Війна

Село чекає лікарів

Google+ Pinterest LinkedIn Tumblr

Навколишніми селами

У Черніївській лікарській амбулаторії є чотири ФАПи. До тієї амбулаторії належать чотири села – Березівка, Чукалівка, Братківці, Черніїв.

У фельдшерсько-акушерський пункт села Братківці «Репортер» заїхав у передобідній час. Нас зустріли троє лікарів. «Є ще фельдшер, але вона побігла на виклик, – каже сімейний лікар Ореста Мислицька. – Я тут працюю 32 роки, хоча живу в Чернієві. Раніше була дитячим педіатром усіх чотирьох сіл».

Недавно до них прийшла молода акушерка, яка доїжджає з Березівки. Пані Ореста каже, що відколи в селі працює діючий голова, їхній медпункт фінансується добре. Є кардіограф, глюкометр, електронна вага для дорослих і дітей, медикаменти, інструментарій. У сусідній Березівці ситуація гірша: щоб зробити кардіограму, люди змушені їхати до Черніїва.

За штатним розписом у Братківцях – чотири працівники на 2300 населення. Взимку лікарі мерзнуть: піч – аварійна, а конвектори вмикати не можна.
«Дітей до року стараємося обходити кожен тиждень. Проводимо диспансеризацію дитячого населення. Буває, дзвонять селяни і вночі, якщо їм потрібна консультація, – розповідає завідуюча ФАПом, фельдшер Лариса Федорів. – Ми постійно напоготові». Робочий день у сільських лікарів – до 16.30. З вечора до ранку селян обслуговує Лисецька районна лікарня.

Чукалівка – село цікаве: онкодиспансер, психіатрична лікарня, міське кладовище, чотири магазини. А от з медичним пунктом, який знаходиться у сільському клубі, виявляється, чималі проблеми.

«Півроку тому будинок, в якому знаходився наш медпункт, закрила санстанція, – каже фельдшер Елеонора Носкова. – Тут наразі знаходимось тимчасово. Все необхідне для першої медичної допомоги маємо, хоча техніки – жодної. Вісім років тому нам дали велосипед, зараз він уже зламався. Сімейний лікар, закріплена за селом, – в декреті, а замість неї раз на тиждень приїздить Ольга Федощак з Черніїва. Час від часу прибігає санітарка – ото й усі медики».

Сільський голова Чукалівки Ігор Гаврилів каже, що за рішенням сесії сільради на місцевий ФАП виділено півтори ставки. Дарма, що за кількістю мешканців – 1600 осіб – має бути три. На запитання, хто має додати ще півтори ставки для необхідного складу Чукалівської медицини, голова відповідає, що то не його компетенція.

«Наразі питання приміщення нашого медпункту вирішується на обласному рівні, – каже Ігор Гаврилів. – Ми заручилися підтримкою голови облради Ігоря Олійника. Коли буде прийнятий бюджет, обіцяв голова облради, тоді щось таки вирішиться».

Тим, що сімейний лікар приїздить у село один раз на тиждень, війт не надто переймається. Каже, що він має вплив лише на фельдшера, якій платить зарплату із бюджету сільради. Всі інші питання – до головного лікаря району.

Краще – до міста

То як живуть люди у селі з таким медобслуговуванням? «Репортер» пішов по хатах.

…Коли в родині чукалівських новоселів Амплейкіних народилася донька, пані Наталя пішла у сільський медпункт, щоби познайомитися із сімейним лікарем.

«Фельдшер відповіла, що лікар приїздить не часто – орієнтовно два рази на тиждень. На питання, чи можна викликати лікаря, якщо дитина захворіє, мені порадили звертатися на приймальний покій обласної лікарні. Словом, я зробила висновок, що буду їздити до лікаря до Івано-Франківська – туди, де жила раніше, хоча це доволі далеченько», – підсумувала пані Наталя.

«Зима. В хаті – троє хворих людей, двоє з них – діти, – розповідає одна з мешканок Чукалівки пані Валентина. – Додзвонитися у сільський медпункт практично нереально. Чи то телефон у них аварійний, чи то зв’язок поганий?.. Простіше брати таксі та відразу везти дитину в міську лікарню, ніж чекати на таку безкоштовну медицину. Треба кланятися, щоби хтось прийшов, чи як? Коли ж одного разу лікар таки прийшла до хворих дітей, то на тому візиті все й закінчилося. Жодних дзвінків чи відвідин з медпункту у нас не було».

«Я вже давно закрила для себе питання сільської медицини, – каже пані Ірина. – Але чи нормально, що коли моя дитина хворіє, то я везу її до міста на огляд, бо до школи треба принести довідку? Чи нормально, що замість поцікавитися здоров’ям дитини, мене питають про щеплення, а потім забувають про наше існування аж на цілий рік?».

Без скарг

«Там, де добрий сільський голова, який думає про своїх односельчан, то з фінансами і забезпеченням проблем немає, – говорить начальник обласного управління охорони здоров’я Любомир Малофій. – У Чукалівці наразі найгірша ситуація з медобслуговуванням у всьому Тисменицькому районі. В решті сіл усе не настільки катастрофічно».

За словами Малофія, було би простіше, якби ФАПи передали на баланс району. «Лікар не ходив би і не просив сільського голову. Усе б контролював головний лікар центральної районної лікарні, – говорить начальник обласного управління. – Також головний лікар району має забезпечити виїзд спеціалістів на місця згідно з графіком, за яким мають оглядати не лише дітей, але й усе населення. Щодо штатних одиниць у селі, то наразі все залежить від того таки голови, який всякими правдами і неправдами робить так, як йому вигідно».

Якщо є факти невиконання якихось обов’язків і на рівні району, то будь-хто може звернутися до обласного управління охорони здоров’я – і питання буде вирішене, стверджує Малофій.

Вадим Палій, заступник головного лікаря з медичного обслуговування населення Лисецької центральної районної лікарні, каже, що жодних скарг вони не отримували. Щодо сімейного лікаря, то постійного працівника для чукалівського медпункту ще шукають, каже він.

Пряник для лікаря

«З медичного факультету цього року до Тисменицького району ми направили лише двох випускників, оскільки такою була квота, – розповідає Дмитро Александрук, декан медичного факультету медуніверситету. – Хоча б ми із задоволенням відправляли і більше».

Володимир Стасюк, директор Івано-Франківського медичного коледжу каже, що їхній заклад готує медичних сестер, фельдшерів і акушерок. Проте випускники шукають кращих варіантів і трапляється таке, що троє медиків із села доїжджають на роботу в місто, а з міста у те село їздить зовсім «чужа» людина. Влада має забезпечити молодого працівника житлом, вважає Володимир Стасюк.

«Якщо лікар не проживає на території села, де працює, то його коефіцієнт корисної дії знижується більше, ніж на половину, – говорить Стасюк. – Колись лікареві на селі давали півтори ставки. Я був у Литві та бачив там села, в яких будинки чекають на молодих спеціалістів. А якщо 10 років там відпрацював, то будинок переходить у його власність. Крім батога обов’язково має бути ще й пряник».


P. S. Це був лише один район, практично одне село. Яке знаходиться поруч з обласним центром. Чи варто їхати по всій області, щоби проінспектувати рівень медицини у прикарпатських селах? Напевно, варто. Але тим, хто повинен займатися цим за посадою…