Кобзар і депутати

Цьогоріч українці відсвяткували 199 річницю з дня народження Тараса Шевченка. Чиновники та політики знову понесли квіти до пам’ятника, громадські діячі прочитали вірші на Вічевому майдані, а дітям у школі вчергове провели тематичні уроки.

Школярі Шевченка вчать регулярно. Великі та малі політики не менш регулярно посилаються на нього на мітингах і в різноманітних дискусіях. А от чи в них залишилися хоча би шкільні знання — біографії чи творчості?

Минулого тижня «Репортер» провів експеримент. Ми просто прийшли на сесію Івано-Франківської міської ради та поставили депутатам кілька елементарних запитань, які стосувалися життя Кобзаря.

Головне – вчасно втекти

Першим глевким млинцем були запитання для депутата Василя Ревчука. «Хто викупив Тараса Шевченка з кріпацтва?». Однак у відповідь почули, що він не готовий зараз сказати. Гаразд. Тоді, коли помер поет і де похований? А тут Ревчук просто втік…

Може заскладно? Вирішили спростити. Шевченківські дні — день народження й день смерті. Ну то коли народився і коли помер Тарас Шевченко?

У коридорі надибали Андрія Строїча, керівника техцентру «Сервіс-Авто», який займається міськими парковками. Спитали. «Щастя, здоров’я, жіночої краси, весняного тепла і всього-всього», — такою була його відповідь. І теж накивав п’ятами. А може й справді дурницями займаємось — Строїч із жіночим святом вітає, а ми його дістаємо запитаннями із шкільної програми?

Назустріч — секретар міської ради Микола Вітенко. «9 березня народився, а 10 березня помер. Роки: 1814‑1861». Це він знає. А от Карла Брюллова та Василя Жуковського, які викупили Кобзаря із кріпацтва, Вітенко із пам’яті не витягнув — помилився. Але то вже щось.

Миколу Вітенка ми перестріли під його кабінетом з купою документів у руках

Наступними були депутати Сергій Борзов, Андрій Тютюник і Ріяфет Гасімов. Зустріли усіх трьох водночас, усіх разом і запитали. Дати народження-смерті згадали легко, а от з роками життя складніше. Далі поговорити не вдалося: щоб не слухати надокучливих запитань журналіста, вони також обрали, напевно, найпростіший спосіб — втекли.

Згадав дати і заступник директора КП ДРЕУ, депутат Віталій Бурко. А от з роками заплутався. Але додав, що похований Тарас Шевченко «на Канівській горі».

Далі від «Репортера» втекли депутати Ярослав Дубас та Олексій Войтичук. Перший тільки вигукнув «Дев’ятого!», а другий просто проігнорував. Так само повівся і Михайло Смушак, заступник директора департаменту комунального господарства.

Запитали ми і в міського голови Віктора Анушкевичуса, чи пригадує він, коли народився Шевченко. Мер відповів на ходу: «У березні, дев’ятого. Святкуємо 199 річницю». Відповідав, не зупиняючись, — без жодної можливості на подальше тестування.

Наступними були депутати Богдан Полковник і Лариса Олексин. Жінка відповіла, як в Одесі, запитанням: «А як ми можемо цього не знати?». Натомість галантний Полковник повідомив, що Кобзар народився 9 березня, та пригостив двома льодяниками. От, є ще в нас… депутати!

Богдан Полковник пригостив журналіста цукерками, а Лариса Олексин відповіла запитанням

Філологи тестів не бояться

Найбільше потішив Ігор Максимчук. Зрештою, хто ж, як не він, філолог, директор школи, має все це знати? Відбарабанив, як має бути, навіть розгорівся та припрошував питати ще.

Отже, Максимчук розказав, що народився великий Кобзар 9 березня 1814 року. У 1838 році Брюллов намалював портрет Жуковського. Картину викупила царська сім’я. Саме за ті кошти 25 квітня й викупили Шевченка. А похований він у Каневі, на Чернечій горі.

А от на запитання «Що ви знаєте про жінок Шевченка?» депутат відповів: «Ой, це окрема велика тема. Про це можу довго розказувати, запізнимося на сесію». Виглядало, що тут був шанс не лише запізнитися на сесію, а й узагалі проговорити її в коридорі.

Андрій Грималюк також доволі непогано склав міні-іспит. Коли народився, коли помер, де похований, із кріпацтва викупила група художників. Єдине — трошки помилився із прізвищами тих художників.

Просто та швидко відповідав Володимир Стасюк. Усе чітко протараторив, ще й обурився — «Ви мене за кого маєте?!» — і пішов на сесію.

Володимир Стасюк: «Ви за кого мене маєте?»

А от задиханий Ігор Росипайло спізнювався на сесію, тому говорив уривчасто, переживав, утім відповів правильно майже на всі запитання. «На вихідних синові розказував про Шевченка, — зауважив депутат. — Говорив, що ми відзначаємо день народження та день смерті — Шевченківські дні. Відповідно, вчора прочитав сину віршів із десять. Йому найбільше сподобалася поема «Гайдамаки».

Добре пройшли тест Михайло Сеньків і Володимир Чорноус. Їм ми навіть вирішили ускладнити завдання, попросили прочитати улюблене із творів Кобзаря. «Найсильніше, що в нього є — те, до чого навіть модерністи не додумалися, — каже Сеньків. — «І день іде, і ніч іде. І голову схопивши в руки, дивуєшся, чому не йде Апостол правди і науки».

Юрист Володимир Чорноус і тут говорив про закони

А Чорноус прочитав шматок із поеми «Юродивий». Каже, що колись писав статтю про Конституцію й використовував цю цитату як епіграф. «Ми діждемося Вашингтона. З новим і праведним законом? А діждемось-таки колись».

Крім них, із великим запалом декламував Шевченка Андрій Гнатів. Його улюблене: «Мені однаково чи буду». І якби не дзвінок, що кличе депутатів на сесію, то виглядало, ми б ще довго слухали поезію Кобзаря у виконанні Гнатіва.

З другої спроби

Кілька депутатів, які спершу втекли від «Репортера», потім повернулися, хоч і не всі. Мовляв, поспішали та не зрозуміли, що це опитування, але все знають і готові розказувати. Руслан Терешко, Юрій Соловей і Роман Онуфріїв відповідали досить легко.

До речі, відповіді Онуфріїва та Солов’я були майже ідентичними до того, що сказав міський голова: святкуємо 199 річницю з дня народження. Ось що означає — публічні політики: вони вже мислять і запам’ятовують не так, як учили у школі, а так, як нині святкують.

Найповнішою була відповідь Онуфріїва. Наприклад, він детально розповів усю історію викупу з кріпацтва, щоправда, без імен. А улюбленим віршем у нього є «Швачка». Перший рядок — куплет відомої пісні — він розповів із великою охотою. «Ой не п’ється горілочка, не п’ються й меди. Не будете шинкувати, прокляті жиди».

Ми спеціально не акцентуємо увагу на тому, до якої з політичних сил належали ті чи інші міські обранці. Якраз з національною свідомістю в Івано-Франківській міськраді ніби все більш-менш. Хоча, врешті, прийшли до висновку, що наші обранці могли б і краще знати життя національного генія. І сподіваємося, що всі, хто не досить добре «протестувався» чи просто втік від гріха подалі, того ж дня підчитали собі призабуте. До того ж, розуміємо: те, як депутати відповіли на запитання, не означає, що вони погано виконують депутатські обов’язки. Точніше, воно із цим аж так не пов’язано. Якби ж усе впиралося лише в знання творчості Кобзаря?..

Роман Онуфріїв