Серед основних чинників, які погрожують людству, ООН назвала цукровий діабет. В Івано-Франківській області у 2008 році зареєстровано 30 943 особи, які страждають на цю недугу. З них 4011 потребують інсуліну, інші вживають інакші цукрознижуючі препарати. Минулого року було зафіксовано 2949 нових випадків захворювань. Через цукровий діабет щорічно в області помирає приблизно 70 хворих. Але ніхто не може визначити, скільки є людей, в яких цукор у крові завищений, а вони про це й не здогадуються.
Додаткові витрати
Хворі на цукровий діабет, які потребують інсуліну, мали б забезпечуватися ним за кошти держбюджету. А цукрознижуючі таблетки і пристрої для вимірювання цукру вони купують за власний рахунок. А скільки ще витрачають на лікування інших хвороб, які у діабетиків, зазвичай, проходять з ускладненнями, та на профілактичне лікування? За підрахунками медиків, на лікування хворого цукровим діабетом, у якого виявлено хоча б одне хронічне ускладнення, потрібно від 6 до 18 тисяч доларів на рік.
Депутат обласної ради Ігор Гаврилюк неодноразово піднімав проблеми, пов’язані із цукровим діабетом. Він стверджує, що на тест‑смужках до глюкометра (пристрій для вимірювання рівня інсуліну у крові) робляться величезні спекуляції. Тому він запропонував купувати ці смужки без посередників, а звернутися до закордонних фірм з проханням сприяти закуповувати їх за цінами виробника. Впевнений, що не відмовили б. Але ніхто не хоче за це братися. Принаймні він вважає, що якби обласна влада звернулася за допомогою до колег з-за кордону, то ті погодились би допомогти із забезпеченням цих препаратів хоча б для дітей.
Проблема цукрового діабету близька Ігорю Гаврилюку: «У нас у родині є хвора дівчинка, яка захворіла на цукровий діабет у 2 роки 8 місяців після того, як їй зробили щеплення». Тому депутат знає напевно, що в маленьких дітей важко визначити ту кількість інсуліну, яку необхідно вколоти. Потрібно по декілька разів на добу перевіряти рівень цукру в крові. «Такі хворі потребують цих тест‑смужок десь чотири упаковки на місяць. Ці діти є інвалідами. Вони щомісяця отримують допомогу приблизно 500 гривень. Але її не вистачає навіть на смужки», — каже Гаврилюк.
Депутат також цікавився, як проводяться тендери на закупку глюкометрів. Дівчинці, про яку він розповідав, три роки тому у калуській поліклініці виділили у користування глюкометр, який купили за ціною більше 1200 грн. «Відповідно до дорожчого глюкометра підходять дорожчі смужки. Тоді смужки до такого глюкометра коштували 135 гривень», — говорить депутат. До речі, зараз глюкометр можна купити за 400‑600 гривень. Та й на той час, згадує Гаврилюк, коли поліклініка видала глюкометр за 1200 гривень, його можна було придбати наполовину дешевше.
Крім того, хвора родичка Ігоря Гаврилюка чотири рази лікувалася в Івано-Франківській обласній лікарні, два рази була в реанімації, п’ять разів — в інституті ендокринології й один раз — у санаторії в Миргороді. Скільки коштів витрачено за цей час на лікування, важко підрахувати. Зауважимо, що тільки одна поїздка до Миргорода коштує 16 тисяч гривень на 18 днів.
Відкриті тендери
Отож, за законодавством, хворі на цукровий діабет мають право отримувати безкоштовний інсулін. Область закуповує його за тендерною процедурою. Тендери зазвичай відбуваються на початку року. Як свідчить досвід попередніх років, прозорість проведення тендерів на закупку інсуліну викликає сумніви.
Навесні 2009 року відбулася колегія обласного управління з охорони здоров’я, де голова ОДА Микола Палійчук звинуватив управління у нераціональному використанні коштів у минулому році. Губернатор сказав, що управління закуповує медпрепарати та продукти харчування для медзакладів за завищеними цінами. На деяких з них область втрачає 150‑200 тисяч гривень. «Ціна, яку пропонують перемож-ці тендерів із закупівлі ліків та медичного обладнання, на 15‑50 % вища, ніж ринкова. Чому? І чому тендери постійно виграють одні й ті ж постачальники?», — спитав Палійчук. Начальнику управління охорони здоров’я Любомиру Малофію губернатор зробив останнє «китайське попередження», але не звільнив його. Натомість посадою поплатився заступник Малофія, який курував фінансові питання управління.
Недосконалою також є схема розрахунків, за якою закуповують інсулін. Як розповідає обласний ендокринолог Володимир Гаврилюк, із 31 тисячі хворих більше чотирьох тисяч потребують інсуліну. Проте, за його словами, інсулін отримують приблизно три тисячі хворих. Чому не вистачає?
За цією схемою головний ендокринолог області збирає інформацію про хворих на цукровий діабет з усіх районів і подає заявку на обґрунтування кількості та види інсуліну. Щороку кількість хворих на цукровий діабет збільшується на 5-10 %. Проте заявка на наступний рік подається за даними попереднього. Тобто, попри те, що у 2009 році кількість хворих збільшилася, заявку подали на ту кількість, яка була у 2008‑му. Тож інсуліну у будь-якому разі не вистачить.
Ситуація на початку 2009 року ускладнилася ще й тим, що всі виробники, за словами Гаврилюка, підняли ціни на інсулін: «Тоді було прийнято рішення забезпечити українським інсуліном, який є дешевшим, майже 70 % пацієнтів повністю. А інших забезпечуємо інсуліном за залишковим принципом. Тобто, якщо я мав купити понад 12 тисяч флаконів імпортного інсуліну, то грошей залишилося тільки на вісім, — роз’яснює ендокринолог. — Пацієнти, які на імпортному інсуліні, є незабезпечені. Тоді є два варіанти: або з місцевих бюджетів виділяти ці кошти, або бувають випадки, що пацієнт купує цей інсулін сам».
До речі, Володимир Гаврилюк не входить у тендерну комісію управління здоров’я і не знає, за якою процедурою проходить закупівля інсуліну. Голова асоціації ендокринологів області Володимир Боцюрко з цього приводу каже: «Тендери проходять за закритими дверима. Фахівців туди не допускають. Тому напрошується висновок, що тут діє корупційна схема».
Заступник начальника обласного управління з охорони здоров’я Ігор Рудко стверджує, що всі хворі на цукровий діабет області повністю забезпечені інсуліном. За його словами, тендери на закупівлю інсуліну проходять відповідно до чинного законодавства. Перший тендер відбувся на початку року, коли було закуплено інсуліну на 6,9 млн. гривень, а додатковий тендер відбувся 12 листопада на суму 3 311 600 гривень. Цього інсуліну, за словами Рудка, має вистачити на перший квартал 2010 року. Втім, які фірми брали участь у тендері і які його виграли не каже — говорить, що не знає, чи має право.
Звинувачення з боку губернатора Рудко пояснює так: «Якщо одна і та сама фірма щороку дає найкращі пропозиції, то які можуть бути натяки?». Він пояснює, що при визначенні перемож-ця тендерна комісія керується основними критеріями: ціною, терміном доставки і терміном розрахунків.
Програма допоможе?
У серпні цього року була затверджена державна цільова програма «Цукровий діабет» на 2009‑2013 рр. У цій програмі нібито враховані всі проблеми діабетиків і передбачено їх забезпечення цукрознижувальними препаратами та приладами самоконтролю. Ендокринолог Володимир Гаврилюк каже, що програма має допомогти знизити смертність від цукрового діабету, рівень виходу на інвалідність, кількість ампутацій тощо.
На початку жовтня Микола Палійчук на виконання програми доручив районним та міським головам виділити кошти з місцевих бюджетів на цукрознижувальні препарати та засоби контролю для хворих на цукровий діабет. До кінця року начальник обласного управління з охорони здоров’я Любомир Малофій має надати розрахунки потреб у коштах для закупівлі цих препаратів.
Проте хворі на цукровий діабет не дуже вірять у таку благо чинність держави. Наприклад, іванофран-ківець пан Микола не потребує інсуліну, але й не сподівається, що безкоштовно отримає таблетки, які знижують цукор у крові. «Ага отримаю, — іронізує він, — як і отримував всі ці роки. І таблетки отримаю, і глюкометр…».
ДИЛЕМА: Який інсулін краще?
Наприкінці вересня асоціація ендокринологів області закликала місцеву владу відмовитись від намірів закупити іноземний інсулін, зокрема — польський. Голова асоціації Володимир Боцюрко зазначив: «Україна — єдина держава у світі, яка має два заводи-виробники інсуліну, що відповідають усім вимогам ВООЗ. Поява іноземного інсуліну призведе до істотного зменшення їхньої продукції, а, можливо, й повного припинення виробництва».
Боцюрко відстоює національний продукт. «Управління ОДА хоче закупити польський інсулін, — говорить він. — Із кризи можна вийти за рахунок експорту або через внутрішнє споживання. Ми можемо збільшити внутрішнє споживання або експорт, але в жодному разі — не імпорт. Усі інсуліни однакові, жоден не має переваги. Є знаменитий лозунг: роби українське, купуй українське і захищай українське».
Головний ендокринолог області Володимир Гаврилюк відмовляється коментувати заяву Боцюрка. Натомість каже, що має власну думку на цю проблему: «Є деякі люди, яким необхідно застосовувати препарат імпортного виробництва. Я не можу сказати, що в Україні має використовуватися виключно український інсулін, тому що ми його виробляємо. Це неправильно. Навіть Америка, яка виробляє інсулін, використовує інсулін Данії. А в Данії користуються і німецьким, і американським інсуліном. Кожна людина має індивідуальний підхід до підбору інсуліну».
Заступник начальника обласного управління з охорони здоров’я Ігор Рудко з цього приводу каже: «Ендокринологи можуть робити заяви, але в нас є накази МОЗ, де прописано лікування хворих. Зокрема, у дитячих протоколах чітко прописані назви інсулінів».
Comments are closed.