Краєзнавці Івано-Франківської області працювали над цими книгами протягом декількох років. Видавали їх за бюджетні кошти. Призначені вони були для сільських та шкільних бібліотек. Сім місяців тому їх знайшли у косівському приймальному пункті макулатури. 54 книги «Реабілітовані історією. Івано-Франківська область. Том 1», в яких йдеться про репресованих з Косівського та Коломийського районів, заважили півцентнера. Тому завідувачка приймального пункту заплатила за них 200 гривень.
П’ятитомник видали в Івано-Франківську у 2000 році коштом облдержадміністрації. Кожен том присвячений кільком районам. Тут зібрані короткі відомості про живих і мертвих, які пройшли крізь пекло комуністичних концтаборів. Це данина пам’яті борцям за волю і незалежність України, жертвам, яких замордував тоталітарний режим.
Книга поділяється на спогади репресованих, нариси про репресії та біографічні довідки. Саме довідки є основою книги. Інформація зібрана на підставі судових справ, які зберігаються в архівах СБУ. Тут описано понад 25 тисяч людських доль. У біографічних довідках є така інформація: прізвище, ім’я, по батькові, рік і місце народження, національність, освіта, соціальний стан, дата арешту, звинувачення, дата засудження, вирок. А також дата реабілітації та номер архівної справи.
Упорядник книги Лук’ян Вардзарук, щоб видати книгу, працював в архівах СБУ чотири роки. Нині він з жахом та болем усвідомлює те, що сталося. Тим паче на Косівщині, де було чи не найбільше репресованих з нашої області.
«Справа не в тому, скільки праці я вклав у ці книги, – каже Вардзарук, – а в тому, яке значення вони мають для нашої історії. Книги понівечили і цим самим зневажили цих людей. Жодного примірника у продажі не було, усіх їх передали в управління освіти, культури та бібліотеки для користування».
Винні мають бути покарані, каже Лук’ян Вардзарук. Адже ситуація направду виглядає безглуздо. «Такого у світі немає, щоб з таким виданням, такими людьми отак обійтися, – обурюється упорядник книги, – тими людьми знехтували, як непотребом. Ця байдужість навіть в голові не вкладається. Бо, як на мене, байдужість – найбільше лихо, яке нас нищить».
У серпні минулого року Вардзарук звернувся із заявою до голови ОДА Михайла Вишиванюка. Попросив з’ясувати, чому так сталося та покарати винних. Крім того, він просив перевірити бібліотеки на наявність цих книг. Проте, обласна влада, каже Вардзарук, лише відписалася.
«Я прочекав місяць, але відповіді нема, – говорить пан Лук’ян. – Кажуть, передали у відділ внутрішньої політики для розслідування. Далі звертаюся у відділ внутрішньої політики – кажуть, питання розглядається. Півроку вже минуло, а вони все розглядають. Я бачу, що то всім, як у народі кажуть, по цимбалах. А я, поки живий, того не лишу, бо я на тому здоров’я втратив».
Днями Лук’яну Вардзаруку зателефонував голова Косівської РДА Ярослав Шинкарук. Заспокоїв, що розслідування провели, а винних покарали…
«Репортер» і собі звернувся до Шинкарука, а разом із ним і до начальника управління освіти і науки ОДА Зінаїди Болюк та начальника відділу освіти Косівської РДА Володимира Кузьменчука. Вони утрьох переповідають одну і ту ж історію з незначними змінами.
«Книги помістили у шкільні бібліотеки, – говорить Шинкарук, – а 54 примірники залишили на складі відділу освіти, щоб, коли приїжджають якісь делегації, можна було їм вручати. Після повені багато книг на складі було пошкоджено. Завгосп припустився необачності та відвіз усе це без погодження з керівництвом».
За словами Володимира Кузьменчука, під час повені 2008 року замокло багато книг. Як результат – завгосп вирішив здати їх на макулатуру. Разом з іншими туди потрапили і «Реабілітовані історією».
«Завгосп той, видно, людина не дуже дотелепана, почав робити ремонт і всю ту літературу завантажив і вивіз на макулатуру, – розповідає Зінаїда Болюк. – Але про це одразу довідалась міліція, вони ті книги вилучили та віддали у бібліотеки. А того чоловіка звільнили з роботи».
Лук’ян Вардзарук запевняє, що книги не були замоклі, адже зберігалися у целофані. Вони й зараз сухі. Зінаїда Болюк підтверджує. «Так, одна частина книг замокла, а іншу він покидав разом з ними, – каже вона. – Почав робити ремонт, воно йому заважало, ніхто за ті книги не питав, а він не розбирався. Тому так і сталося».
Схоже, що винного у тому, що книги здали на макулатуру, знайшли. І покарали. А от винних у тому, що книги не належно зберігалися, виглядає, шукати ніхто не планує. Подумати тільки: десять років книги лежали на складі та чогось чекали. І дочекалися.
Можна припустити, що про їхнє існування взагалі всі забули. Хоч зараз у цьому ніхто не зізнається. Бо справа ж не у «недотелепаному» завгоспі. Справа в освітянах, в людях, в культурі, в суспільстві. Якби замість книг був, наприклад, коньяк, він би, напевно, не залежався.
