Ґвяздки на Віґілії
На початку ХХ століття Станиславів мав значно різноманітніше населення. І етнічно, і релігійно. Християн у місті проживало трохи менше половини, решта — іудеї. Третина мешканців міста були римо-католиками, 16,2% — греко-католиками. Жили тут також вірмени та німці. Тож Різдво майже однаково гучно відзначали двічі на рік: християни західного обряду — 25 грудня, за григоріанським календарем, а східного — 7 січня, за юліанським.
Римо-католиками у місті були переважно поляки, тож «грудневе» Різдво у Станиславові цілком справедливо називали польським (та й нині так говорить чимало людей). Варто сказати. що традиції у поляків та українців були дуже схожими. Католицьке Різдвяне надвечір’я називалось Віґілії. Поляки теж співали колядки, «колєнди» або ж «ґвяздки» (зірочки).
Перед самою вечерею родина читала фрагмент з Євангелія про народження Христа. Після цього люди ділилися оплаткою (освяченим хлібцем), аби в сім’ї у новому році панувало щастя та благополуччя. Така традиція з’явилась у Польщі у ХІХ столітті. На самому хлібці пекарі витискали різдвяний образок.
Перед Різдвом у поляків був і День святого Миколая, 6 грудня, є він у них і нині. Щоправда, на Галичині святого тоді називали Aniołek — ангелик.
Чи не головними родзинками зимових свят у Станиславові були новорічні карнавали та маскаради. У Галичині вони з’явились ще у XVIII столітті. Кажуть, в імперській столиці Відні ними так захоплювалися, що мода поширилася на всі провінції. Підхопили маскарадно-карнавальну традицію і поляки. Дійства починалися після святкування Нового року. Оголошення про них друкували у місцевих газетах. Часом, карнавали присвячували окремій тематиці — кавалерський, офіцерський, інші.
Намішане місто
Різдво у Станиславові святкували й німці. Цікавий спогад написав свого часу поляк Броніслав Єдрик, який у дитинстві (1930-ті роки) мешкав на вулиці Асника, 9 (нині — Менделеєва). Поруч була німецька колонія, де діяли свій садок, середня школа та церква євангелістів. «Батьки добре знали німецьку, бажали того й мені, тож віддали мене до дитсадка у відання черниць, — пише Єдрик. — Не знаю, як довго я там був, але добре пам’ятаю, як на Різдво вчив німецькі колядки». Місто тоді було настільки перемішане, що мешканці змушені були знати по кілька мов, брали участь у різних обрядах, вивчали «сусідські» традиції.
Карикатура на святковий бал. «Кур’єр Святечний», 1868 рік
Нині в Івано-Франківську щозими відбуваються акції допомоги сиротам. Люди у старому Станиславові також згадували про сиріт і висилали або приносили подарунки у дитячі будинки. Одним із найбільших сиротинців міста був «Вифлеєм», яким опікувалися знаменитий німецький пастор Теодор Цьоклер та його дружина Ліллі. Книга її спогадів «Бог чує молитву» вийшла у серії «Моє місто».
«У 1921 році в дитячому будинку було 287 дітей, серед них понад 100 сиріт війни, — пише Ліллі Цьоклер. — В перші роки святкування Різдва для всієї громади закладу відбувалось у великій залі «Вифлеєму». Дві великі різдвяні ялинки стояли у вузькому куті зали, уздовж трьох інших стін простягалися довгі, накриті білим столи з подарунками, а поблизу різдвяної ялинки зовсім низькі — для найменших».
Коляда для «Рідної Школи»
Українці святкували Різдво 7 січня. У помешканнях взимку переважно ставили ялинки. Деякі родини не полишали давніх традицій, тому приносили до квартири й дідуха. На столі разом з рештою пісних страв, звісно, була кутя. Та сіна між тарілками вже не клали.
Нині у селах є традиція колядувати на церкву. А в довоєнному Станиславові, де українці кількісно були в меншості, колядували на користь Українського педагогічного товариства «Рідна Школа» імені Маркіяна Шашкевича. Її члени та прихильники у цей час збиралися на традиційні святкові обіди.
Варто сказати, що особливо ретельно свої традиції українці берегли в час, коли національні та релігійні обряди та звичаї забороняла влада. Так було в Речі Посполитій, коли поляки навіть заборонили саме слово «український», а замість нього вирішили вживати «руський». Так було і за радянської влади, коли просто забороняли ходити до церкви. Тепер маємо незалежну державу. Та далеко не кожен франківець зможе повністю проспівати бодай одну колядку.
Святковий обід станиславівської «Рідної Школи». 1938 рік
Зимова Злука
У 1919 році у Станиславові сталися справді епохальні історичні події, які міцно закарбувалися в історії. Після новорічної ночі мешканці прокинулися в столиці Західноукраїнської Народної Республіки (ЗУНР). До міста переїхали урядові установи молодої держави.
Наступного дня у залі кінотеатру «Австрія» (нинішній Народний дім на Шевченка, 1) відбулося перше засідання Української національної ради ЗУНР. А 3 січня рада схвалила історичний Універсал про злуку з Українською Народною Республікою (УНР). Того дня у Станиславові були торжества, перед нинішнім готелем «Дністер» навіть відбувся військовий парад.
Перепис у новорічну ніч
Одного разу, крім святкування Нового року, станиславівці мали й мороку. В Австро-Угорській імперії вирішили провести перепис населення у ніч з 31 грудня 1900 року на 1 січня 1901 року. Про ці події пише у своїй книзі «Етюди старого Станиславова» краєзнавець Михайло Головатий. Зрештою, прагнення дізнатися кількість населення на межі тисячоліть можна і зрозуміти.
Переписні листки люди мусили здати до 5 січня. І здали. У місті тоді переписалося 27 473 цивільних та 2937 військових. Загалом — 30 410 чоловік.
У Новий рік з новим статутом
Цікаво проводили один рік чиновники польського Станиславова. 31 грудня 1938 року в офіційному владному виданні «Станиславівському Щоденнику Воєводському» після привітання тодішнього воєводи Стефана Паславського помістили понад 40 сторінок нового «Статуту організаційного уряду воєводського Станиславівського». Тож на свята службовці, підприємці та вся зацікавлена громадськість мала що читати та вивчати.
Діафільми для народу
У грудні 1897 року в Станиславові з’явилася небачена розвага — «фотопластикум» (діафільми). Його можна було переглядати у будинку на вулиці Бельведерській, 5. На перших сеансах показували коронацію російського імператора, види Святої землі, Іспанії, Парижа та Лурда.
