Минулого тижня Віктор Янукович дав прес-конференцію для регіональних ЗМІ. На «першу зустріч з президентом» з’їхалися приблизно 400 журналістів з усієї України. Заходи безпеки були серйозними: дві металодетекторні рамки на першому і третьому поверхах, багато охорони у формі та цивільному. Мобільні телефони відбирали вже на вході. Замість них давали номерок. Потім – довгими коридорами, пишними сходами, оглядаючи картини та фото, журналісти просувалися наверх…
Говорили про «харківські домовленості» та про те, що на спільну прес-конференцію президентів допустили усіх російських журналістів і лише декого з українців.
Хвилин за п’ять до президента в залі з’явилися міністр палива Юрій Бойко, міністр МВС Анатолій Могильов і глава СБУ Валерій Хорошковський. Урядовці встали зліва від трибуни, трохи поговорили, трохи попозували фотографам. До речі, там вони весь час і простояли – напевно, в разі потреби мали щось підтвердити чи відповісти на запитання. Втім, Віктор Янукович справився сам. Лише двічі він звертався до Бойка і двічі міністр вставляв своє підкреслено-військове «Так точно!».
Півгодинну промову Януковича можна коротко розбити на кілька тез. Перший: «попередня влада залишила нам країну у жахливому стані». Другий: «за 50 днів ми встигли побудувати чітку вертикаль влади та стабілізувати ситуацію». Ще один: «ми пропонуємо країні новий курс, в основі якого є політичний діалог, соціальний мир, економіч-ні реформи, нова гуманітарна політика». І четвертий: «ключовим завданням виводу країни із кризи я вважав пошук можливостей зменшення ціни на газ – заради цього ми пішли на продовження оренди нашої бази в Криму для Чорноморського флоту Росії».
Гострих запитань не було. Лише наприкінці до мікрофону пробилася одна із журналісток «без попереднього запису». І на своє конкретне запитання «Чи буде референдум щодо Чорноморського флоту?» отримала туманну відповідь, яку можна конкретизувати десь так – «не цього разу». Все.
Головне – стабільність
Прес-конференція для регіональних ЗМІ – звичайний захід. Зібрались, послухали звіт, приїдуть додому, щось напишуть. Чи цікавила президента Януковича чиясь думка? Навряд. Враження одне – він уже все вирішив, поради не потрібні, критики не боїться. Жодної.
Серед тих тез, які озвучив Янукович, є правдиві та є дуже спірні. Наприклад, щодо економіки України після президентських виборів навіть не хочеться сперечатись. Лише варто додати, що винні, напевно, не тільки невтомна праця Юлії Тимошенко чи політичні метання Віктора Ющенка. Усі доклалися – бютівці, регіонали, нашоукраїнці, литвинівці тощо. Хтось намагався владу втримати (і не втримав), хтось рвався до неї (не дорвався), а дехто отримав і тепер має. Чого прагнули, те й є.
Влада зараз – вертикальніше не буває. Це можна побачити на прикладі Івано-Франківщини. Якщо в кожній області чи галузі поставили керівника такого штибу, як Михайло Вишиванюк, то дрімати не дозволять нікому. Принаймні, із держслужбовців. Видно «вертикальність» і по Україні. Парламент, уряд, Конституційний Суд, обласні та районні адміністрації – всіх «построїли», всі чітко виконують вказівки президента Януковича. Простіше: маємо повноцінну владу однієї сили – Партії регіонів. Натомість, питання демократії все частіше повисає у повітрі. Бо сьогодні головне – стабільність.
І з гуманітарною політикою та соціальним миром – суцільні проблеми. Призначення міністром освіти Дмитра Табачника, рішення Донецького суду стосовно Степана Бандери, розмови про чергові зміни у підручниках історії, м’яко кажучи, не об’єднали Схід і Захід України. Янукович на тій же прес-конференції сказав, що нині влада намагається повернути теплі партнерські стосунки з Росією, які так охолодив Ющенко. До речі, більшість відвідувачів російських інтернет-форумів висловлюється значно конкретніше: «Україна повертається додому…». Без коментарів.
Путінський апетит
Чи міг президент Янукович знайти інший шлях зниження ціни на газ, крім продовження оренди бази ЧФ до 2042 року? Зараз він оперує цифрами (4 млрд. доларів на рік, 40 млрд. – за 10 років) і проектами (побудова газопроводу Богородчани-Ужгород, модернізація ГТС, побудова нової труби поруч зі старою). «Переговори були дуже важкими, – каже Янукович. – Формула ціни на газ, закладена минулим урядом, влаштовувала Росію. Росіяни відстоювали власні національні інтереси. Я це можу зрозуміти. Чого я не можу зрозуміти, то це, які інтереси відстоювала Тимошенко, коли укладала таку угоду?».
«Газові домовленості Медведєва-Януковича для України є великою дурницею, – вважає керівник Центру військово‑політичних досліджень Дмитро Тимчук. – При повноцінному договорі оренди можна було провести інвентаризацію територій та об’єктів, які використовує у Криму ЧФ Росії, підрахувати екологічні збитки й навіть за середньою орендною ставкою на землю на півострові та прийнятих у світі для подібних випадків компенсаціях отримувати не менше 5 млрд. доларів на рік. І не треба низьких цін на газ – усе окупилося б і так».
Звісно, виторгувати у росіян збільшення вартості оренди було дуже непросто. Тому нинішня українська влада пішла легшим (для неї) шляхом. Взагалі, можна сказати, що обидва «газові переговорники» – і Тимошенко, і Янукович – чудово спрацювали в тандемі. Вона домовилася про найбільшу в Європі ціну за газ, а він за знижку з тієї ціни поступився Росії у ключовому політичному питанні.
У вівторок, 27 квітня, у димовій завісі, в бійках і криках, незважаючи ні на що, пропрезидентська більшість у Верховній Раді ратифікувала цю угоду.
А що росіяни? «Ціна питання, яку нам викотили, на мою думку, зашкалює, – посміхнувся російський прем’єр Володимир Путін, оцінюючи газово‑чорноморську угоду. – Я би за ці гроші з’їв би і Януковича, і вашого президента разом узятих». Отакої. Якось символічно обмовився росіянин…
Смачного. І варто було так гнутися перед ними?
