-чотири місяці. Стара Верховна Рада теж згідна на реформи, чи буде конфлікт між нардепами та урядом?
– Буде конфлікт. Але на бік уряду стане Президент і суспільство, які будуть тиснути на парламент, аби були перевибори і до влади прийшли нові політичні сили. Уряд повинен за півроку отримати мандат довіри від Верховної Ради та громадян для втілення цих стрімких реформ.
– В Україні досі купа людей з тривогою сприймає економічну частину угоди про асоціацію з ЄС. А ви не боїтесь?
– Економічна гра – це завжди гра. Щось отримуєш – щось віддаєш. Наприклад, Польща зараз дуже квітуча країна. Але вона майже повністю зруйнувала суднобудування, щоб зберегти сільське господарство. Нам теж треба вирішити, що є важливіше. Якщо наші дуже неефективні металургійні підприємства не зможуть функціонувати в європейських умовах, то їх потрібно позбутися. Треба правильно оцінити свої сильні та слабкі сторони та обов’язково врахувати соціальний контекст.
– Ви є співзасновником платформи «Нова Країна». Що це таке – основні ідеї, мета, учасники?
– «Нова країна» створювалася як велика спільнота людей, які хочуть мріяти і думати про майбутнє. Які розуміють, що країна без проекту приречена. А зараз, коли протягом двох з половиною місяців майже 2000 добровольців розробили це бачення, – то вже спільнота людей, які хочуть особистою працею долучитися до втілення реформ в Україні.
– Сьогодні була проектна сесія в Івано-Франківську. Для чого вона?
– Ми всі дуже занурені в сьогоднішній день. Мало думаємо про майбутнє. І так само, як бачення майбутнього країни, нам потрібно й бачення майбутнього окремих міст і регіонів. Коли ми знаємо, чого хочемо, то можемо покроково продумати, як це втілити. Я впевнений, що мешканці Івано-Франківська так само, як люди в Полтаві, Одесі чи в інших містах мають образ певного майбутнього свого міста. Конкретно – що треба робити. І в кожному місті України ми хочемо, щоб була спільнота місцевих підприємців, держслужбовців, інтелігенції, молоді, які систематично роблять певні кроки, щоб це майбутнє стало реальністю.
