Кінець року зазвичай змушує замислитися. Як ми прожили цей рік? Що здобули, а що втратили? Хто й чим запам’ятався? «Репортер» пропонує читачам власний перелік «Люди року 2011». Відомі особистості Прикарпаття, які, як не крути, а залишили слід – негативний чи позитивний, то вже вирішуйте самі.
 |
Тінь року — Віктор Анушкевичус, міський голова
2011-й для мера Івано-Франківська був особливо важким. Бо раніше депутати, коли були незадоволені його діями, то просто зривали сесії. А нині вони практично усунули його від діяльності.
А почалося все з того, що вони визнали його роботу в галузі ЖКГ негативною, звинуватили у неефективному управлінні та доведенні більшості комунальних підприємств до банкрутства, обурилися тим, що мер із комунальними очільниками подали на розгляд «сиру» програму реформування жеків і т. д. і т. п. Віктор Анушкевичус гідно висидів (можна навіть сказати – вистояв) усі ці приниження. І достойно сприйняв новину про те, що на одній із сесій йому доведеться доповідати за зроблене за останні п’ять років у комуналці. До речі, цього так і не сталося. Бо згодом депутати передумали слухати його звіт.
Але цілком уникнути відповідальності Анушкевичус і не намагався. Тому взяв на себе опалювальний сезон і підготовку до святкування 350-річчя міста. Тепло подали вчасно, з коштами на день народження міста – питання.
Мер досі тримається та нікому не заважає.
«Плече» року — Зіновій Фітель, перший заступник мера
А от Зіновій Фітель, зважаючи на тотальну владу «Свободи» у Івано-Франківську та фактичну відсутність міського голови (то лікарняні, то відрядження), опинився в ролі саме тої людини, на якій усе збіглося.
Саме Фітелю нині доводиться підставляти плече та виконувати роботу мера. Тепер перший заступник у більшості випадків проводить оперативні наради чи засідання виконкому, дає протокольні доручення, робить прогонки важливих рішень, формує бюджет-2012 тощо.
Фітель теж тримається й виглядає, що він знайшов спільну мову з усіма «потрібними» людьми.
Сірий кардинал року — Роман Онуфріїв
З перемогою «Свободи» у міській раді голова найбільшої фракції Роман Онуфріїв раптом став великою людиною. З того часу саме він вирішує, кому яку посаду зайняти, а кого звільнити, яке комунальне підприємство віддати під банкрутство, а якому дати другий шанс.
Так, Онуфріїв практично у всю комуналку міста «поставив» своїх людей. І зробив багато різного. Корисне – переговори зі страйкарями: перевізниками та працівниками ліфтового господарства. Смішне – звіти чиновників під відкритим небом, які мешканці просто проігнорували.
Відчув смак влади та іноді демонструє просто залізну хватку.
Втрата року — Володимир Стасюк
Активний депутат міськради від «Батьківщини» та опозиціонер до міського голови Володимир Стасюк зазнав поразки, вимагаючи того ж таки звіту від мера. Його однопартійці відмовилися від цієї затії та зняли питання з порядку денного. Причиною стала домовленість між мером та «Батьківщиною» щодо списання заборгованості за оренду приміщення партійного офісу – на 3,5 млн. грн.
З того часу активний депутат розчарувався як у своїй політичній силі, так і в міській раді. Практично припинив відвідувати сесії. А шкода – з ним, принаймні, ніколи не було нудно.
Опозиціонер року — Володимир Чорноус
Ще один депутат міської ради протягом року дав кілька запитів, якими розважив усіх присутніх у залі засідань. І сам попіарився, і мерові не пробачив. То він вимагав у Віктора Анушкевичуса вибачитися за лідера Української народної партії (мер очолює обласний осередок) Юрія Костенка. Мовляв, той образив батьків Чорноуса, коли назвав «Свободу» фашистською партією, а вони за неї голосували.
Потім Чорноус своїм виступом щодо епопеї з пабом «Че» розвеселив не тільки Франківськ, а й Україну, і навіть закордон – інтернет плакав. Ще пізніше вимагав поставити поруч із Білим будинком велопарковку, а потім на знак протесту припнув свого ровера до дверей адмінбудинку.
Але попри те, що Володимир Чорноус вимагає відповідальності від інших, не всі свої обіцянки виконує сам. Ще у березні цього року він очолив тимчасову депутатську антикорупційну комісію. Обіцяли, що перший звіт оприлюднять до Дня міста. Але так і не спромоглися. Напевно, не знайшли тої корупції…
Кон’юнктурник року — Юрій Соловей
Після поразки на мерських виборах у 2010 році Юрій Соловей зрозумів, що чи не найбільшою його помилкою було те, що він не мав за плечима сильної партії. Тож він трохи подумав, повибирав між політичними силами та вступив в «Удар». А згодом навіть очолив міську партійну організацію.
Наразі говорять про те, що рейтинг цієї політичної сили, на відміну від більш відомих партій, зростає. Відтак, вдало обрана партія – це квиток на вибори до парламенту.
Хоча Соловей про такі свої плани не говорить. Поки що.
Реформатор року — Вадим Войтик
Усе життя пропрацювавши у приватних структурах, Вадим Войтик очолив комунальне підприємство Єдиний розрахунковий центр, на чию долю випало реформувати міську комуналку. Маючи юридичну освіту та досвід топ-менеджера у ЗМІ, Войтик узявся за глобальні зміни в галузі ЖКГ. Це при тому, що сам заявляв – українці слово «реформи» сприймають як подразник.
Згодом, втілюючи написане у програмі, Войтик зіштовхнувся з купою випадкових і не дуже докорів, різноманітних шпильок, критики та прямих страйків працівників збанкрутілих ЖЕО. Виявилося, що слово «реформи» у нас сприймають ще гірше, ніж можна було передбачити. Особливо, якщо реформатори не продумали все до кінця.
Піарник року — Тарас Боднар
Голова обласної організації «Поклик нації» останні кілька років пам’ятався тільки тим, що нещадно критикував «Свободу», із лав якої сам вийшов. Він публічно ганьбив політичну силу та окремих її членів, дорікав їм за «псевдонаціоналізм», регулярно вказував на «проїзди». Аж поки одного разу не почув докори журналістів на свою адресу: а ви, пане, бодай щось робите, крім того, що критикуєте «Свободу»?
Так Боднар практично цілий рік присвятив культурним проектам на кшталт кінофестивалів чи ініціювання створення словника гуцульської мови. Та про свою нелюбов до «Свободи» громадський діяч не забув. Тому, щойно з’являється нагода, він продовжує критикувати колишніх однопартійців.
Скандаліст року — Руслан Коцаба
Політик, журналіст і шоумен Коцаба цьогоріч має цілий список витівок, якими він засвітився не тільки в області, а й по всій Україні. Почав він рік з того, що подав звернення до генпрокурора, де написав, що урізання тексту національного гімн в новорічну ніч є наругою над державним символом…
Далі Коцаба розважав франківців різними опитуваннями штибу: «Чим відрізняється звернення міської ради від пукання в муку?». Всяке було.
А завершив рік Руслан Коцаба так, як і почав. Він знову пішов до прокуратури. Правда, цього разу до міської. Поскаржився на те, що його вигнали із вченої ради Прикарпатського університету. І попросив вивчити законність дій ректора ПНУ Богдана Остафійчука.
Інвестор року — Олександр Шевченко
Попри те, що переговори із керівником ТзОВ «Скорзонера» Олександром Шевченком стосовно їхньої участі у долі «Прикарпаття» ведуться уже кілька років, тільки у 2011-му в цій історії поставили крапку.
Правда, лише на папері…
Нагадаємо, цьогоріч сесія міської ради прийняла рішення про створення спільного підприємства між ТзОВ «Скорзонера» та міськрадою. За умовами угоди, ще влітку інвестор мав сплатити половину від запланованої суми (80 із 160 млн. грн.). Але не вніс.
Наразі ця тема знову «зависла».
Регіонал року — Михайло Вишиванюк
Голова Івано-Франківської ОДА Михайло Вишиванюк цьогоріч вкотре пережив чутки стосовно свого звільнення з посади. Йому до цього не звикати. Таке було й раніше. А поки в області говорили про його звільнення та щоразу міняли прізвища тих, хто посяде його місце, Вишиванюк запевняв, що працюватиме на цій посаді разом із президентом усі 10 років. Врешті чутки про своє звільнення він вкотре пережив. Але, щоб «припечатати» своє перебування на цій посаді дійсно надовго, недавно ще й вступив до лав Партії регіонів.
І хоча голова ОДА славиться тим, що є людиною слова (принаймні, обіцяє так, що перевірити буває дуже непросто), не можемо не згадати, чого він досі не виконав. Попри те, що обіцяв майже два роки тому. Мається на увазі славетний віник за 50 тисяч гривень, який губернатор мав вручити комусь із голів РДА – за найгірший стан благоустрою у районі. Невже, загубили недешеву відзнаку?
Мажор року — Петро Шкутяк
Син народного депутата Зіновія Шкутяка, депутат облради та екс-голова Долинської РДА цього року запам’ятався конфліктами із ВО «Свобода». Спершу влітку на Яворині він посварився із свободівцями. Ті забирали у «нашоукраїнців» помаранчеві прапори, Шкутяк – захищав партію, представником якої він є. А назавтра не вгамувався, прийшов на засідання політ-клубу і добив свободівців.
«Я не розумію Олега Тягнибока, – сказав Петро Шкутяк. – Коли він виступає, мені здається, що він щойно вийшов із бункера, в якому сидів разом із Шухевичем, ніби тільки прийшов з бойового завдання. Але я ж знаю, що насправді він вийшов з дорогої машини, в якій приїхав із дорогого ресторану…».
Цим Шкутяк викликав реакцію свободівців. Він навіть отримав у їхній партійній газеті ознаку «помаранчевий мажор», але ображатися не став і навіть досі у неформальному спілкуванні саме так себе й називає.
Блогер року — Юрій Романюк
Депутат обласної ради «засвітився» активною діяльністю у соцмережах. Спершу він більше спостерігав та вивчав, а згодом почав їх використовувати у партійному напрямку. Це попри те, що ще недавно говорив «Репортеру», мовляв, не можна все замикати на політиці, відтак використовувати мережу з метою піару він не планує.
Чи дійсно Романюк тоді так вважав і передумав – сказати важко. Бо пройшло від того часу тільки кілька місяців, а Романюк почав активно постити позитивні статті про «Батьківщину» та негативні – про партію влади.
До речі, крім цього, Юрій Романюк – один із небагатьох депутатів, який має свій власний сайт. Де також активно висловлює свою думку.
Темні конячки року — Роман Шестопалов, екс-керівник «Водоекотехпрому»; Віталіна Радецька, колишній заступник мера Калуша
Вони обидва з’явилися завдяки якимось столичним домовленостям мерів – Віктора Анушкевичуса та Ігоря Насалика. Їх тут ніхто не чекав. Обох привезли з Києва покращувати нам життя. Обох агресивно сприйняли як представники ЗМІ, влади, так і прості мешканці. Обом після довгих сварок таки довелося піти геть… Врешті, на таких прикладах мешканці Прикарпаття довели, що з такими «засланими козачками» вони можуть і будуть боротися.
Про Шестопалова й Радецьку згадати особливо приємно. Тому, що саме «Репортер» в обох цих випадках взяв найактивнішу «участь».
Брати року — Ігор та Олег Гаркоти
Старший брат Ігор Гаркот – людина мера, менший, Олег – людина «Свободи». Кілька останніх років Ігор був головним архітектором міста, аж поки «Свобода» не ліквідувала управління архітектури, будівництва та містобудування, а на його місці створила Департамент містобудування та архітектури. Так, Ігоря звільнили з посади, яку невдовзі має зайняти Олег.
Правда, Ігор Гаркот без робити теж не залишився. І скоро постав перед нами як начальник управління земельних відносин. Тож нині у місті жартують, мовляв, раніше місто мало одного Гаркота, а тепер – аж двох.
Пара року — Володимир Олійник і Ганна Крисюк
Екс-голова молодіжної адміністрації, депутат облради Володимир Олійник та нині діюча голова тієї ж адміністрації Ганна Крисюк. Спочатку демонстрували дружбу, потім пересварилися.
Почав цю історію (принаймні публічно) Олійник, який розкритикував на сесії облради роботу Анни Крисюк. Він сказав, на молодіжку нині витрачають надто багато грошей, а в результаті область має лише бульбашки, а не проекти, які не тільки не приносять користі, а й псують владі імідж. Ганна Крисюк не змовчала і в невдовзі дала відповідь в інтерв’ю…
Так ці дві молодіжні голови воюють й донині…
* * *
Що не кажіть, але рік видався яскравим не тільки для політиків. Багато простих мешканців теж мають право називатися людьми року. Сюди можна внести чорнобильців та афганців, які відстоювали свої пільги, перевізників, «ліфтерів» та працівників ЖЕО, які страйкували за свої зарплати та компенсації. Зрештою, людиною року можна назвати кожного з нас, хто успішно прожив ще один дуже непростий рік.
Comments are closed.