Вибори в Україні дуже подібні на 1 квітня — цілковитий періодичний розвод. Одні закінчилися, починаються інші. І головне тут — обіцянки. Красномовні, іноді аргументовані, зазвичай красиві. І, як не крути, ми завжди трохи навіть сподіваємося на те, що бодай частина їх виповниться.
Півтора роки тому Івано-Франківськ, як і вся Україна, пережив хвилю полум’яних обіцянок. Обрали: молодих гарячих депутатів і досвідченого міського голову (певно, для балансу). Тепер чекаємо нових обіцянок — від кандидатів до парламенту.
Але, погодьтеся, ніщо не завадить нам у переддень 1 квітня помріяти: а щоб було б зараз, якби наші переможці виборів раптом повиконували все, що обіцяли півтора роки тому? Обіцяли на повну каденцію. Отже, маємо десь 2015 рік і майже ідеальний Івано-Франківськ…
Дороги з яйцями, ліфти з парфумами
Найближче людям (виборцям, електорату) — комуналка. Відповідно, й обіцяють там наймасштабніше. Та ще й галузь ця шкутильгає найбільше. Тому, вважають політики, обіцяючи ґрунтовно та швидко покращити комуналку, можна заробити найбільше політичних дивідендів. Ну, напевно, десь так воно і є.
 |
Ще на попередніх виборах Віктор Анушкевичус обіцяв, що полагодить дороги так, що ними можна буде котити яйце. Закриємо очі та уявімо, як по всіх дорогах нашого славетного міста безшумно котяться яйця. Уявили? Тож тепер відкриваємо очі та бачимо «протестанські» фіри біля Білої хати, заплаканих водіїв і дороги, про які ми писали в попередньому номері…
З житловим фондом — та сама історія. До речі, ані мер, ані кандидати в депутати не обіцяли створення Єдиного розрахункового центру (ЄРЦ), а говорили про стимулювання об’єднань співвласників багатоквартирних будинків (ОСББ). Мовляв, мешканці стануть повноправними господарями і зможуть замовляти надавачів послуг на свій розсуд. І що?
Тепер кожен франківський будинок має ОСББ з ініціативним досвідченим головою (їх спеціально виростили десь у розпліднику та розселили). Мешканці регулярно збираються, із задоволенням скидаються грошима, жваво обговорюють, які ще квіти замовити для прибудинкової території. На дахах весело крутяться блискучі флюгери. У стрімких безшумних ліфтах пахне французькими парфумами… Спокійно! Відкриваємо очі. Що бачимо? Заляканих мешканців, які в кожному рахунку чекають більшої суми та готові проявити ініціативу лише в побитті комунальників. Серйозно втомлених «наїздами» з усіх боків реформаторів із ЄРЦ. Абсолютно спокійну владу.
Усі на вибори начальника жеку!
Нинішній секретар міської ради, екс-кандидат на посаду міського голови Руслан Марцінків кілька років поспіль критикував підвищення тарифів та обіцяв знизити їх до економічно обґрунтованих.
Правда, і жеки ліквідувати ніхто тоді не збирався. Планували тільки докорінно поміняти підхід до керівництва. А найяскравішою була обіцянка саме Марцінківа — обирати начальників ЖЕО голосуванням мешканців. Забути таке складно. Тим більше, що ця обіцянка навіть задокументована у передвиборчих агітках деяких депутатів міськради. Багато керівників жеків обрали? Знову розкатаємо губу та уявімо, як воно відбувається. От, настав день виборів, люди зібралися та проголосували… за найбільшого балакуна в мікрорайоні. Той став начальником жеку та остаточно завалив усе, що залишилося. Бо ж комуналка — річ серйозна, «бавитися» тут у демократію небезпечно. Отже, маємо рідкісний випадок невеличкого щастя від того, що іноді політики обіцяють тільки заради самої обіцянки, майже не думаючи.
До таких, до речі, можна додати й дозволи на автономне опалення. Ті дозволи обіцяла більша частина нинішніх міських обранців. Зараз вони отримали посади, порахували, подумали та відчутно подорослішали у цьому плані. Бо гроші на автономку є далеко не в кожного мешканця, й нищити централізовану систему опалення в місті ще ніхто не готовий. А тарифи? Літо прийде, стане легше.
Для об’єктивності варто сказати, що не всі обіцянки були нереальними та смішними. До прикладу, дуже гарно звучало, що кожен жек буде клеїти на будинку роздруківку, де повідомлятиме, скільки вони в минулому місяці зібрали з мешканців коштів, і які саме послуги вони за це надали. І місяць-два після виборів жеки під тиском депутатів навіть змушені були таке робити. Потім воно згасло. Тепер у ЄРЦ є сайт, там усе написано. Натомість, непродвинуті в логінах-паролях пенсіонери продовжують обривати телефонні проводи, а організувати для них інтернет-курси депутати якось забули пообіцяти.
Європа заздрить
Міський голова Віктор Анушкевичус, маючи уже попередній «обіцяльний» досвід і знаючи, що прискіпливі журналісти все йому пригадають, декларував змістовніші речі. Зараз, переглядаючи його передвиборчу програму 2010 року, дуже шкода, що він не зможе її виконати не те, що за п’ять, а й за 15 років. А як було б добре!
Усі дахи в місті відремонтовані. Панельні будинки утеплені, шви в них герметизовані, тож у квартирах — ніжний для шкіри та дихальних шляхів мешканців мікроклімат. Система теплопостачання в місті реконструйована, у будинках — індивідуальні теплові пункти. Відновлені водні мережі регулярно подають кришталево чисту воду. Міцні водозахисні дамби посміхаються над черговою повінню. Пам’ятки архітектури тішать око сучасною підсвіткою. А десь там за містом намагається не дуже псувати чисте повітря, бо працює з величезним навантаженням франківський асфальтний завод.
Це далеко не все. Аж не хочеться повертатися до реальності.
І можна ще довго говорити. Наприклад, про «свободівські» муніципальні аптеки та доступні ліки. Про дитячі садочки у кожній новобудові — ідея того ж Руслана Марцінківа. Про муніципальні субсидії, які мужньо захищав мер перед виборами та які тихо «померли» минулого року через нестачу коштів у бюджеті. Якби ж то воно усе справдилося хоч наполовину, то тая Європа нам би заздрила. Ну, не судилося.
Через півроку матимемо нові вибори і чергові обіцянки. Знову — яскраві, полум’яні та, на жаль, у більшості голослівні. Було б добре навчитися ставитися до них як до першоквітневого жарту — посміятися та оцінити їх через призму реальності. Щоб не виглядати дурнями. Спробуємо?
Comments are closed.