Микола Волков Осінніми дощовими днями в Івано-Франківську та області ми можемо спостерігати унікальне явище. У дощову погоду місцеві автодорожники, незважаючи ні на що, укладають асфальт.
Дороги — це наша біда і сором. Чиновники різних рівнів кожного року говорять, що на дороги як місцевого, так і республіканського значення виділяється недостатня кількість коштів. Тому, за їхніми словами, ми маємо погані дороги.
Якщо б усе було так просто! Дуже часто величезні кошти свідомо чи ні йдуть просто коту під хвіст. Справа не тільки у фінансуванні, а у тому, як використовуються гроші, яким чином прокладають та ремонтують наші дороги.
Кришитись асфальт починає у трьох випадках.
1. Його шар є дуже тонким. Іноді, коли кришиться декілька шарів асфальту, дуже добре видно, що вони були дуже тонкими.
2. У місцях, де асфальт був прокладений на калюжі або бруд. Таке ми бачимо зараз, коли в дощ наші дорожники попри все прокладають асфальт, або за такої ж погоди латають вибоїни, де зазвичай і утворюються калюжі.
3. У місцях, де на дорогах стоять калюжі, а їх взагалі не має бути, тому що дорога повинна мати профіль. А наші дороги взагалі маюь профілі?
То що маємо в результаті? Навіть при «космічному» фінансуванні наших доріг, з такими методами ніяких мільйонів не вистачить. При нормальній експлуатації асфальтного дорожнього покриття у 8?12 років за таких умов в Україні цей час скорочується в два-три рази. Задумаймось…
