Свого часу Івано-Франківщина займала важливе місце та знало собі ціну на тютюновому ринку. Велику частину обробленої сировини для виробництва цигарок поставляв українським фабрикам Заболотівський тютюново‑ферментаційний завод. Проте сьогодні він стоїть порожній.
Закинуте багатство
Аби вияснити, який же смак має прикарпатський тютюн, «Репортер» відправився до Заболотова. У пошуках заводу нас спровадили на початок містечка. Отож, минаємо коротеньку липову алею, підходимо до старої архітектурної споруди. Жодного натяку на підприємство. За величезною брамою видніється сад і старі будівлі аж ніяк не стандартної фабричної побудови. Таке враження, ніби за воротами якийсь старий закинутий маєток. На існування заводу вказує лише прохідна й напис на стенді для пожежної перевірки: «На території заводу курити заборонено».
Пробуємо відчинити ворота, але тут нас зустрічають собаки, а через деякий час виходить сторож. Питаємо: «Чи тут знаходиться тютюновий завод?». Посміхнувшись, сторож відповідає, що може колись і був, але це залежить від того, чого ми приїхали. Пояснюємо мету візиту. Сторож, а як потім виявилося колишній заступник директора цього заводу Іван Джелеп, дещо зм’якає та погоджується розповісти, як же раніше вирощували тютюн на Прикарпатті.
Він ходив з «Репортером» територією заводу, показував та розповідав, що і де знаходилось. Ми минули їдальню, котельні, адміністративне приміщення, клуб, в якому свого часу діяв заводський оркестр, будинок для приїжджих, де люди могли заночувати, численні гаражі, механічні та столярні цехи, ферментаційні камери – основу заводу, бо саме в них і перероблявся тютюн. На жаль, все це багатство зараз ніяк не використовується та знаходиться під замком. І, до речі, фотографувати там категорично заборонено…
У Заболотові крутили сигари
Заболотівський тютюново-ферментаційний завод відкрили ще за Австро-Угорщини у 1872 році, тому не дивно, що будівлі багато оздоблені. Тривалі часи він славився своєю продукцією. Крім місцевої сировини, підприємство переробляло імпортний тютюн, що надходив із країн Латинської Америки – Куби, Пуерто-Ріко, Бразилії.
«Ось у цих приміщеннях колись діяв сигарний цех, – розповідає Іван Джелеп та показує на невеличку будівлю. – Тут вручну крутили справжні сигари, але за радянської влади їх виробництво припинили».
Натомість, завод продовжував вирощення та обробку тютюну і постачав його на всі підприємства України, які випускали цигарки. Заводів такого профілю, як Заболотівський, в Україні було лише п’ять. Крім нього, ще три на Тернопільщині та один – у Криму. Сьогодні в Україні функціонує лише один-єдиний тютюново‑ферментаційний завод у Борщові (Тернопільська область).
У самому Заболотові плантацій не було. Тютюн вирощували та привозили на обробку із Косівського, Городенківського, Тлумацького, Коломийського, Снятинського районів.
«Пізніше колгоспи замінив приватний сектор, – каже Іван Джелеп. – Таких приватних господарств нараховувалось до п’яти тисяч. А це дуже багато робочих місць».
Процедура обробки тютюну була дуже тривалою та клопіткою. Спочатку його ділили на ломки – обривали пожовклі листки знизу і так поступово до повного обривання стебла. Таких етапів було п’ять. Приблизно за місяць-півтора тютюн повністю висушувався, його піддавали ферментації (хімічній реакції, в ході якої під впливом вологи й температури знижується вміст смол і нікотину). Така операція дає нові смакові та ароматичні якості. Також практикували природну ферментацію, коли тютюн майже рік сушився у спеціальних приміщеннях. Дещо схоже до принципу витриманого вина. Проститутки в городе индивидуалки Челябинск Круглосуточно, анонимно Тоді він здобував медовий аромат і смак.
До речі, незважаючи на грізний напис «На території заводу курити заборонено», – курили всі. Чоловіки та жінки дегустували продукцію. Могли за смаком, ароматом, кольором визначити, до якого сорту належить той чи інший тютюн.
Сам не гам
«Для виробництва цигарок нині закуповують не дуже якісну іноземну сировину, – стверджує Іван Джелеп. – Якщо відродити традицію вітчизняного тютюновиробництва, то Україна може продукувати 25‑30 тис. тонн сировини і не витрачати на це щороку 40 млн. доларів».
До того ж, іноземний продукт обкладається митом. Країна, яка не має відповідних умов для вирощування тютюну, сплачує пільгове мито в розмірі один євро за 100 кг. Україна платить сповна – 2 євро.
А в нас, на Прикарпатті, є всі умови для вирощування різноманітних тютюнових сортів: Подільський 23 (український сорт тютюну, виведений хмельницькими селекціонерами), американські ароматичні, собольський та міцний бакун, який треба було виварювати.
Ферментаційно-тютюновий завод у Заболотові не функціонує вже п’ять років. Його викупив якийсь бізнесмен з Чернівців. Що це за людина і чи буде він відновлювати виробництво тютюну, наразі не відомо. Завод просто стоїть.
«Виробляти тютюн дуже вигідно та прибутково, – впевнений Джелеп. – Це чималі кошти, тим більше сьогодні, коли цигарки подорожчали. Якщо раніше за один кілограм тютюну першого сорту платили п’ять гривень, то сьогодні – приблизно двадцять. А також це багато робочих місць для жителів Заболотова».
Робочі місця – це завжди добре. Хоча, курити таки шкідливо для здоров’я…
