Неподалік села Грабівка Калуського району влітку минулого року завезли пестициди. Таке тимчасове сусідство грабівчани переживають уже вісім місяців. Наразі хімікати разом із талим снігом потрохи спливають у підземні води. А неподалік – річка Луквиця, яка впадає у Лімницю, а та, зрештою, в Дністер.
Люди слабнуть
Крім екологічної проблеми Калуша, на кожній сесії та нарадах Калуської районної ради згадують і грабівські пестициди. Нагадаємо, що їх завезли на території колишньої військової частини поблизу села ще на початку липня минулого року зі Снятинського району. Мовляв, на тимчасове зберігання, аби через місяць відправити на утилізацію до Польщі. Але хімікати й досі там. Від складів до села – лише чотири кілометри, й тутешні мешканці дуже незадоволені таким небезпечним сусідством.
«У селі чогось люди слабнуть, діти погано почуваються, – бідкається пенсіонерка пані Ганна. – У нас, наприклад, минулого тижня в селі було аж сім похоронів – і все молоді вмирають».
Чи люди вмирають саме від отрути, наразі ніхто не знає. Але селяни, звісно, переполошені. До того ж, за словами сільського голови Василя Романіва, є загроза, що ті пестициди розтануть разом зі снігом та потраплять у підземні води.
«Повінь їх там не візьме, хіба що ґрунтові води, – говорить він. – Той склад пробетонований, але все одно протікає. Вода ж десь має дітися? А вихід в неї є. Неподалік чотири стави, де влітку рибалять та купаються діти. Через 200 метрів – Луквиця, яка обтікає кілька сіл району. Далі – Майдан, він теж стоїть на тій ріці. То «підуть» і криниці, і все».
 |
Чия проблема?
Головною офіційною перешкодою для вивозу пестицидів є те, що ця територія належить іншому району – Богородчанському. Але там усе тихо, жодної паніки.
«Ми писали заяви в районну раду, але біда в тому, що то вже не наш район, – розказує сільський голова. – Виходить, що райрада нічого не може зробити. З Богородчанською РДА зв’язку ми не маємо. Їм ті хімікати дальше, то й не турбують. А до нас близько, але вивезти не можемо».
Така дилема. Останнього разу грабівчанам пообіцяли, що хімікати вивезуть до кінця січня, але не на утилізацію до Польщі (як обіцяли), а назад у Снятин. Нині вже березень – жодних рухів.
«Аби не стало розуму їх у лісі закопати, – бідкається Василь Романів. – Наш лісник казав, що бачив як минулого тижня гонили потужний екскаватор десь у той бік. Не дай Бог, аби закопали. Голова з Середнього Угринова розказував, що за розпаду колгоспу і там закопали хімікати. То вже пару корів злягло, і криниці з водою накрилися. Аби хоч у нас такого не було».
«Сумніваюся, що тара, в якій знаходяться токсини, є герметичною, – каже заступник голови Калуської районної ради Михайло Срібняк. – Думаю, не потрібно говорити, якими наслідками це може обернутися для грабівчан. Пестициди треба вивезти негайно. На наш запит, коли це буде зроблено, обласне керівництво дало відповідь, що хімікати вивезуть тоді, коли будуть гроші».
Скільки ж доведеться чекати грабівчанам – не відомо, оскільки гроші на усунення екологічних проблем перерахували через «Родовідбанк», рахунки якого – заблоковано.
Лише сліди…
Коли «Репортер» приїхав до Грабівки, то біля школи зібралися чимало небайдужих селян, які незадоволені небезпечним сусідством. Кілька навіть поїхали з нами до лісу.
«Я б і півсела довіз на своєму авто, – говорить місцевий мешканець Петро Луцан. – Лиш би воно помогло, й ті пестициди вивезли».
«Це велика проблема для села, – підтримує його інший грабівчанин Сергій Майор. – Я в лісі фактично виріс, знаю його, як п’ять пальців. А зараз буде страшно ходити».
До складів – кілометри чотири. Тут зберігаються 102 бочки з токсичними речовинами. Пестициди «захистили» якоюсь деревиною, яка колись, напевно, була меблями. Просто забили вхід.
«Ці склади були перекриті шифером, але його поздирали, – показує Василь Романів. – Верх не перекритий, то все стікає всередину». Місцеві кажуть, що тут повинні бути сторожі. Ні душі. Хоча сліди є – дві пари.
«От бачите, яка охорона? – говорить Петро Луцан. – Ще боїмося збирачів металобрухту. Адже їм яка різниця, що там у бочках? Головне, аби метал здати і заробити на пляшку».
А навкруги дуже красиво – весна. Щоправда свіжий запах лісу перебиває специфічний сморід від хімікатів. До речі, після відвідин тих складів, у мене ще довго боліла голова…
